"Кузьма здається немов живим": що пишуть кінокритики про фільм "Кузьма: Страшно веселий"

Кадр із фільму "Кузьма: Страшно веселий". Фото: B&H Film Distribution

Понад 140 тисяч глядачів подивилися "Кузьма: Страшно веселий" за два тижні. Документальний біографічний фільм про співака, композитора, телеведучого й письменника, лідера гурту "Скрябін" Андрія Кузьменка йде у прокаті з 13 серпня. Це одна з найкасовіших українських кінопрем'єр цього року.

"Кузьма: Страшно веселий" також видається однією з найбільш обговорюваних новинок. Він привернув увагу не тільки широкої аудиторії, а й кіноспільноти. Ми вже спілкувалися з творцями фільму, тож тепер вирішили з'ясувати, що про нього пишуть кінокритики. Огляд рецензій на стрічку — далі в матеріалі.

Дві години з немов живим Кузьмою

Олександра Поворозник вважає "Кузьма: Страшно веселий" сильним майже автопортретом, у якому сам про себе розповідає один із найхаризматичніших і суперечливих представників української попкультури. У рецензії для "Суспільне Культура" авторка описує прем'єру як емоційно точну та динамічну стрічку про свого героя та про наше спільне минуле.

На думку кінооглядачки, під час перегляду Кузьма здається наче живим — завдяки рідкісним архівним матеріалам, інтерв'ю, уривкам виступів і домашнім кадрам, але водночас без "голів, що говорять". Фільм зображує музиканта не як ікону, а як людину з гумором, болем, впертістю та суперечностями, хоч і без глибокого аналізу, складних питань і реконтекстуалізації його історії.

Тим, хто скучили за його присутністю, стрічка дає рідкісну можливість провести з ним майже дві години. Тим, хто шукає складнішої розмови про ціну популярності й політичні компроміси 2000-х, — залишає простір для власних роздумів, — пише Олександра Поворозник.

Попдокументалістика з матеріалом на цілий серіал

Кирило Пищиков називає фільм якісною та професійною попдокументалістикою, яка демонструє і позитивні риси, і обмеження цього жанру. У рецензії для "УП.Культура" він зазначає, що "Кузьма: Страшно веселий", як і донині багато людей, намагається відповісти на запитання, ким же був Андрій Кузьменко.  

На думку кінокритика, один із найцікавіших аспектів — це те, що стрічка показує свого героя так, ніби він досі з нами. Адже глядач постійно бачить його й чує його голос у відеоматеріалах та інтерв'ю, записаних за життя. Інша особливість у подачі матеріалу — відсутність характерних для таких фільмів "говорячих голів". Усі запрошені спікери дають коментарі за кадром і не перебивають архівний відеоряд.

З іншого боку, наголошує Кирило Пищиков, біографія артиста спочатку подана як чергова розповідь про шлях до успіху та слави. А потім стрічка взагалі намагається встигнути надто багато, й тому перестрибує з теми на тему.

Зовсім непогано, що автори стрічки вирішили показати всі іпостасі Андрія Кузьменка, але в другій половині стрічки істотно відчувається поспіх і бажання все це вмістити в трохи більше ніж дві години. І це викликає доволі дивний контраст між двома половинами фільму. Взагалі відчувається, що в авторів "Страшно веселого" на руках було матеріалу не те що на повнометражний фільм, а на повноцінний документальний мінісеріал на 3-4 епізоди, — пише Кирило Пищиков.

Розлога історія життя, яка не дасть занудьгувати

Дмитро Десятерик переконаний, що попри успіх стрічки, вона все ж не спонукає якось інакше глянути на Андрія Кузьменка. У рецензії для "БЖ" критик стверджує, що фільм чимось схожий на хрестоматійний реферат чи шкільний переказ. Адже замість акценту на вибрані моменти життя, він розлого й послідовно висвітлює всю біографію від народження до смерті.

Водночас Дмитро Десятерик каже, що кіно має ритм і ніде не провисає, тож аудиторія не має ні занудьгувати, ні перевтомитися. Зрештою, байопік не уникає ані мінусів і суперечливості свого героя, ані деякого мелодраматизму й пафосу в розповіді про нього.

Григорян розгортає "Страшно веселого" як роман дорослішання на тлі епохи. Але це лише жанр і рамка оповіді. Всередині ж — типова історія типового українського селебріті. Пацан вступив у життя, пацан йшов до успіху, від успіху знепритомнів, наробив дурниць, покаявся, і все в нього було добре. З натяжкою можна сказати, що тут видно еволюцію не тільки Скрябіна, а й українського шоубізу та телебачення: від любові до партійних грошей до раптового прозріння, що нарешті почалася Україна, — пише Дмитро Десятерик.

Шведський стіл з ідеалізованих образів Кузьми

Ігор Кромф оцінив фільм на 6/10. У рецензії для "Лірум" він каже, що новинка слабша за попередні два байопіки режисера Артема Григоряна. Замість складної біографії вона показує стандартну історію успіху, а головного героя розкриває досить хаотично.

Ігор Кромф охарактеризував стрічку як шведський стіл з ідеалізованих образів Кузьми. На думку автора, музикант постає тут як сім'янин, волонтер, громадянин, музикант, шоумен і просто "свій пацан", але кіно не пропонує цілісного та критичного погляду на знакову, проте неоднозначну постать української попкультури.

Якщо це історія про людину, яка завжди мріяла бути народним улюбленцем, то Григорян жодним чином не пояснює, як так вийшло, що понад 10 років життя Кузьма фанатів від своєї андеграундної кар'єри. Якщо ж це історія людини, як очолила те, чому мала протистояти, то щасливий Кузьма в ній перетворюється на втілення ідеального антагоніста, — пише Ігор Кромф. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter