Художниця Фанні Лешевальє: "Мої колажі демонструють прірву між трагедією України та мирним життям решти світу"

Фанні Лешевальє. Фото: особистий архів художниці

8 квітня в Києві відкриється виставка робіт французької художниці Фанні Лешевальє, які цікаві, по-перше, тим, що кожна з них присвячена війні в Україні, а по-друге — тим, що в них класичні твори європейських художників поєднані зі світлинами наслідків російської агресії. Напередодні відкриття експозиції Фанні Лешевальє дала ексклюзивне інтерв'ю "ТиКиїв".

Пані Фанні, почнімо з того, як ви почали займатися мистецтвом і якою була ваша творчість до того, як ми дізналися про вас завдяки вашим колажам?

З дитинства мистецтво було моєю пристрастю, і я ніколи не переставала малювати. Мій мистецький шлях почався ще в ліцеї, де я обрала літературний бакалаврат із додатковою спеціалізацією з мистецтва та історії мистецтва. Потім я продовжила навчання у школах образотворчих мистецтв у Каннах та Ренні. Нещодавно я також пройшла курси із живопису в техніці "тромплей".

До того, як почати займатися фотомонтажем, я зосереджувалася на графічному дизайні та олійному живописі. Ці техніки дозволяли мені не лише творчо виражатися, а й виправляти та допрацьовувати роботи. Також я створювала копії картин на замовлення, і це допомогло мені глибше опанувати традиційні техніки. Паралельно я викладала історію мистецтва та художню практику в початковій школі. Передаючи свою пристрасть і знання молодшому поколінню, я отримала цінний досвід.

Які художники або мистецькі течії вплинули на ваш творчий стиль?

Мене завжди захоплювали картини, що розповідають історії, міфи чи відображають дух певної епохи. Дивовижно відкривати й аналізувати не лише техніки, а й сенси та послання, закладені художниками.

Особливе враження на мене справляє фламандський живопис та італійські майстри епохи Відродження — зокрема Крівеллі, чиї роботи поєднують віртуозну техніку з виразною наративністю. Мене зворушує вміння цих митців передавати потужні послання через вибір перспективи, кольорів і символів. Також мені близький абстрактний і концептуальний живопис, адже, крім технічного аспекту, мене цікавлять ідеї та концепції, які розробляє художник. Я ціную, коли кожен вибір митця має причину, а кожен елемент твору сповнений глибоким сенсом.

Як на копіїста-аматора і викладачку малювання на мене вплинули класичні майстри — такі, як Рафаель і Мікеланджело з їхнім досконалим володінням рисунка і композиції. Творчість фламандських примітивістів, зокрема Яна ван Ейка, навчила мене бути уважною до деталей. Реалізм Караваджо справив на мене велике враження завдяки його роботі зі світлом і тінню — тоді як імпресіоністи, наприклад, Клод Моне, збагатили моє розуміння кольору та спонтанності. Нарешті, сучасне мистецтво надихнуло мене виходити за межі фігуративності та робити акцент на структурі й візуальному сприйнятті. Ці роботи змусили мене замислитися над взаємозв'язком між мистецтвом і простором, а згодом — між мистецтвом і концепцією.

А цифрову техніку замість живопису у власній творчості я обрала, бо вона дає змогу дуже швидко реагувати та діяти за допомогою соцмереж.

Путін — Гітлер, Зеленський — Давид

Як народилася ідея створювати твори про війну в Україні? Чи одразу це були колажі класичних картин із сучасними фотографіями?

Повномасштабне жорстоке вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року стало шоком. Це було страшно, болісно. Я пережила глибокий емоційний удар і відчула безсилля. Мене також охопили почуття провини та справжня фрустрація. Мої думки були з Україною.

Тоді я опублікувала в соціальних мережах свій перший колаж — сходи Сакре-Кер у Парижі, поєднані зі зробленим Славою Ратинським фото київського метро, де люди ховалися від обстрілів. Через це поєднання двох паралельних реальностей я намагалася висловити свої емоції, адже просто зараз, зовсім недалеко від нас, відбуваються трагедії, люди переживають жахіття війни, тоді як наше життя продовжується в мирі.

Щодня преса публікувала світлини, які розповідали про події в Україні, — проте їхній потік був настільки великим, що ми ризикували звикнути до цієї трагедії та перестати її помічати. Я почала зберігати та аналізувати окремі фото, які не хотіла забувати. Я прагнула привернути увагу до цих образів, дати можливість людям вдивитися в них, замислитися і також відчути цей біль.

У мене не було жодних контактів в Україні, проте завдяки хештегам я одразу змогла зв'язатися з людьми, яких це стосується. Я знала, що багато цивільних укриваються в метро або підвалах, а їхній єдиний зв'язок із зовнішнім світом відбувається через телефон. Тому я хотіла практично щодня ділитися з ними зображеннями, які не лише говорять про них самих, а й нагадують про те, що пов'язує нас крізь епохи та кордони: наші емоції, історії, красу, життя… Я створювала фотомонтажі, черпаючи натхнення з класичного живопису. Це дозволило мені швидко зблизитися з українцями, краще зрозуміти їхню реальність і, певною мірою, ідентифікуватися з ними.

Як класичний живопис є візуальним свідком своєї епохи, так і контраст між класичними картинами та реальністю війни також підкреслює нашу включеність тут, у Франції, у цю трагедію. Так само, як ці твори мистецтва застигли в часі, ми самі здавалися паралізованими.

Цікаво, що однією з перших з'явилася картина, де фотографія Володимира Путіна поєднана з портретом Адольфа Гітлера… Які емоції ви відчували, створюючи її?

Вона була другою. Під час її створення я відчувала гнів, глибоке почуття нерозуміння та смуток через те, що історія повторюється.

У моїй пам'яті були дуже чіткими спогади про напад Гітлера на Польщу 1939 року. Цим колажем я хотіла висвітлити цю паралель між режимами та жорстокість ситуації.

Чи думали ви тоді, що серія робіт, присвячених війні в Україні, набуде такого масштабу?

Ні, я зовсім цього не очікувала. Спочатку, публікуючи роботи у своєму Instagram, я просто хотіла висловити підтримку Україні. Саме тоді я вирішила зробити свій профіль публічним — але навіть не уявляла, що мої роботи зможуть так глибоко зачепити людей чи стануть частиною виставки. 

Вам доводиться платити фотографам за використання їхніх знімків, чи вони є вільними від авторських прав?

Фотографи люб'язно дозволяють мені використовувати їхні світлини безоплатно. Однак я завжди заздалегідь запитую їхній дозвіл і зобов'язуюся видалити фотомонтаж, якщо вони цього забажають. До кожної своєї роботи я обов'язково додаю оригінальне фото та вказую повне ім'я фотографа. Хоча моя діяльність волонтерська, я дуже уважно ставлюся до поширення своїх робіт, оскільки світлини є важливою частиною праці інших людей.

Як ви знаходите фотографії, які використовуєте у своїх колажах? За яким принципом їх відбираєте?

Картини, які я обираю, безпосередньо натхненні роботами фотожурналістів. Пов'язаний твір має одночасно підкреслювати та демонструвати повагу до свідчень фотографа, а також пропонувати альтернативне прочитання зображеного. Вибір визначається моїми відчуттями або асоціаціями, які виникають під час перегляду знімка. Він також може бути зумовлений естетичними факторами — наприклад, паралеллю між двома обличчями, розташованими одне навпроти одного, або необхідністю передати конкретне послання.

Зокрема, для свого фотомонтажу, натхненного картиною "Дівчина з перловою сережкою", я використала обличчя Олени, сфотографованої Алексом Лурі. Ця жінка потрапила на перші шпальти європейських газет після того, як була тяжко поранена. Я свідомо поєднала її образ з образом культової постаті західного живопису, яку називають "північною Моною Лізою". Її тюрбан у кольорах українського прапора ніби звертається до глядача на Заході: "Подивіться, що з нами робить росія!"

Не вили, а тризуб

Як ви обираєте техніку та стиль для кожного колажу?

Техніка завжди однакова: я беру фотографію репортера та додаю до неї зображення класичного живопису у Photoshop. Для цього мені довелося пройти кілька курсів! Робота з кольорами дуже важлива, бо палітра світлин актуальних подій часто суттєво відрізняється від палітри старовинних картин.

З самим колажем я працюю у власному стилі — на рівні пікселів, бо не хочу, щоб монтаж був помітним. У мене немає графічного планшета, і весь монтаж я роблю на трекпаді свого ноутбука. Стиль фотомонтажу здебільшого формується під впливом естетичних елементів живопису чи фотографії — освітлення, колірної гами, прозорості, відблисків тощо.

Скільки часу займає створення одного колажу?

Дуже по-різному. Мінімум 2 години… Іноді — до десяти годин. Деякі роботи я досі вдосконалюю, особливо після того, як мені вдається отримати файл фотографії з високою роздільною здатністю.

Чи є у вас улюблена робота серед тих, що присвячені Україні?

Кожен фотомонтаж має для мене особливе значення — адже кожен розповідає історію і передає пережиту емоцію. Крім того, це результат спілкування з фотографами. Найдорожчі для мене ті роботи, які народилися з таких дружніх обмінів.

На початку цього творчого шляху мені було дуже складно, навіть болісно, звертатися до фотографів із проханням про дозвіл. Здавалося, ніби це — привласнення їхньої праці, я відчувала сором і сумнівалася у своїй правомірності. Тому перші схвальні відповіді від фотографів, особливо українських, стали для мене величезним полегшенням. Сьогодні, коли я переглядаю свої фотомонтажі, створені на основі їхніх знімків, я вже не відчуваю цього стресу.

Як ви справляєтеся з емоційним навантаженням під час роботи над такими важкими темами?

Робота з такою серйозною темою може здаватися важкою, але для мене процес творчості не є болючим. Навпаки, це спосіб висловити емоції та зробити видимими історії та обличчя, які можуть бути забутими.

Звісно, деякі теми зачіпають мене особливо глибоко, але моєю роботою керує саме ця емоційність. Коли я створювала перші колажі, мене переповнювали сильні почуття солідарності та потреба свідчити про події. Це залишається незмінним і сьогодні.

Як французи реагують на ваші колажі?

У Франції моя аудиторія дуже різноманітна, але загалом люди часто відчувають глибокі емоції та певне ототожнення із зображеннями. Французів зачіпає впізнаваний класичний живопис та його поєднання з воєнними кадрами. Цей ефект несподіванки спонукає їх шукати глибший зміст роботи, розглядати її під іншим кутом і по-новому осмислювати ситуацію в Україні.

А який фідбек ви отримуєте від українців?

Українці часто впізнають зображені місця, іноді відкривають для себе раніше невідомі твори живопису і сприймають мої фотомонтажі як прояв ніжності та співчуття. Їхнє сприйняття також глибоко залежить від їхньої культури. Наприклад, мені запам'ятався випадок із картиною "Американська готика" Гранта Вуда: українці бачили у вилах фермера не просто сільськогосподарський інструмент, а тризуб — символ України.

Бойкот через росіян

Як вважаєте, ці роботи допомагають людям у Європі чи навіть за її межами краще зрозуміти те, що відбувається в Україні?

Я не претендую на таку впливовість, але переконана: мистецтво має здатність висвітлювати наші спільні цінності й об'єднувати. Воно може пробуджувати колективну пам'ять, а також стати засобом свідчення та викриття через свої сюжети.

А чи стикалися ви з цензурою або обмеженнями щодо демонстрації ваших робіт? Чи з критикою?

Під час виставок у місцях, відкритих для широкого загалу, мене іноді просили не демонструвати фотомонтажі із зображеннями жертв, щоб не шокувати дітей. Восени минулого року під час виставки в моїй колишній Школі мистецтв у Ренні мене бойкотували викладачі та студенти. Ця тема викликає суперечки. Крім того, варто пам'ятати, що у Франції є велика російська громада.

Як вважаєте, чи змінилися ваші роботи з початку війни до сьогодні?

Ні, якщо не враховувати того, що я створюю менше робіт, ніж хотілося б: на жаль, маю менше часу.

У вас уже відбулася виставка цих робіт у Франції — якими були відгуки?

Так, неодноразово. Це стало можливим завдяки знайомим, які допомогли мені стати більш видимою. Наприклад, мою роботу підтримали мер Сен-Жермен-ан-Ле Арно Перікар та його заступник Даніель Левель.

Соціально ангажоване мистецтво сьогодні не є "модним", і дуже складно знайти місця для виставок на таку трагічну тему. Наразі мої роботи експонуються в Коломбі в галереї фотографа Жульєна Креспа, який ще з кінця 2013 року активно підтримує Україну. Реакції відвідувачів завжди однакові: багато здивування й емоцій.

А що ми побачимо на виставці в Києві? Як ви відбирали роботи для неї?

Я відібрала близько тридцяти фотомонтажів, беручи до уваги як їхнє символічне послання, так і технічні параметри (HD формат) — адже не всі зображення можна збільшувати без втрати якості. Також я надавала перевагу фотографам, з якими легко встановити контакт, позаяк мені доводилося кілька разів звертатися до них у процесі підготовки виставки.

Ви плануєте особисто відвідати Україну?

Так, це досі у планах. Хоча трохи хвилююся через 12-годинну подорож потягом. (Посміхається.)

Чи будете продавати свої колажі?

Виставку в Києві та п'ятьох інших містах України організовує український благодійний фонд Solidarity. Він відповідає за друк, експонування та продаж робіт. Усі кошти від продажу будуть спрямовані на створення освітньо-реабілітаційного центру в Києві.

А видати альбом або книгу з вашими роботами про Україну не плануєте?

Це чудова ідея, але поки що я не знайшла видавця, який би підтримав цей проєкт на волонтерських засадах. У 2022 році я самостійно створила книгу через онлайн-платформу: надрукувала близько ста примірників, і зараз у мене їх вже не залишилося.

Що б ви хотіли побажати українському народові в цей складний час?

Я бажаю українцям сили та мужності пережити це випробування і продовжувати відстоювати своє право жити в мирі й гідності. Нехай надія і стійкість супроводжують вас щодня, а мир, який ви так тяжко виборюєте, нарешті настане. Ви — в наших думках та серцях, і ми залишаємося солідарними з вами в цій боротьбі за свободу та справедливість!

Виставка робіт Фанні Лешевальє в Києві:

• ДЕ? МВЦ Музею історії міста Києва, вул. Богдана Хмельницького, 7
• КОЛИ? 9-20 квітня, ср-нд, 12:00-19:00
• СКІЛЬКИ? 160/80 грн (повний/пільговий)

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter