"Довженко. Великий компроміс": фільм про іншого Олександра Довженка
Олександр Довженко під час знімання фільму. Фото: архів
Днями світ побачив фільм "Довженко. Великий компроміс" — документальний портрет Олександра Довженка, створений на замовлення Суспільного мовника творчим об'єднанням "Вавилон 13". "ТиКиїв" відвідав закритий показ стрічки. Що там було цікавого?
Стрічку про те, як один із найвидатніших кінорежисерів XX століття шукав компроміс між совістю й бажанням жити, створив режисер Ігор Іванько за сценарієм, який написав спільно з кінокритиком, колишнім головою Національної спілки кінематографістів України Сергієм Тримбачем.
Тримбач став і одним з експертів фільму, позаяк вже понад 40 років досліджує життя та творчість Олександра Довженка і випустив про нього не одну книжку.
Іншими експертами, що проливали світло на цю культову постать, стали кінокритик Володимир Войтенко, ексголова "Довженко Центру", культуролог Іван Козленко, кінознавиця, Голова спілки кінокритиків України Оксана Волошенюк, громадський діяч Володимир В'ятрович, польський кінорежисер Кшиштоф Зануссі та інші.
А розпитував їх актор та автор каналу "Загін Кіноманів" Віталій Гордієнко.
Отже, про що фільм? Автори стрічки вирішили не заглиблюватись у пікантні подробиці особистого життя Довженка — про них ти можеш дізнатися в нашому матеріалі.
Натомість головне тема, яка досліджується у "Великому компромісі" — що ікона українського кінематографа був не такою вже й іконою. А сьогодні Довженка можна було б назвати просто пропагандистом, який вважав Сталіна великою людиною й оспівував радянську владу.
Але, як то кажуть, чи все так однозначно?
Як людина, яка колись жила у творчій комуні в Харкові (на кшталт письменницького Будинку "Слово") й зняла в Одесі свої перші роботи в стилі фільмів Чарлі Чапліна, докотилася до фільму "Визволення" (1939), від кадрів якого йдуть мурахи: все те саме нині розповідають своїм глядачам Соловйов зі Скабєєвою з екранів РФ. Тільки Довженко, що сам з'являється у стрічці, розповідав, як погано живе народ у Польщі і як радянська влада його "звільняє", використовуючи поняття "штучна польська держава".
Проте польский кінорежисер, сценарист і продюсер Кшиштоф Зануссі стверджує: у своєму щоденнику Довженко висловлював зовсім інші думки, бо знав і бачив всі недоліки радянської влади.
Та, як кажуть експерти стрічки, Сталін двічі врятував життя Довженкові, який неодноразово міг бути страчений разом зі своїми харківськими друзями, яких сьогодні ми називаємо "Розстріляним відродженням".
Бо колись Довженко в складі армії УНР стріляв з Володимирської гірки по більшовиках, що заходили до Києва, і все його життя проходило під пильним наглядом НКВС, яке називало режисера просто "петлюрівцем"...
Кілька років життя
І Довженко пішов на компроміс, за який потім розплатився.
"Я боявся кроків на сходах, а тепер перестав боятися" — писав він 1939 року, після того, як Сталін із відпустки на Кавказі викликав його просто до Кремля і замовив зняти фільм "Щорс". Тоді він зрозумів, що кілька років життя йому гарантовані.
А до того він став карикатуристом у газеті й висміював українську ідею, за яку перед тим боровся зі зброєю в руках.
Сергій Тримбач вважає, що Довженко таки побував у таборі — хоч тоді табори були ще не такі, про які ми дізналися пізніше, проте "переляк в нього лишився". Ба більше: режисер був впевнений, що більшовизм перемагає українську національну ідею, і зняв, наприклад, "Арсенал" (про придушення військами Центральної Ради більшовицького повстання на київському заводі "Арсенал"), за який його фактично прокляла українська інтелігенція — а він вже просто не бачив іншого виходу і думав, що хоч так матиме змогу реалізуватися.
Проте його "Земля", яка мала стати звичайною агіткою за вступ селян до колгоспів, стала шедевром світового кінематографа, що до того ж митець прославляв українське селянство — і це радянській владі, звісно, дуже не сподобалось. Провладний поет Дем'ян Бєдний написав щодо цього цілу поему, яка буквально знищила Довженка морально.
Він став заручником свої діяльності: до України за життя Сталіна повернутися не міг, а в Москві жив фактично в гетто.
Щоби не переказувати весь зміст півторагодинної стрічки, скажемо одне: після її перегляду ікона перестає бути іконою, проте ми знайомимося з Довженком-людиною. І хто зна, як би на місці цієї людини вчинив хтось із нас.
"Єдине, що варто додати до фільму — те, що він дуже актуальний сьогодні, — каже режисер "Великого компромісу" Ігор Іванько. — Очевидно, що будь-яка співпраця з москалями вийшла Довженку боком. А основна проблема в тому, що в перші свої роки радянська влада видавалася дуже проукраїнською — так вони намагались знайти людей, які будуть з ними співпрацювати. І сьогодні нам треба про це пам'ятати".
"Олександр Довженко — з того покоління видних митців, яким зараз дехто ставить в провину те, що вони вижили, — каже Сергій Тримбач. — Мовляв, сучі діти вижили, бо пристосувалися, йшли на компроміс. Але ціною цього компромісу була Україна. Якби цих людей не стало, не було б і України, от у чім річ.
Дурноголовим сміливцям я кажу: "Уявіть, що вас сьогодні викличе СБУ, при тому, що СБУ — зовсім не КДБ. Ви дорогою треті штани поміняєте! А ви розказуєте людям, які жили в куди страшніші часи, як вони мали вчиняти. Літературознавець, колишній міністр культури України, Іван Дзюба, який сидів майже рік у КДБшній тюрмі, розповідав, що тодішній голова КДБ Федорчук одного разу сказав йому: "Знаєш, хто з вашого брата, інтелігента українського, був найбільшим ворогом радянської влади? Довженко! Він і Курбаса підштовхував, і інших — треба було його першим знищити. А Сталін з ним цацкався!"
"Дійсно, Довженко міг вчинити зовсім по-іншому, і ми б не мали величезний шмат того, що є Україною у вигляді фільмів, книжок тощо", — вважає креативний продюсер стрічки Володимир Тихий.
"Для мене було великою честю попрацювати з цією командою, відвідати місця, де Довженко перебував, — каже один з авторів і ведучий фільму Віталій Гордієнко. — Коли ти починаєш занурюватися в цю історію, то усвідомлюєш, що всі ми люди, і у всіх є свої неоднозначності, зокрема в Довженка. Мені ж малювали образ генія, який за Україну готовий віддати все. А в процесі роботи над стрічкою я усвідомив, що це не зовсім так.
Потім почав розуміти умови, обставини, за яких він існував. І прийняв усі неоднозначності тієї епохи й цієї людини. Так, Довженко пішов на компроміс, але я не маю жодного права його за це засуджувати. І я одержимий ідеєю відкрити Довженка для нового покоління українців".
Насамкінець Сергій Тримбач висловив надію, що колись з'являться і байопік, і, можливо, серіал про Довженка: "Бо його стосунки зі Сталіним, протистояння з радянською імперією — це 10 серій як мінімум. І якщо ми не будемо розробляти свої міфи, цим активно займеться росія".
А поки чекаємо на українських екранах документальну стрічку "Довженко. Великий компроміс" — але спочатку вона з'явиться на українських та закордонних фестивалях.
