Микола Лисенко: три жінки й одна любов гетьмана музики

Фото: колаж "ТиКиїв"

На питання "Де можна побачити композитора Лисенка в Києві?" відповість будь-який киянин: он він сидить в глибокій задумливості на лавці біля Оперного театру. І йому є про що згадати: доля цього композитора, піаніста, педагога, збирача пісенного фольклору і громадського діяча варта роману, фільму чи опери. Бо в ній є все — і талант, і праця, і кохання, і пристрасть, і суперечності, і пошуки… Що пов'язує Миколу Лисенка з нашим містом і чим завдячує Київ композитору? 

З Ніколя в Миколу

Микола Лисенко народився 22 березня 1842 року в селі Гриньки Полтавської губернії в родині нащадків відомих українських родів: мати була з відомого роду Булюбашів, батько — потомком козацько-старшинського роду Лисенків. Батько вдома розмовляв українською, а от мати, випускниця петербурзького Смольного інституту, наполегливо вчила маленького Ніколя французької. Російську мову хлопчик вивчив від батькового однополчанина, російського поета Афанасія Фета.

Зв'язок із рідним краєм хлопець відчував в обійсті материного дядька: у дворі Миколи Булюбаша стояли дві старовинні козацькі гармати, з яких салютували на свята. Там Микола чув розповіді про Гетьманщину, там дізнався про легенди й бувальщину свого роду, там побачив герб Лисенків — перехрещені шабля й стріла на золотому щиті, увінчаному шоломом із короною й трьома страусовими перами (за сімейною легендою, їхній родовід йшов від запорожця Вовгури-Лиса).

Там юнак вперше зацікавився народними піснями й відчув тяжіння до рідної мови — таке, що, бувало, він з матір'ю розмовляв тільки французькою, бо не хотів вживати російської. Згодом, як став знаменитий, мати на догоду йому переходила на українську, але так невміло, що Лисенко сміявся: "Мама, не терзайте Украину!"

У малого Миколки був гарний музикальний слух: коли військовий оркестр полку, де служив батько, брав фальшиву ноту, малий плакав і затуляв вуха. Перші уроки гри на роялі дала йому мати, а з п'яти років батьки запросили для малого вчительку. Перший свій музичний твір, "Польку", Микола Лисенко написав у 9 років. 

Дослідження вечорниць

Перші етнографічні дослідження юний Микола робив разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким. Зухвалі паничі прикидалися сільськими парубками й вешталися селами, слухаючи пісень, "досліджуючи" вечорниці та закохуючись у місцевих панянок. Через одну таку, чарівну блондинку Теклю, вони мало не розсварилися, але позаяк вона їх обох відправила, хлопці залишилися друзями. Ця дружба триватиме до кінця життя: Старицький одружиться з сестрою Лисенка Софією й буде поруч з другом і в радості, і в скруті.

А творчим пам'ятником цій дружбі стане "народна" пісня "Ніч яка місячна", слова якої належать Старицькому, а музика — Лисенку. 

З життя нитчастих водоростей

Мабуть, молодого шибайголову батьки хотіли спрямувати до "солідної професії", тож після закінчення харківської гімназії 1859 року Микола вступив на природничий факультет Харківського університету, звідки 1860 року через переїзд родини до Києва перевівся до Київського університету. В червні 1864 року Микола Віталійович закінчив з відзнакою фізико-математичний факультет "по разряду естественных наук", а в травні 1865 року захистив дисертацію на тему "Розмноження нитчастих водоростей" і здобув ступінь кандидата природничих наук.

Звуки музики

Але музика, на щастя, перемогла. Ще під час навчання молодий Лисенко виступав у Харкові з концертами. Якось після віртуозного виконання ним творів Шопена одна харківська аристократка зняла із себе коштовну золоту брошку і приколола її на груди Лисенка зі словами: "Юначе, прошу прийняти це як нагороду за вашу майстерність!".

У Києві юнак грав у аматорському театрі й серйозно зацікавився культурно-громадською діяльністю. 19 лютого 1865 року, після закінчення університету, Микола Лисенко вперше виступив у Києві як піаніст.

1867 року молодий музикант їде навчатися до Лейпцизької консерваторії, й відтоді все його життя буде пов'язане з музикою. Згодом він навчатиметься оркестрування в Петербурзі в Римського-Корсакова. Лисенку пропонували залишитися в Лейпцигу або в Петербурзі, де на нього чекала блискуча кар'єра піаніста, але він повернувся до України — провінції, позбавленої власного професійно-музичного середовища. І зробив все, щоб це професійне-музичне середовище з'явилося.

Доробок Лисенка в музиці складає десять опер, із них три дитячі, понад 80 творів на вірші Шевченка, духовні та світські інструментальні композиції різних жанрів. Видане в 1950-1959 роках 20-томне зібрання не вмістило всієї спадщини композитора. Кожен українець знає "Молитву за Україну" ("Боже, великий, єдиний…") і "Марш запорожців". 

Три кохання

Історія особистого життя гетьмана української музики розчулить кожного чоловіка і кожну жінку зробить феміністкою.

Першою дружиною Лисенка стала його троюрідна племінниця — Ольга О'Коннор із сім'ї поміщиків шотландсько-французького походження. Вона мала чудовий голос і так само була закохана в музику. Саме вона вперше виконала партію Оксани в опері Лисенка "Різдвяна ніч".

Дванадцять років вона була вірною подругою й музою композитора, але спадкова хвороба накинула чорну тінь на їхнє життя... Ольга втратила голос, часто перебувала в депресії, лікувалася "від нервів", не могла народити. Отримати розлучення в ті часи було надто складно: "винна в розпаді шлюбу" особа позбавлялася права займатися викладацькою діяльністю, а саме це й було джерелом доходу для сім'ї. Тож вони просто припинили подружнє життя й залишилися в добрих стосунках. Вважають, що романс "Коли розлучаються двоє" на слова Генріха Гайне Лисенко присвятив саме Ользі О'Коннор.

Другим коханням Лисенка стала "друга Ольга" — молода й теж закохана в музику Ольга Липська, якій він запропонував підготовку до вступу до консерваторії. Вона оселилася в домі композитора й невдовзі стала його невінчаною дружиною.

За двадцять років Ольга народила Миколі Віталійовичу сімох дітей (двоє померли в дитинстві). Щоб уявити собі, наскільки психологічно складним було це життя, треба сказати, що кожну дитину Ольга народжувала таємно, виїжджаючи до іншого міста або села. Останніх пологів вона не пережила. Їй було всього сорок років…

Микола Віталійович глибоко поважав свою супутницю життя, називав її "правою рукою війська Лисенкова", але… Першій дружині він присвятив 11 музичних творів, другій — жодного. Подейкують, що вірш Лесі Українки (яка брала уроки музики в "першої Ольги") "Забута тінь" був навіяний долею "другої Ольги": якось та поскаржилася поетесі, що відчуває себе лише "тінню"... Всіх дітей на прохання Лисенка всиновила його законна "Ольга перша" (хоча вона не брала участі в їхньому вихованні).

У його житті ще раз промайнуло кохання: 1906 року 64-річний Микола Лисенко закохався у свою ученицю — 17-річну Інну Андріанопольську, яка навчалася в інституті шляхетних панянок, де композитор викладав музику.

Це був епістолярний роман, але від того не менш пристрасний. Закохані були змушені розлучитися: Інну по закінченню навчання батьки відправили до провінції викладати музику, Микола Віталійович звільнився… Вони ще певний час листувалися, Інна приїжджала до Києва, є навіть їхнє фото разом, але світло останнього кохання поволі згасало…

Шанований арештант

Микола Лисенко був членом відомої київської "Старої Громади", діяльність якої полягала в розвитку українських науки та мистецтва, а також очолював Київський Український клуб.

Через активну громадянську позицію влада записала його до "неблагонадійних": в архівах зберігаються протоколи й доноси, де зазначено, що в будинку Лисенка часто "підозрілі особи збирають кошти на "націоналістичні цілі"".

1907 року Миколу Лисенка заарештували. Розповідають, що коли композитора привезли до Лук'янівського поліційного відділку, і він побачив камеру, де йому потрібно було спати, то сказав: "Нарешті я хоч тут висплюся". Бо жити й працювати в будинку з п'ятьма дітьми було не так вже й легко… На ранок його відпустили.

Дарунок Києву

1904 року на кошти, зібрані до його ювілею, Лисенко відкрив власну Музично-драматичну школу, що мала програму вищого навчального закладу. Під школу він винайняв особняк на вул. Підвальній, 1 (будинок не зберігся). Школа після смерті Лисенка носила його ім'я, потім на її основі було утворено Київську консерваторію та Київський театральний інститут. Бо, попри всі пристрасті, в Миколи Лисенка була єдина любов — до української музики.

Київ попрощався з Миколою Лисенком 6 листопада 1912 року, на п'ятий день після його раптової смерті через серцевий напад. На поховання з'їхалися родичі, діти й численні делегації з усієї України — всього близько ста тисяч українців. За козацьким звичаєм труна композитора була вкрита червоною китайкою — символом високої пошани…

Таким він був — пристрасний романтик, син своєї землі, гетьман української музики Микола Лисенко. 

Текст: Катерина Провозіна 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter