Різдво вдома: ветерани, які втратили кінцівки, взяли участь у сімейній фотосесії

Колаж: "ТиКиїв"

Для багатьох українських родин сьогодні справжнім дивом є не подарунки на Різдво, а прості речі — мати змогу стати на коліно, щоб зробити пропозицію коханій, тримати за руку рідну людину та бачити успіхи у відновленні та звичайних побутових речах: знову користуватися виделкою, вести дитину в садок чи прикрашати разом різдвяну ялинку. 

Фотопроєкт "Різдво вдома" за участі ветеранів, які втратили кінцівки, та їхніх родин, переосмислює образ Різдва в умовах війни. Спеціально до свята центр протезування MCOP Україна спільно з українським холдингом Live Media HUB, який об'єднує незалежні медіа Новини.LIVE, "ТиКиїв" та Ukraine Breaking News, запросили до участі у фотосесії чотирьох українських захисників, які пройшли складний шлях протезування і відновлення, та їхніх близьких.

Історія кожного з них — про внутрішню силу, любов, яка зцілює, та щоденну працю над собою, що змінює тіло та дарує майбутнє. 

Гліб Кравченко, ветеран 3 ОШБр, з нареченою Аліною

"Для мене Різдво — це тепло дому, світло надії та тиша, в якій хочеться подякувати близьким".

Гліб Кравченко з позивним "Холден" працював у IT, коли почалася повномасштабна війна. Чоловік спочатку допомагав війську як волонтер у рідному Дніпрі. А у 2024 році змінив посаду HR-директора на однострій, щоб бути не спостерігачем, а творцем новітньої історії.

У складі 3 ОШБр 27-річний "Холден" виконував бойові завдання на сході України. У вересні 2024 року під час евакуації поранених він отримав осколкове поранення лівої ноги від влучання FPV-дрона, внаслідок чого була проведена ампутація. Завдяки високотехнологічному протезуванню в MCOP Україна чоловік повернувся до цивільної роботи й нині очолює відділ рекрутингу в українській miltech-компанії, що спеціалізується на виробництві літальних апаратів.

З коханою Аліною Гліб познайомився в парку, коли був на реабілітації після ампутації в госпіталі. Дівчина допомогла військовому донести каву до лавки. Роззнайомилися, почали спілкуватися.

"Я одразу знав, що ми будемо зустрічатися. Хоча я був ще без протеза, але можливість спілкуватися і ходити на побачення витягли мене з лікарні. Пам'ятаю, як йшов на милицях через снігові замети — намагався випередити, щоб допомогти їй зняти куртку — був справжнім джентльменом, щоб вона не відчувала жодних моїх обмежень. Значна частина моєї соціальної реабілітації стала успішною лише завдяки Аліні". 

26 січня буде рік як пара разом. За цей час Гліб вже добре опанував протез завдяки програмі відновлення у центрі MCOP Україна, тож відчув у собі сили освідчитися коханій. Святкова фотосесія напередодні Різдва стала ідеальним моментом: захисник став на одне коліно, а Аліна відповіла "так". Першу Різдвяну зірку пара зустрічатиме вже в новому статусі — нареченого та нареченої. 

Різдво — це час бути разом, згадувати важливе й вірити, що попереду — добро і мир. А тепер у нас з Аліною це буде спільна традиція, та і взагалі у нас попереду ще багато часу, щоб започаткувати собі нові сімейні різдвяні традиції.

Владислав Курілов, ветеран Нацгвардії України, та команда MCOP Україна

"Для мене Різдво — це домашнє свято. Коли я був малий, ми завжди збиралися вдома у бабусі, у тісному сімейному колі. Смачно їли, було цікаво слухати історії, які розповідали бабуся та дідусь, вони завжди пригадували родичів, яких я й не пам'ятав. А потім з друзями ми бігли колядувати. Було класно! Тепло навіть згадувати".

Зараз рідне місто Влада — Ізюм, що на Харківщині — зовсім інше. Павутиння антидронових сіток ховає вулиці, що ведуть до міста, від атак російських FPV-дронів. Змінився й сам Влад. 

Йому було 22 роки, коли під час другого бойового виходу поблизу селища Роботине на Запорізькому напрямку він зазнав важких поранень і втратив обидві ноги. Влад пройшов протезування у MCOP у США і, попри високу ампутацію, вже за чотири місяці робив свої перші кроки на протезах — завдяки власній силі волі та злагодженій роботі протезистів і фізичних терапевтів центру MCOP у Сильвер-Спрінг. 

З відкриттям центру MCOP у Києві Влада запросили на роботу адміністратором. Він зустрічає пацієнтів, надає необхідну інформацію про послуги з протезного догляду та власним прикладом демонструє активний спосіб життя навіть з подвійною ампутацією. 

Мама Влада нині живе за кордоном, в Іспанії. Є батько, який залишився в Ізюмі, але туди захиснику доїхати дуже складно.

"Є прямий потяг Київ — Ізюм, але квитки на нього швидко розбирають. Якщо лише до Харкова, то треба шукати авто, як-от BlaBlaCar, і вже тоді до Ізюма. Мені з протезами це важко", — каже Влад. 

Для мене зараз родина — це мої колеги на роботі, адже з ними я найбільше часу проводжу: Марина — моя протезистка, Юля — фізична терапевтка і Катя, з якою ми разом працюємо на рецепції в центрі протезування та відновлення MCOP Україна. Ми здружилися дуже сильно, вони — моя опора.

Олег Веселов, ветеран спецпідрозділу "Альфа", з донькою Оленою

"Бути поряд сьогодні з сім'єю — це найдорожче диво. Їм завдячую тим, де я є зараз". 

Олег Веселов — снайпер спецпідрозділу "Альфа" СБУ — на захисті держави з 2014 року. У лютому 2022 року звільняв околиці Києва від російської окупації. А потім виконував бойові завдання по всій лінії фронту: Луганщина, Харківщина, Запоріжжя та Донеччина, де й отримав поранення. 

Унаслідок мінно-вибухового поранення Олег зазнав складної черепно-мозкової травми та втратив ліву ногу. Три дні коми, з яких чоловік вийшов завдяки любові та підтримці дружини та доньки. Вони постійно були поруч, тримали за руку,  і Олег говорить, що відчував їхнє тепло, яке стало цілющим. 

Щоб відновити пам'ять, мовлення та інші життєво важливі функції, ветерану знадобився час. Разом з дружиною та донькою вони пройшли найтемніші часи. Родина й надалі продовжує допомагати Олегу потроху повертатися до повноцінного життя. Чоловік вже пройшов протезування та відновлення у центрі MCOP Україна, а наразі долучається до груп підтримки та інших активностей для ветеранів, які проводить центр. 

День Олега дуже насичений, в ньому немає часу на журбу. Вранці — тренування з хокею, в обід — заняття з логопедом (після травми головного мозку чоловік заново вчиться говорити, писати й читати), увечері — стрільба з лука. Окрім того, тричі на тиждень ветеран відвідує курси операторів дронів та планує ще бути корисним у захисті держави. 

На фотосесію Олег прийшов зі своєю донькою Оленою. Для нього, як батька, найдорожчий дар на Різдво — це можливість бути разом. 

Віктор Чайка, ветеран 9 ОДШБр ЗСУ, з дружиною Ольгою та синами 

"Для нас Різдво завжди було тихим сімейним святом. Однак останніми роками я взагалі вдома не бував на це свято, адже виконував бойові завдання. Тому ми з синами та дружиною вітали одне одного телефоном, якщо щастило з мобільним зв'язком".

За три роки служби на "нулі" Віктор у складі 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади ЗСУ пройшов найгарячіші точки: Мар'їнку, Покровський напрямок, Курахове та інші. Був командиром роти. Під час дислокації у броньовик Віктора з побратимами залетів FPV-дрон — удар прийшовся йому в ногу.

Чоловік погодився на ампутацію нижче коліна, щоб надалі протезуватися та ходити повноцінно. Зараз Віктор проходить програму адаптації та оптимізації ходи після протезування у центрі MCOP Україна. До фотостудії вже прийшов без милиць, покладаючись на протез та набуті навички. 

Особливих традицій на Різдво родина Віктора не мала, але давно мріяли про сімейну фотосесію. Тому це для них перший досвід побути разом — в тиші та спокої, і зафіксувати цей день. А можливо, завести нову гарну звичку — щоразу на Різдво ходити на фотосесію, щоб миті, проведені разом, були не лише в пам'яті, а й на фото. 

"Колись я читала про козаків у книжках з історії України, а зараз я з цими легендами працюю у студії. Це було нелегко емоційно. Після знімання з Олегом Веселовим я вийшла на балкон студії й розплакалася. А потім відбір фото, і я знову дивилась ці світлини, бачила біль в очах, але поряд із ним — сміх, радість життя і підтримку рідних та друзів. Я дуже хочу вірити, що ці світлини тішитимуть захисників, адже разом ми назавжди зафіксували найцінніші миті — миті єднання родини",  — ділиться своїми емоціями фотографка Катерина Сметана.

Фотопроєкт "Різдво вдома" показує, що життя ветерана після ампутації — це складний шлях. Але завдяки високотехнологічному протезуванню, реабілітації та родинній підтримці він може бути комфортним та гідним.

Команда, яка працювала над створенням проєкту "Різдво вдома", висловлює подяку українським бізнесам, які безоплатно надали свої послуги, щоб фотосесія відбулася: 

• Магазину етноодягу та аксесуарів у Львові "Світ вишиванок" — за надані вишиті сорочки для створення образів. 
• Фотостудіям Antica Studio та Фотостудія W —за затишні локації для знімання. 
• Візажистці проєкту Каті Галунько — за макіяж та зачіски, що подарували настрій героям.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter