Київські історії: «Мобільних телефонів ще не було, а калькулятор коштував дві стипендії»

Київські історії: «Мобільних телефонів ще не було, а калькулятор коштував дві стипендії» Фото: Колаж "ТиКиїв"

Кафедрі водопостачання та водовідведення  Факультету інженерних систем та екології Київського національного університету будівництва і архітектури (КНУБА) вже понад 75 років! А яким було навчання тут у 1970-х роках, коли на факультеті розквітнув квітник зі студенток, а  кишеньковий калькулятор коштував як дві стипендії? Пригадує колишня киянка, яка зараз живе у США, Надія Шана. Ось її київська історія! 

 

Фото: facebook.com/nmastri 

Надія Шана народилась у Києві. Дитинство і молоді роки пройшли в районі заводу "Більшовик", неподалік нинішньої станції метро "Шулявська". Тоді Шулявкою вважалось місце в районі теперішнього метро "КПІ". Вищу освіту отримала у Київському інженерно-будівельному інституті. Працювати почала молодшим науковим співробітником в Інституті гідромеханіки Академії наук. Перебудова в СРСР змусила авторку шукати нових перспектив. Так почався новий етап у сфері економіки й бухгалтерії, досвід якого став у пригоді в новій країні, куди переїхала Надія — США. Але Київ назавжди в її серці, вона розповідає про нього з гумором, щоб додавати щасливих хвилин читачам.

Головний корпус KIБІ, фото: knuba.edu.ua

"Закінчились шкільні уроки, пролунав останній дзвоник, минув випускний. 1970-ті роки були сповнені умовною стабільністю. Це був той час, коли здобути вищу освіту було престижно. Ще був великий конкурс майже в усі виші. Тоді шляхи життя виглядали доволі зрозумілими: школа, виш, робота, сім’я, обов’язковий виїзд влітку до моря, премія, грамоти, пенсія і сидіння біля під’їзду або грядки на дачі.
Зі школи ми виходили у велике життя і здавалось, що ще якось треба продовжити термін усвідомлення світу. Такою можливістю був вступ у технікум, інститут, університет. Повчитись і зрозуміти, хто ти є у цьому світі...  Я була щаслива стати студенткою і любила вчитися, хоча не можу ще й досі сказати, чи ту дорогу обрала. У світі стільки цікавого і достатньо інформації зараз, а тоді… У кожного був свій досвід і резон у виборі того чи іншого вишу.

Група ВК-1, 1977 рік.
Надія Шана четверта праворуч у другому ряду.

Переваг у прийнятті рішення вступити до КІБІ (Київський інженерно-будівельний інститут) було декілька. Моя троюрідна сестра закінчила цей виш і їй дуже цікаво було там навчатись. Серед студентів переважно були хлопці, що для дівчат наче плюс. Спеціальність "інженер-будівельник" була затребувана, у майбутньому передбачалися цікаві нововведення, мої батьки були повʼязані з будівництвом, і мені дуже подобалось креслення, математика, усі технічні напрями... Я ще пам’ятала, як у шкільні роки ми проходили практику на редукторному заводі у КБ (конструкторське бюро) і нам доручали креслити у справжніх реальних проєктах. 

Ще я любила хімію, особливо органічну, і подумувала втупити у КПІ (на учнях випускних класів тоді перевіряли задачі для вступних іспитів на хімічний факультет). Цей виш має давню історію, привабливу територію-парк, стильні будівлі, прекрасні коридори та аудиторії, лабораторії, класи. КПІ мав вигляд справжнього палацу науки й був на той час дуже престижним — туди  завжди був великий конкурс. Я тоді завагалася, чи зможу скласти вступні іспити, але сталось як сталось.

Квітник та геодезична практика

На нашому факультеті було найбільше дівчат з усього інституту. Викладач з хімії води зажди починав лекцію словами "Знову я у квітнику!" Той, хто вчився у КІБІ, а зараз КНУБА, вже здогадався, на який факультет я вступила… Авжеж "Водопостачання і каналізація", який для гарнішого звучання називали велично "Водопостачання і водовідведення". 

У перший студентський рік було важкувато і не зовсім зрозуміло, що до чого. Багато предметів, різні викладачі, різного віку студенти. Серед нас були молодики після армії й ті, кому не пощастило у попередні роки, а також хлопці, яких рекомендували до вступу через якісь будівництва та організації. Були у нас і спортсмени, справжні майстри спорту й учасники змагань вищого рівня. Також діти різного роду керівників. Цікава зграя!

Фото: knuba.edu.ua 

Першокурсників було видно у коридорах — широко розплющені очі, рухаються попід стінами, наче пропускаючи старших. Я дивилась на старшокурсників із заздрістю, адже вони вже стали мудрішими й готовими для здійснення своїх мрій.

Особливо мені подобались лекції, на яких студенти сиділи в аудиторіях, схожих на амфітеатри, й було багато веселощів і єднання. Наш потік-курс складався із чотирьох груп і разом налічував близько 100 осіб. Деякі лекції були дуже цікавими, а деякі — тягнулись вічно. Зараз жалкую, що не записувала смішні ситуації й жарти викладачів. Серед них були талановиті гумористи, тож деякі їхні висловлювання згадую і зараз.

Фото: knuba.edu.ua 

Після здачі іспитів за перший курс, ми мали їхати на геодезичну практику в учбово-оздоровчу базу — табір "Будівельник", що під Києвом, у селище Козин. Сосновий ліс, цілюще повітря, річка Козинка, молодість… Що може бути краще?! Жили у літніх корпусах, вмивалися холодною водою, але було дуже цікаво. 
Теодоліт, нівелір, рейка, румб, палетка, нормаль, булінь, бусоль, курвіметр — різноманітний світ цікавинок про землю. Тільки уяви, як ми вимовляли усі ці терміни і як ми їм раділи! Це були наші "комп’ютерні ігри".

Поруч з нами у таборі "Медик" практику проходили студенти медичного вишу. Не знаю, чим вони там займались, може вивчали фізіологію. Тоді я про це не думала. Нас більше цікавили танцювальні вечори й співи біля вогнища. Звичайно, усі ми ще займались спортом —  бігали, стрибали, плавали. Волейбол, бадмінтон і настільний теніс —  то без запитань.

Я пишалась, що перемогла у пінг-понг єдиного студента з Ізраїлю, і не тільки його. Іноземців було не багато: декілька груп студентів з Куби, Африки, Арабських країн. Їх відбирали для навчання у своїх країнах і вони підписували зобов’язання повернутись на батьківщину після навчання. Деяким в Україні дуже подобалось і вони не хотіли повертатись. Цікаво, що один студент із Куби настільки звик до нашого клімату, що коли повертався на канікули додому, завжди хворів. Не міг переносити спеку і лікарі дозволяли йому гуляти тільки вночі. Це з його слів. Як склалась його доля — не знаю. 

База "Будівельник". Фото: власний архів Надії Шани 

Табір ще й зараз існує, але, думаю, на шматок цієї території точать зуби якісь "важливі дядьки". На жаль, територія занедбана і студентами там не пахне. Кілька років тому заглядала туди через паркан. Болісно, що усе так.

Пригоди калькулятора

У ті часи ми вчились писати програми для електронно-обчислювальних машин, якість дивні формули з інформатики. Не всім легко давалась вища математика. Пам’ятаю, як ніхто не хотів йти першим тягнути білет на екзамені, а коли викладач, не дочекавшись, вийшов з аудиторії, майже усі побігли від нього. Він як у дитячій грі "Фігура завмри" зупиняв нас, називаючи зі спини прізвища тих, кого впізнав. Впізнані й названі йшли здаватись першими. Але якось адаптувалися… На першому курсі я ще писала шпаргалки, а потім вже стало легше.

Фото: архів

Мобільних телефонів тоді не було та й домашні були не в усіх. Для навчання потрібні були калькулятори. Спочатку вони були великі, стаціонарні. Аж потім почали з’являтись перші кишенькові калькулятори. На той час вони коштували як дві стипендії. Та більша проблема була: де купити цей необхідний прилад. Калькулятор дуже допомагав у навчанні, бо там були важливі функції. Одного разу я забула у великій аудиторії для лекцій своє чудо техніки, у парті, де сиділа. Коли вже зрозуміла, що калькулятора немає, пройшло декілька лекцій. Я була у розпачі! Купити новий — це неприємна метушня, дві стипендії. Подумали з подругами й вирішили написати об’яву, повісити у самому людному місті —  біля гардероба. Тоді майже усі студенти здавали верхній одяг там. Два дні пройшли без якоїсь реакції, потім з’явився допис на обʼяві "З 1-м квітня!" Мені було не до жартів, але це дійсно трапилось саме у День дурня, або День сміху. Я дописала, що дійсно загубила і дуже просила відгукнутись того, хто знайшов. І… трапилось чудо: бачу допис, що у такий-то час, у такій-то аудиторії можна зустріти того, хто знайшов. Були сумніви, що це знову жарт, або якесь підозріле побачення. На всяк випадок купила коробку дорогих цукерок, мабуть, "Асорті", взяла подруг і пішла назустріч невідомому. 

Фото: власний архів Надії Шани 

Виявилось, що калькулятор знайшов староста групи, але він був дуже суворий і розпитував як справжній Пінкертон про риси мого предмета. Після щасливого розпізнавання я віддала йому коробку. Коли за ним зачинились двері в аудиторію, ми почули радісні емоції від студентів. Вони раділи солодощам, а я була приємно вражена чесністю хлопчини. 

Отакі незабутні враження про студентські взаємовідносини залишились на усе життя, і віра у те, що хороші люди є і вони поруч!"

Текст: Надія Шана

Читай також: Михайло Бойчук — романтик, деспот і геній українського монументалізму

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Може бути цікаво

Знайшли друкарську помилку?

Роботу над знаковим проєктом для виликого стримінгового сервісу не зупинила навіть війна.

Цей сайт використовує cookie-файли
Більше інформації