Ветерани, які створюють протези: як військовий досвід стає частиною нової професійної спільноти в Україні
Фото: МСОР
"У минулому житті я був моряком". Так Анатолій розділяє своє життя на "до" та "після" поранення. У 60 років він повернувся з-за кордону та пішов на війну, де через поранення отримав високу ампутацію ноги. Та попри це в 61 рік він опанував нову професію — техніка-протезиста — і нині допомагає людям з ампутаціями повертати свободу руху.
До четвертих роковин початку повномасштабної війни розповідаємо історії ветеранів, які після важких поранень опановують новий фах і формують спільноту, де життя з протезом означає нові можливості, а не привід для жалю чи співчуття.
Точкою опори для них став центр протезування MCOP Україна, де військовий досвід трансформувався у нову професію та можливість допомагати іншим ветеранам відновлюватися після ампутацій.
Анатолій
До повномасштабної війни Анатолій працював моряком на офшорному флоті — займався обслуговуванням суден, що здійснюють видобуток нафти й газу.
Я був боцманом — молодшим керівником на судні. Ми ходили в експедиції від Арктики до Південної Африки. Скільки себе пам'ятаю — я в морі, може 20, а може й 30 років, — розповідає він.
Після морського училища Анатолій працював у Криму на компанію "Чорноморнафтогаз". У 1990-х, після розпаду Радянського Союзу, почав співпрацювати з норвезькими, американськими та іншими іноземними компаніями.
Звістка, що росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, застала його в морі, поблизу Ізраїлю. Чоловік не вагався жодної миті: одразу пішов до керівництва та попросив розірвати з ним контракт й відправити додому в Україну. Менше ніж за тиждень, 1 березня, Анатолій вже був на кордоні.
"Нас польські прикордонники запитали: ви що, тікаєте з України? Я кажу: ні, навпаки, повертаємося. Нам відразу зробили зелений коридор без черг. Швидко дісталися Києва. Вдома теж, хоч і висіла постійна загроза, але люди були згуртовані — це був найкращий час", — пригадує ветеран.
Дружина та четверо його синів увесь час залишалися в Україні. У своєму приватному будинку на Київщині родина прихистила ще десятьох людей, чиї домівки потрапили під окупацію. Сам Анатолій у березні пішов добровольцем до територіальної оборони захищати підступи до Києва. А коли вигнали росіян з Київщини, увесь їхній загін поїхав воювати на Схід у складі 95-ї ОДШБр.
"У травні 2022 року ми з хлопцями тримали оборону поблизу села Довгеньке — за 20 км від Ізюма. Мене засік fpv-дрон і скинув міну прямо в мій окоп. Від вибуху ногу відірвало відразу", — так ветеран пригадує день свого поранення. Його перша думка була: "Чому так швидко?".
Майже чотири роки Анатолій користується протезом. Наприкінці 2022 року, після реабілітації, ветеран потрапив на протезування до США. Він був серед перших українських пацієнтів MCOP — відомого центру, що понад 20 років протезує військових, цивільних, атлетів та понад 17 років був ексклюзивним підрядником Міністерства оборони США у протезуванні ветеранів воєн Іраку та Афганістану.
У мене висока ампутація. Коли я став на протез, то не вірив, що мені вдасться на ньому ходити. Але й крісла колісного я не признавав. Тому вирішив: треба працювати над собою, — ділиться Анатолій.
Майкл Коркоран, засновник центру MCOP у Сілвер-Спринг, штат Мериленд, особисто виготовляв протези для Анатолія та українських військових, які приїздили до центру. Підтримуючи Україну, він допомагав нашим захисникам у найскладніших випадках ампутацій, коли на батьківщині тоді ще не могли забезпечити відповідне протезування. Робив це безоплатно — власним коштом або залучав благодійні ініціативи. До прикладу, протез, що виконує функцію тазостегнового суглоба, колінного суглоба та стопи, міг коштувати понад 100 тисяч доларів.
Між Майклом та Анатолієм зав'язалась дружба. Побачивши, як наполегливо український ветеран працює над собою, Майкл запропонував йому залишитися в штатах та працювати з ними в команді.
"Ми разом їздили на виробництво. Майкл розповідав, як працює протезна майстерня та як все влаштовано в команді, й потроху налаштовував мене на те, що я теж можу виготовляти протези та допомагати іншим українським ветеранам ставати на ноги", — каже Анатолій.
Місяць він проходив навчання на техніка, освоював виготовлення куксоприймачів — це спеціальна чаша, в яку одягається залишкова кінцівка та до якої кріпиться протез. Власний куксоприймач Анатолій виготовив собі сам під наглядом Майкла та американських техніків.
З того моменту розпочався його шлях у новій професії, головна цінність якої — повертати людям можливість знову жити активно після ампутації.
У березні 2025 року MCOP відкрив перше представництво в Києві. Анатолія одразу запросили стати частиною команди. У МСОР Україна він не єдиний фахівець на протезі. Пліч-о-пліч з ним працюють ветерани Андрій та Владислав — обоє з подвійною ампутацією ніг, які також пройшли протезування в МСОР у США.
Андрій займається логістикою, Влад працює адміністратором по роботі з клієнтами. Вони добре розуміють потреби один одного: якщо "зловлять" фантомні болі випадково посеред дня, можуть, не соромлячись, зняти протез і ненадовго прилягти, щоб розвантажити кінцівку. Або ж поділитися переживаннями чи запитати поради. Свій досвід вони передають і пацієнтам, які проходять протезування та відновлення в центрі.
На новому робочому місці, в протезній лабораторії, Анатолій проводить до 10 годин на ногах. Кожен куксоприймач робить як собі, і навіть краще:
Собі я досі не зробив новий. Бо пацієнти — пріоритет. Стараюсь для хлопців, щоб сів ідеально, бо від цього залежить їхній комфорт і чи будуть вони ходити на протезі.
З часом в Анатолія з'явилися перші учні, які теж були пацієнтами МСОР Україна. Серед них — ветеран Третього армійського корпусу Артем Іваньков.
Артем
Артему — 21. Ще до повноліття він мріяв пов'язати життя з військовою справою — поїхати в зону Операції Об'єднаних сил (ООС) на Сході України або приєднатися до лав Французького іноземного легіону. Коли почалася повномасштабна війна, Артем з мамою виїхали в Канаду. Там він влаштувався на роботу кур'єром, збирав гроші, багато тренувався, щоб повернутися в Україну та піти воювати проти росії.
У 19 років Артем підписав контракт та став до зброї у складі Третього армійського корпусу (раніше 3 ОШБр).
У серпні 2024 року Артем, що був старший на позиції, вирушив на бойове завдання поблизу Новоєгорівки на Харківщині з новоприбулими бійцями. Шлях був нерозвіданий та пролягав через густу посадку. Його побратим, який йшов попереду, раптово наступив на міну — уламками Артему посікло руку та обидві ноги, найбільше постраждала права. Через складну евакуацію та накладений впродовж 14 годин турнікет ногу довелося ампутувати.
В лікарні я відразу набрав свою дівчину й запитав прямо: як вона ставиться до "одноногих піратів"? Вона не дуже зраділа цій новині, але була щаслива, що я живий, — пригадує Артем.
До МСОР Україна Артем потрапив на перепротезування у 2025 році. Тут йому замінили протез на більш функціональний та надали безоплатну чотиритижневу програму адаптації ходи.
"Професіоналізм та підтримка без зайвого жалю", — так захисник описує свої враження від протезування в американському центрі. Для нього важливо, щоб оточення не сприймало ампутацію як вирок, а людей з втраченими кінцівками — "безнадійними інвалідами"
Тому, коли згодом Майкл Коркоран запропонував Артему навчання та роботу в МСОР Україна, він радо погодився. Так він потрапив на стажування до Анатолія — в саме серце центру, де формуються куксоприймачі до майбутніх протезів.
Я працюю помічником техніка вже майже місяць. Можу поставити пластик в пічку, відшліфувати куксоприймач. В усьому переймаю досвід Анатолія — він задав для мене високу планку: робити кожен куксоприймач як для себе, — розповідає Артем.
Згодом Артем мріє вступити до вишу та здобути освіту протезиста. Сьогодні нова робота допомагає йому розслабитися та краще розуміти самого себе. Коли щодня працюєш серед людей, які так само втратили кінцівки, — це перестає бути чимось екстраординарним.
Для кожного з героїв робота в центрі стала не лише засобом для виживання. Тут вони зростають як професіонали і можуть допомагати іншим ветеранам повертатися до активного життя — з гідністю та вірою в себе.
З 2022 року центр забезпечив безоплатне протезування та відновлення для понад сотні українських ветеранів з високими та множинними ампутаціями. Кожен клінічний випадок тут розглядають комплексно, щоби пацієнт не лише отримав протез, але й навчився користуватися ним правильно, безпечно та ефективно. Тут також надають подальший супровід — заміну куксоприймача, окремих елементів протеза тощо.
Щомісяця в МСОР Україна проводять безоплатні групи підтримки для людей з втраченими кінцівками, де можна дізнатися корисну інформацію про догляд за протезом, програми підтримки для ветеранів, особистісний розвиток, а також обмінятися досвідом та взяти участь в адаптивних заняттях спортом.
Так формується спільнота, де люди з досвідом ампутації можуть ділитися знаннями та надавати підтримку одне одному. Взаємодія за принципом "рівний — рівному" (peer-to-peer) між ветеранами та цивільними зі схожим досвідом, статусом чи проблемами — це реальне майбутнє.
За даними Національної служби здоров'я України, на які торік посилався Національний інститут стратегічних досліджень, на початок 2025 року в Україні провели понад 95 тисяч ампутацій, а за неофіційною статистикою — понад 120 тисяч. Захисники, які повертаються до цивільного життя після втрати кінцівок, мають розуміти, що їхні унікальні знання та досвід потрібні суспільству.
Читай також: Від ресторану до "Джавелінів", від биків до "Бредлі": про кого фільм "12. Земля Героїв" і чому на них чекає Голлівуд
