Олег Олександрович, який щодня грає на Золотих воротах: історія вуличного музиканта

Олег Олександрович Опанасюк грає на золотих воротах. Фото: Антон Бабко.

Пригадай один із багатьох вечорів на Золотих воротах. Двері метро розчиняються й серед гамірного натовпу чути звуки українських пісень. Їх от уже чотири роки щодень грає вуличний музикант Олег Олександрович. 

Його інструмент — труба. Натхнення — пам'ять про дружину. А найбільша любов — бачити гарний настрій людей, що втомлені роботою чують його прекрасні мелодії. 

Про захоплення музикою 

Розкажіть трохи про себе. Як полюбили музику, коли почали займатися нею професійно? 

У дитинстві я вперше почув по радіо трубу. Грали американці — Луї Армстронг та ще кілька джазменів. Вони виконували професійний джаз, і це мене дуже вразило. А мені тоді було всього сім-вісім років. Вважаю, що мені пощастило.

У Кривому Розі, при тресті "Дзержинськруда", діяв дитячий духовий оркестр. Викладач працював із нами й водночас у музичній школі. Так і почався мій шлях у музиці. Я закінчив музичну школу, а далі була армія. Потрапив до Києва, в оркестр штабу, і саме там розпочалася моя військова музична історія.

Наш колектив став лауреатом Всесоюзного конкурсу духових оркестрів — це була перша серйозна перемога. Потім я залишився на строкову службу, уже офіційно, "на зарплаті", як казали.

У 1972 році ми, як лауреати, вирушили до Сараєва на Всесвітній фестиваль духових оркестрів. І там виступили, варто сказати, найкраще з усіх. Так завершилася перша частина мого шляху.

Про виступи на вулицях міста

Коли ви почали грати на вулицях Києва? 

Ми грали на Андріївському узвозі. Є там ресторан "За двома зайцями", і біля нього літня тераса. Саме там ми, як то кажуть, почали свою "трудову діяльність".

У складі були співак, баяніст і я з трубою — таке-от невелике тріо. Потім співак поїхав у Бельгію, коли почалася війна. Мій напарник-баяніст, на жаль, помер, і я залишився сам.

У Києві музиканти часто грають біля Золотих воріт, там навіть черга своя. А в мене вийшло інакше: я запитав у адміністрації кафе, чи можна мені грати тут, і вони дозволили. Відтоді минуло вже чотири роки — стільки існує цей заклад, і стільки ж я тут граю.

Люди йдуть з роботи втомлені, а тут звучить труба. Вони зупиняються, дякують. Кажуть, що настрій піднімається. А для мене найкращий настрій — це їхні оплески.

А чому ви вирішили грати саме тут, на Золотих воротах? Через кафе?

Так. Я звик до літнього майданчика. І бачу, що нікого досі немає, хоч люди ходять щодня. Так я і почав грати тут. 

А яку музику граєте найчастіше? 

Мій репертуар тут також особливий. Це народні, українські національні й фольклорні пісні, стрілецькі пісні. Багато з них у мене ще з Ансамблю пісні й танцю. У 1986 році я перейшов з оркестру штабу до Ансамблю пісні й танцю Київського військового округу.

У 1990-х роках цей колектив став Академічним ансамблем пісні й танцю Збройних сил України. І саме там ми відроджували стрілецькі пісні, піднімали цей пласт української музики.

З композиторів у моєму репертуарі — Майборода, Білаш, Ігор Шамо. А ще безсмертні твори Володимира Івасюка, Миколи Мозгового. Це ті пісні, які полюбилися народові.

Я з дитинства слухав українські народні пісні. А тепер передаю їх молоді, яка часто не знає цих мелодій. І вони дякують.

Приходять, сідають на лавочки, слухають, аплодують, навіть підтанцьовують разом зі мною по пів години. Я починаю з "Ой у лузі червона калина", далі — гімн Києва "Як тебе не любити, Києве мій", потім звучить Івасюк.

Про зв'язок зі слухачем і власні записи 

А що вам найбільше подобається, коли граєте для людей?

Для мене це — увага слухачів. Їхні оплески. Це найвища нагорода.

І поки є сили та здоров'я, я виходитиму сюди й гратиму. Я військовий музикант, прослужив у нашій армії майже сорок років. І зараз ще не відстав. Трубу на цвях не повісив. Це моя зброя, з якою я виходжу й працюю. 

Коли гуляєте Києвом, слухаєте якихось інших вуличних музикантів? 

Авжеж! У мене вже багато знайомих. Мене тут знають кілька років. Часто підходять і мої колеги з ансамблю Вірського, з нашого ж таки ансамблю.

Коли відбуваються якісь заходи в Будинку офіцерів, мене завжди запрошують пограти у вестибюлі перед концертом — пів години, сорок хвилин. І я з великим задоволенням біжу туди. А потім знову сюди, на свій майданчик.

Наостанок, розкажіть про свої записи.

Щодо записів — це не мої власні мелодії, а ті самі національні й відомі твори. Наприклад, європейська пісня Hello, Dolly — американський хіт Луї Армстронга.

Ще виконували українські польки, краков'як. Усе це ми грали ансамблем, і я намагаюся й тут тримати такий самий репертуар: і ліричні, і веселі пісні. Наприклад, "Ой, чорна я сі чорна". Стараюся чергувати, щоб слухачам було цікаво.

А взагалі, краще один раз почути, ніж сто разів розповідати. Тому приходьте!

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter