"Я бачу, вас цікавить пітьма", "Енеїда", Sex education та інші: 14 вистав-фіналістів фестивалю-премії ГРА

Вистава "Я бачу, вас цікавить пітьма" в Театрі Марії Заньковецької у Львові. Фото: zankovetska.com.ua

14 вистав у семи номінаціях увійшли до шортліста VIII Всеукраїнського театрального фестивалю-премії ГРА. Це постановки минулого року від театрів із шести міст України (зокрема, шість київських). Фіналістів визначила експертна рада, а в листопаді їх оцінюватиме міжнародне журі, яке й обере переможців.

 За найкращу драматичну виставу великої сцени

• "Кассандра" (Вінницький обласний український академічний музично-драматичний театр ім. М. К. Садовського)
• "Я бачу, вас цікавить пітьма" (Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької)

Яна Партола, театрознавиця:

У публічному дискурсі доволі поширеною є думка, що вистави великої сцени, які зазвичай створюються великими театральними колективами з відповідними творчими, технічними та матеріальними можливостями, якщо не формують, то принаймні легітимізують гранд-наратив. Цьогорічна "велика історія" представлена містичним горором "Я бачу, вас цікавить пітьма" та давнім застереженням "Кассандра".

У першій виставі герой письменника Ілларіона Павлюка прагне врятувати безневинне життя, долаючи всеохопну байдужість. У другій — антична пророчиця в інтерпретації Лесі Українки страждає від неспроможності відвернути неминучу катастрофу та стикається із суцільним нехтуванням свого оточення.

Режисери Максим Голенко та Євгеній Карнаух конструюють сценічну оповідь у межах містичного й міфологічного мислення, де емоції, фантастичні образи та надприродні явища домінують над логікою. Але в обох випадках герої прагнуть врятувати якщо не світ, то бодай одну душу. Чи є тут претензія на гранд-наратив, кожен вирішує для себе сам.

За найкращу музичну виставу у жанрі опери/оперети/мюзиклу

• "Місяць" (Київський національний академічний театр оперети)
• "Реквієм" (Національний будинок музики в копродукції з Національним академічним драматичним театром ім. Івана Франка)

Ольга Стельмашевська, театрознавиця:

Шортліст номінації засвідчує тенденцію виходити за межі конвенційної опери та переосмислювати самі принципи музичного театру. Цікаво й симптоматично, що фіналісти — це два київські проєкти, створені режисерами, які дивляться на оперу з принципово іншого ракурсу, ніж традиційний репертуарний оперний театр.

Режисерка драматичного театру Тамара Трунова маніфестує власну театральну естетику вже самим вибором опери Карла Орфа "Місяць" з її свідомо закладеним композитором поверненням до ритуалу та загальнолюдської архетипічності. Оперний режисер Євген Лавренчук, навпаки, інтегрує у свої музичні постановки драматичний театр, вибудовуючи тренд кроссекторальності й інтертекстуальності. У виставі на основі моцартівського "Реквієму" нові сценічні смисли народжуються на перетині сакрального латинського тексту з прозою Василя Стефаника та поезією Володимира Гаряїва.

Обидві постановки демонструють, що український музичний театр здатен виходити за межі жанрових канонів і вступати у гострий діалог із реальністю. Звертаючись до класичних партитур, вони напрочуд точно резонують із нашим досвідом часів війни: руйнуванням звичного світопорядку, девальвацією загальнолюдських цінностей, стиранням меж між сакральним і профанним, піднесеним і буденним. І "Місяць", і "Реквієм" по-своєму ставлять питання про можливість відновлення втраченої рівноваги та пошуку сенсів у світі, де усталені координати більше не працюють.

За найкращу виставу для дітей, підлітків та сімейного перегляду

• "Sex education. Дівоча версія" (Незалежний театр "Лава", м. Львів)
• "Перший урок" (Хмельницький обласний академічний музично-драматичний театр ім. М. Старицького)

Олеся Данилець, театрознавиця:

До шортліста в номінації увійшли дві вистави для підлітків і молоді, що порушують теми, без яких неможливо виховати емоційно зріле покоління.

"Sex еducation. Дівоча версія" досліджує тілесність, прийняття себе, любов до власного тіла та право бути собою. Символічно, що дія розгортається у спортивній залі — просторі, де тіло постійно перебуває під чужим поглядом, де його оцінюють, порівнюють і нерідко травмують морально й фізично. Парадоксально, але саме це місце режисерка Ніна Захоженко перетворює на простір довіри, в якому можна чесно говорити про те, що навіть у сучасному світі залишається табуйованим.

Натомість "Перший урок" — про булінг, самотність і психологічні травми. Вистава режисера Дмитра Гусакова відбувається безпосередньо у шкільних класах, перетворюючи звичний освітній простір на місце відвертої розмови. Вона нагадує, наскільки важливо не залишати дитину наодинці зі своїм болем і вчасно почути її.

За найкращу танцювальну виставу і виставу фізичного театру

• "Біла тінь" (Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка)
• "ЕскапістіКо" (INSHA Dance Company, м. Київ)

Лілія Козинко, театрознавиця:

До шортліста номінації увійшли вистави, які вирізняються певною оригінальністю та експериментальністю. Імерсивна "Біла тінь" режисерки Ольги Семьошкіної починається ще за межами сценічного простору та проводить паралелі між нашим часом і періодом перед Другою світовою війною, коли суспільство не могло повірити, що в домівки може увірватися війна.

Експериментальна "ЕскапістіКо" в постановці Іллі Мірошніченка — вистава, в якій рух породжує звук, а танець породжує музику. Це новий погляд на сприйняття взаємозв'язку танцю та музики, який дає змогу побачити звук і почути рух.

За найкращу виставу на перетині мистецького синтезу і жанрів та перформативних форм

• Love is (Рівненський обласний академічний музично-драматичний театр)
• "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію" (Український малий драматичний театр)

Ірина Зубченко, театрознавиця:

Love is режисера Юрія Паскара — чуттєва, але не позбавлена іронії вистава, побудована на взаємодії руху, пластики й музики. Уже сама її назва відкриває двері у внутрішній світ людини, центром якого є любов у різних її проявах — знайомих і несподіваних. Театр робить крок на нову для себе територію. Тут пластична мова не лише доповнює драматургію, а й стає одним із головних способів сценічного висловлювання.

"Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію" запрошує у світ Майка Йогансена — осмислений, наповнений, ретельно сконструйований командою митців із Харкова та Києва на чолі з режисером Артемом Вусиком. Вистава дозволяє глядачам вирватися з виру повсякденності, потрапити у пригоди й відчути себе разом із героями частиною вигаданого світу. Постановка ніби втілює саму природу театру, де гра і "штукарство" повертають собі самоцінність, водночас залишаючи простір для роздумів.

За найкращу драматичну виставу камерної сцени (до 150 глядачів)

• Brecht.Cabarett (Київський академічний театр "Золоті ворота" в копродукції з Харківським державним академічним театром ляльок імені В. А. Афанасьєва)
• "Медея" (Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка)

Ганна Веселовська, театрознавиця:

До шортліста в цій номінації очікувано увійшли обидві роботи досвідченої та титулованої харків'янки Оксани Дмітрієвої. Наприклад, її жорстка й віртуозна Brecht.Cabarett — про воєнні часи, щоправда, столітньої давнини.

У Brecht.Cabarett чимало викличного естетично, а головне — вистава точно відповідає своїй назві. Тут Бертольд Брехт, примружившись, спостерігає за акторами, тож вони грають, озираючись на автора. Тут розважають, співають, фліртують із глядачем, як у кабаре, й дивує кунштюками неймовірна солістка похмурої та іронічної історії Віталіна Біблів. Але ж ніхто не забуває, що йде війна.

 За найкращу виставу-рефлексію на події російсько-української війни  

• "Енеїда" (Театр Ветеранів, м. Київ)
• "Пенелопея" (Львівський академічний драматичний театр ім. Лесі Українки)

Ірина Чужинова, театрознавиця:

Виставу "Пенелопея" за п'єсою Аліни Сарнацької поставила Світлана Федєшова зокрема і про себе. Адже це про досвід партнерки військовослужбовця, яка паралельно живе два життя, і зовнішня "нормальність" — часто лиш машкара.

"Енеїда", яку майже рік виколисувала Ольга Семьошкіна, важко піддається однозначній дефініції. Це не стільки вистава, скільки шлях і метод повернення до себе ветеранок і ветеранів, із пораненнями й без. Тобто це не тільки театр, а ще й частина чийогось життя та особистого простору, в якому вміщується величезний спектр емоцій.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter