Олександр Довженко: життя та кохання Гомера кіно

Колаж: "ТиКиїв"

Сьогодні — 130 років із дня народження класика світового кіно Олександра Довженка. Його "Земля" — у п'ятірці світових кіношедеврів за версією ЮНЕСКО. А відважні ідеї Довженка кидали виклик навіть диктатору Сталіну. Дізнаймося, яким був Довженко та що пов'язує українського митця з Києвом.

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня (29 серпня) 1894 року на хуторі В'юнище (нині смт Сосниця, Чернігівська область). Його батько й мати були неграмотні селяни. Втім, тато, Петро Семенович Довженко, належав до козацького стану. А предками майбутнього кінорежисера були полтавські чумаки, які оселилися в Сосниці в середині XVIII століття. 

Дітей у сім'ї було 14! Звали їх: Василь, Лаврін, Оврам, Сергій, Іван, Григорій, Олександр, Парасковія, Анна, Мотрона, Андрій, Кулина, Поліна. А ще одне дитя померло при народженні чи у перші дні — кінорежисер згадував хлопчика як "нехрещеного". З малечі вижило тільки двоє — власне Олександр та його сестра Поліна, яка зрештою стала лікарем.

Щоб зібрати гроші на навчання сина, батько продав одну з семи десятин землі. З восьми років Довженко навчався в парафіяльному училищі, а згодом у Сосницькому міському училищі — його вважали вищою початковою школою. Навчання Довженку давалося легко — хоч пізніше митець уважав, що це "вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…".

У 1911 році вступив до Глухівського вчительського інституту — не тому, що горів бажанням викладати, а тому, що мав право скласти туди іспити. (Та й стипендія там була 120 карбованців на рік.) Олександр був наймолодшим серед студентів. На квартирі товаришів потай від педагогів він познайомився з українськими виданнями "Літературно-науковий вісник" і "Нова Рада".

Заборонено було в нашому середовищі розмовляти українською мовою. З нас готували учителів–обрусителів краю, — пізніше згадував Олександр Довженко.

Війна і мистецтво

Після завершення інституту Довженка спрямували до Хорошівського вищого початкового училища (нині Житомирщина), де він викладав природознавство, гімнастику, географію, фізику, історію, малювання. Саме за часів училища, 1914 року, Довженко застав Першу світову війну.

1917 року Довженко переїхав до Києва, де викладав, а заодно й навчався у Київському комерційному інституті (нині Київський національний економічний університет) на економічному факультеті. А в 1918–1919 роках він навіть повоював проти більшовиків у лавах армії УНР. 

На початку 1920 року Олександр Довженко вступив до партії боротьбистів, яка згодом самоліквідувалася, а її члени влилися до лав більшовиків.

У 1921 році Олександр Довженко завідував загальним відділом при українському посольстві у Варшаві. Рік по тому — працював у Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР. Тут він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в Берлінській академічній вищій школі образотворчого мистецтва.

Після повернення до України, влітку 1923 року, Довженко оселився в Харкові, тодішній столиці УСРР. У ті часи Харків був осередком культурного відродження, тож Довженко одразу опинився в товаристві українських літературних романтиків та письменників-футуристів.

Спершу він тісно спілкувався з впливовим на той час і орієнтованим на кіно літературним об'єднанням "Гарт", що було створене в січні 1923 року. А після розпаду "Гарту" Довженко став одним із засновників ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури).

У 1926 році Довженко почав працювати на Одеській кінофабриці (ВУФКУ), якою на той час керував письменник Юрій Яновський. Там Довженко створив за своїми сценаріями перші фільми "Вася-реформатор" і "Ягідка кохання".

А навесні 1927 року Олександр Петрович закінчив виробництво стрічки "Сумка дипкур'єра". У ньому він спробував себе і як актор — зіграв роль кочегара. У пресі з'явилися перші позитивні відгуки.

Перший серйозний успіх Довженко отримав 1928 року завдяки фільму "Звенигора", де епізоди української історії перепліталися зі сценами громадянської війни. "Звенигора" була сенсацією того року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка — за цю стрічку та згодом за фільм "Земля" його будуть постійно звинувачувати в буржуазному націоналізмі.

Наступним фільмом Довженка став "Арсенал" — фільм-поступка перед владою, як вважає більшість кінознавців. Фактично це було приниження й засудження визвольних змагань українського народу після розпаду царської імперії. Попри те, що сам автор воював у лавах армії УНР, цього разу він — на іншому боці.

Нарешті від липня до листопада 1929 року Довженко знімав свій геніальний твір "Земля" на відкритій незадовго до цього Київській кінофабриці ВУФКУ. Саме "Земля" рік по тому принесла митцю світову славу. Після прем'єри в Берліні про Довженка з'явилося 48 статей, у Венеції італійські кінематографісти назвали його "Гомером кіно"!

У 1932 році Довженко зняв фільм "Іван" про будівництво Дніпрогесу і був запрошений працювати до кіностудії "Мосфільм".

Хоч кінострічку й критикували за "неякісне виконання та применшене значення персонажів порівняно з машинами", творчістю Довженка зацікавився Сталін — це дало "буст" кар'єрі митця. 

Кохана з "контори"

Московська актриса Юлія, добра знайома Сталіна, мала багато прізвищ — Пересвєтова, Климова, Тимохіна, Осокова, Солнцева… Сама жінка писала, що призвіще її матері — Кірова, а прізвище батька — Клімов. За паспортом вона Юлія Іполитівна Осокова, спеціаліст з автомобільних справ Осоков був начебто її першим чоловіком. Юля Солнцева — це творчий псевдонім. 

Задля створення міфу про єдину жінку в Довженковому житті Солнцева фальшувала спогади, приховувала факти, врешті архів вона закрила для доступу рівно на півстоліття... Лише після зняття заборони 2009-го стало відомо, що 1919 року чекісти арештували Довженка в Житомирі, куди він повернувся, сподіваючись знайти дружину, Варвару Крилову. Далі вони разом були в Німеччині. Портрети вродливого подружжя намалював тоді Микола Глущенко. І ось Варвара тяжко захворіла, туберкульоз вимагав тривалого лікування, молода жінка ледь пересувалася на милицях...

Такого випробування Довженкове кохання не витримало. Вони не оформили офіційного розлучення аж до кінця п'ятдесятих, але сім'я розпалася. А Юлія Солнцева стала супутницею Олександра Петровича на все життя та звітувала про це життя "компетентним органам".

Її запрошували в Голлівуд, але вона відмовилася від успішної акторської кар'єри, ніби заради кохання. У фільмі "Земля" ще зіграла епізодичну роль сестри головного героя, тракториста Василя. Надалі ж працювала як асистентка режисера чи авторка монтажу. Часом навіть конфліктувала з метром, не погоджуючись із його творчими рішеннями.

У "контору" вона доносила навіть найінтимніше — що він уві сні говорить українською. Кажуть, що зв'язок Юлії з НКВС врятував Довженка від розстрілу в 1933-му, коли був підписаний ордер на його арешт. Жінка домоглася через письменника Олександра Фадєєва, щоб Олександра Петровича прийняв Сталін. Тоді вождь доручив знімати на Далекому Сході "Аероград". 

У 1933 році митець написав сценарій до цього фіільму, у якому головні герої протистояли японським шпигунам-диверсантам та їхнім агентам-кулакам. А в 1939 році на екрани вийшов фільм "Щорс" — над ним Довженко працював чотири роки. Сталін прийняв ці фільми без жодного зауваження.

Коли почалася Друга світова війна, Довженка евакуювали спочатку в Уфу, а потім в Ашгабат. У лютому 1942 року він домігся відправки на Південно-Західний фронт. Побачене спонукало митця написати кіноповість "Україна в огні" (1943): там Довженко розповів правду про радянський бюрократизм і недбалість, які у воєнний час призвели до загибелі в Україні тисяч людей.

Сталіну повість не сподобалася. Вона була заборонена для друку й постановки з формулюванням, що "це вилазка проти нашої партії, проти Радянської влади, проти колгоспного селянства, проти нашої національної політики". Довженка звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії, викреслили зі складу всеслов'янського комітету й комітету присудження Сталінської премії, а також зі списків майбутньої Художньої ради.

З 1949 року Довженко викладав у Всеросійському державному інституті кінематографії імені С. А. Герасимова (ВДІКу). Восени 1951 року він побував на будівництві Каховської гідроелектростанції на Дніпрі й під враженням від побаченого вирішив зняти фільм "Поема про море", присвячений силі людського духу. Робота над сценарієм тривала п'ять років. 

Помер Довженко 25 листопада 1956 року на своїй дачі в Передєлкіно. Похований у Москві на Новодівочому кладовищі.

Юлія Солнцева ж зробила багато для популяризації його творчості. Вона не втомлювалася стукати у високі кабінети, домагатися й домовлятися. Опікувалася музеєм у Сосниці. Зняла кілька фільмів за сценаріями Довженка. Один із них, "Повість полум'яних літ", отримав 1961 року приз міжнародного Каннського кінофестивалю за кращу режисуру. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter