Незабутні пісні Володимира Івасюка та як вони з'явились на світ
Володимир Івасюк. Архівне фото: Збруч
4 березня 1949 року народився Володимир Івасюк — видатний композитор та один з основоположників української естради. Він писав лише рідною мовою, поєднував новації й традицію і до своєї загадкової смерті у 30-річному віці створив понад сотню пісень. Його творчість вже стала частиною музичної історії та культурної ДНК української нації.
До 77-ї річниці від дня народження Володимира Івасюка "ТиКиїв" пригадує його пісні й те, як вони створювались.
"Пісня буде поміж нас" (1971)
Помітивши, що брат працює над новою піснею, сестра Володимира Івасюка запитала, кому її присвячено. Він різко відповів: "Галі" і попросив не заважати йому. Йшлося про поетесу Галину Тарасюк, яку композитор, подейкують, палко кохав. Сам Івасюк казав, що їхні прізвища добре римуються. Їхні романтичні стосунки не склалися, а от твір "Пісня буде поміж нас" став культовим.
"Я піду в далекі гори" (1968)
"Мила моя, люба моя" — рядки, знайомі кожному. Пісню "Я піду в далекі гори" Івасюк, як він сам говорив, "написав під впливом якогось невідомого осяяння". Мелодію композитор створив із друзями у вільний час, а текст вигадав під час поїздки в гори — сталося випадково, тож рядки довелося записувати на сигаретних коробках. Пізніше він відредагував слова пісні та змінив оригінальну назву "Мила моя" на "Я піду в далекі гори", тож сьогодні існують два варіанти цього твору.
Вперше пісню, причому саме в оригінальному варіанті, виконав сам Івасюк у телепередачі "Камертон доброго настрою" в жовтні 1968 року.
Відредаговану версію композиції, серед інших, виконала видатна американська співачка українського походження Квітка Цісик.
"Червона рута" (1970)
Пісня, яку сміливо можна назвати візитівкою не лише Володимира Івасюка, а й всієї української музики. Якось майбутній композитор натрапив у батьковій бібліотеці на збірку коломийок 1906 року, що надихнула його на створення майбутнього хіта. Пізніше, мандруючи гуцульськими селами, Івасюк відшукав інші варіанти коломийки про червону руту та записав легенду про загадкове чар-зілля.
Вперше "Червона рута" прозвучала в ефірі телепрограми "Камертон доброго настрою" — її дуетом виконали Володимир Івасюк і співачка Олена Кузнецова. Поворотним моментом в історії композиції став конкурс "Пісня року" у 1971-му, де вона увійшла до числа пісень-переможниць. Тоді цю пісню в студії "Останкіно" разом з Івасюком виконали Назарій Яремчук і Василь Зінкевич.
"Водограй" (1970)
Софія Ротару говорила, що в постаті Івасюка знайшла "свого композитора". Він, відкидаючи чутки про роман, казав, що часто пише пісні саме для неї, однак кожна з них має свою адресатку. Тож яскраво у виконанні Ротару зазвучав і "Водограй".
Ідею пісні Івасюку навіяв косівський водоспад Гук. Та, попри натхнення, композиція народжувалась у "муках творчості". Композитор довго був невдоволений текстом і постійно вносив у нього зміни, поки нарешті не зупинився на варіанті, який його влаштовував. У виконанні Назарія Яремчука та Мирослави Єжеленко "Водограй" став найкращою піснею СРСР на конкурсі "Пісня-72".
"Балада про мальви" (1975)
Мелодію до цієї трагічної пісні Володимир Івасюк написав наприкінці 1960-х. Спочатку текст мав бути зовсім іншим — ліричні рядки про море авторства поетеси Тамари Севернюк. Пізніше поет Богдан Гура написав вірш "Мальви", який сподобався Івасюку, проте композитор все ще не був впевнений, який варіант обрати. Врешті, за кілька років він повернувся до вірша Гури, а також допрацював мелодію та аранжування.
"Балада про мальви" вперше прозвучала у виконанні Софії Ротару у 1975 році. А після вбивства Івасюка (яке радянські слідчі намагалися видати за самогубство) пісня багато у кого стала асоціюватися із його трагічною долею.
