Спецпроєкт "Україні — 33": ZLATA OGNEVICH, Тарас Тополя й Ivan Navi
Колаж: "ТиКиїв"
24 серпня 2024 року ми відзначаємо 33 роки від ухвалення Акта проголошення незалежності України й тисячоліття української державності. Але війна за незалежність України триває. У спецпроєкті "Україні — 33" ми обговоримо з відомими людьми боротьбу за саме існування українського народу, за можливість для кожного з нас просто жити та спробуємо уявити, якою ми бачимо нашу країну ще за 33 роки!
Тарас Тополя, фронтмен гурту "Антитіла", 37 років
Як правило, гурт "Антитіла" на День Незалежності бере участь у масових заходах загальнодержавного чи регіонального рівнів. Тож святкуємо на сцені.
Або ж проводимо цей день із рідними — гуляємо знаковими місцями: від Алеї Небесної Сотні, Софії Київської до Стіни пам'яті загиблих героїв у російсько-українській війні вздовж Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Ми вважаємо, що час проведений разом — важливий елемент виховання й майбутньої ідентифікації наших дітей і себе самих як українців.
Пригадую перші місяці широкомасштабної війни, коли українська армія за підтримки народу, неочікувано для всього світу дала гідну відсіч окупантам. Це відчуття було до щему в серці й вологих очей. Бо черга добровольців, які бажали долучитися до нашого батальйону, в перші дні стояла на сотні метрів. І я в той момент відчував, що пишаюся українцями.
За 33 роки незалежності для мене цінність свободи зросла до небес. До тих небес, у які вже пішли Героями сотні тисяч українців, відстоюючи її на полі бою. І, так, ми не маємо права програти, зрадити їхній подвиг або своїми якимись недолугими діями знівелювати те, що здобули наші предки. Бо на кону цієї війни — незалежність й існування держави Україна та її народу.
Чи не найяскравіший спогад, який пов'язаний із Днем Незалежності — святкування 30-ї річниці. Було масштабно, дуже радів, що моя улюблена пісня Тараса Петриненка "Україна" потрапила до програми. Я вважаю, що цей артист створив "альтернативний", неформальний гімн України, який, певен, знає кожен. Це заслуговує на повагу й шану.
Якою я бачу нашу Україну через 33 роки? Незалежною, інноваційною, сильною, освіченою, багатою, густонаселеною, озброєною до зубів. Країною, яка на репарації від росії не лише відновлює, лікує, навчає, а й будує дороги й аеропорти. Країною великих інвестицій, без дріб'язкових проблем із чиновниками, судами, правоохоронними органами.
Ivan Navi, співак, 32 роки
Для мене День Незалежності — це одне з найважливіших свят у році. Завдячуючи моїй сім'ї, цінності й традиції, які передавалися з покоління в покоління, були фундаментом для мене ще в дитинстві. Мої дідусь та бабуся співали українські пісні, розповідали історії про часи здобуття незалежності. Я виріс на піснях Назарія Яремчука, ВІА "Смерічки". У Львові є скансен "Шевченківський гай", тож бувало, що ходили туди разом на святкування. А ще пам'ятаю, як у шкільні роки бігав на концерти українських гуртів у центр міста. Там завжди було багато прапорів — виникало відчуття гордості за нашу державу.
Минулого року додалася ще одна традиція — день народження синочка — 22 серпня, в переддень Дня Прапора й Дня Незалежності. Дякую Богу за такий подарунок. Адже в цей непростий час сім'я й родина — основа основ.
Найбільшу гордість за свою країну я відчував на День Незалежності 2022 року. Бо після повномасштабного вторгнення цінність самостійності стала для українців вже точно не номінальною, а реальною. З'явилася гордість за кожного українця, який готовий був взяти зброю, щоб захищати Україну, за єдність, якою був просякнутий кожен двір, кожне місто і загалом уся держава. Так гостро, як тоді, за всі роки незалежності не відчувалося, що ми можемо втратити все — нашу свободу, культуру, життя. Це ще раз нам нагадало про історичний досвід попередніх поколінь і справжню цінність свободи.
Кожен раз, коли чую чи виконую гімн України, мурахи бігають табунами. Така, мабуть, природа людини, що коли розумієш, що можеш от-от втратити — відчуття загострюються. Думаю, ці роки повномасштабної війни нас навчили не сприймати незалежність як належне.
Мабуть, як кожен український артист, я мріяв виступити на Олімпійському стадіоні в Києві. І от за тиждень до Дня Незалежності мені телефонують: буде величезний святковий концерт на НСК, прямий ефір. Пропонують виступити там із Тіною Кароль (це були часи альбому "Молода кров"). Але на той момент у мене вже був за пів року запланований концерт на День Незалежності в центрі Тернополя. Тож, звісно, я не погодився, але в той вечір, коли ми всім майданом разом із тернополянами співали "Такі молоді", я відчував ніби переді мною стадіон, бо ті емоції й енергетику, які я тоді отримав, ні з чим не порівняти.
Сьогодні ж немає таких гучних і масштабних концертів, але водночас з'явилося щось більш сакральне у взаємодії з публікою. Після Перемоги України буде ще не один концерт на Олімпійському, я впевнений.
Якою я бачу нашу Україну через 33 роки? Вірю, що вона буде незалежною. Нас чекають непрості часи, але нове покоління — наша молодь стала настільки свідомою, що це буде якісно інше суспільство, яке приведе країну до процвітання. Наше основне завдання зараз — перемогти, втримати незалежність, розвивати культуру, навчати дітей цінувати своє рідне, а найголовніше — згуртуватись, як це було в перші місяці повномасштабного наступу на Україну, і не втратити тих орієнтирів, за які стільки українців кожен день віддають своє здоров'я та життя.
ZLATA OGNEVICH, співачка, 38 років
Відтоді як почалася моя кар'єра співачки, я дуже часто відзначаю День Незалежності саме на сцені й можу назвати своєю традицією — вітати українців із найважливішим святом країни. А до цього, в дитинстві, ми з батьками збиралися за сімейним столом і відзначали День Незалежності в родинному колі.
Щоразу, коли наші спортсмени, артисти, культурні діячі закордоном здобувають винагороди, здобувають визнання, презентують кінострічки на фестивалях, перемагають на конкурсах, на змаганнях, я відчуваю гордість за свою країну, за українців і пишаюся тим, наскільки ми талановита та креативна нація.
Зараз, у такі непрості часи, я скажу, що в захваті від нашого народу, нашої стійкості. І я вірю в кожного українця. Вірю, що ми зможемо пройти цей складний шлях. Вірю в кожного з нас.
Пам'ятаю, як ми приїхали привітати з Днем Незалежності наших бійців — це була дуже
щемлива та важлива зустріч. І цей день закарбувався в мені.
Я завжди з Україною. Наша держава ще дуже молода й наразі триває її становлення, тому в нас — усе попереду!
Текст: Михайло Пилипчук, Ольга Безсонова
