Мюзикл "Чикаго" в Києві: Велма з Лондона та сходи за 2 мільйони гривень

Фото: пресслужба Національної оперети України

19 квітня в столиці сталася майже сенсаційна подія: Київський театр оперети вперше в Україні презентував на своїй сцені культовий мюзикл "Чикаго" і, звісно, спричинив культурний вибух: квитки розкупили не лише на прем'єру, а вже аж до червня. Але ми спромоглися потрапити на прем'єру й розкажемо все, про що дізналися!

Якщо для тебе мюзикл "Чикаго" — це першочергово однойменний фільм 2002 року з Річардом Гіром, Кетрін Зета-Джонс і Рене Зеллвегер у головних ролях, то ти про нього нічого не знаєш. А історія мюзикла напрочуд цікава і сягає навіть не 1975 року, коли "Чикаго" дебютував на Бродвеї, а аж 1926-го, коли Морін Даллас Воткінс написала п'єсу "Чикаго". Взагалі-то пані Воткінс була не драматургинею, а репортеркою, яка висвітлювала в газеті "Чикаго Триб'юн" новини про судові процеси.

На початку 1920-х років мешканці Чикаго особливо цікавилися вбивствами, здійсненими жінками: зазвичай вони вбивали своїх чоловіків чи коханців. Того часу якраз змінювалися погляди на "жінку в епоху джазу" (ось чому мюзикл відкриває хіт All that jazz у виконанні Велми), але жінок-вбивць частіше за все виправдовували, водночас чоловіків-вбивць здебільшого вішали.

Морін Воткінс у своїх колонках у "Чикаго Триб'юн" намагалася підтримувати обвинувачення, водночас розповідаючи подробиці життя цих жінок, хоча конкуренти були прихильниками підсудних і наголошували на їхньому важкому становищі, привабливості, спокуті тощо. Так чи інакше, жінки-вбивці того періоду ставали справжніми зірками.

1924 року Воткінс висвітлювала процеси проти обвинувачених у вбивствах Б'юлі Еннан та Бельви Ґертнер, які згодом і стали прототипами героїнь мюзиклу — Велми Келлі й Роксі Гарт.

Б'юлі Еннан, прототипу Роксі Гарт, було 23 роки, коли її звинуватили у вбивстві Гаррі Калштедта: Еннан протягом двох годин знову і знову ставила фокстротну платівку "Хула Лу", перш ніж зателефонувати чоловікові та зізнатися, що вбила хлопця, який "намагався зайнятися з нею коханням". Її чоловік Альберт Еннан, прототип Амоса Гарта, був автомеханіком і збанкрутував, щоб оплатити дружині адвоката.

Наступного дня після свого виправдання в суді Еннан публічно кинула його. Прототип Велми Келлі — Бельва Ґертнер, вона була співачкою кабаре і так само, як і Велма, вбила свого коханця-зрадника. Прототипами для образу адвоката Біллі Флінна послужили: адвокати Вільям Скотт Стюарт та В. В. О'Браєн. І Б'юлі, і Бельву стараннями юристів виправдали з різницею в кілька днів.

Колонки Воткінс були такими популярними, що вона вирішила написати на їхньому ґрунті п'єсу. У 1960-х роках її прочитала Ґвен Вердон і запропонувала своєму чоловікові Бобу Фоссу зробити її музичну адаптацію. Фосс неодноразово просив Морін Воткінс продати йому права на твір, але вона раз за разом відмовляла: вважала, що постаті вбивць не мають романтизуватися.

І лише після її смерті, 1969 року, права на п'єсу продали продюсеру Річарду Фрайєру, Ґвен Вердон та Бобу Фоссу. В результаті Фосс разом із Фредом Еббом написали сценарій мюзиклу "Чикаго", музику створив Джон Кандер, Фосс став його режисером і хореографом.

Прем'єра "Чикаго" на Бродвеї відбулася 1975 року в театрі на 46-й вулиці. Тоді мюзикл був номінований на декілька премій "Тоні", але не отримав жодної. До 1977 року вистава відбулася 936 разів. 1996 року "Чикаго" відновили на Бродвеї з оновленою хореографією, і вже тоді він отримав "Тоні" у трьох номінаціях, а сьогодні "Чикаго" — друге найбільш довготривале шоу на Бродвеї після "Привиду Опери", і його ставлять по всьому світі. Ну і 2002 року зняли той самий фільм "Чикаго", що отримав шість "Оскарів", зокрема як найкращий фільм.

Тепер і в Україні

Отже, чому ж до України "Чикаго" дістався лише зараз? Як розповів нам художній керівник Національної оперети України, він же — режисер-постановник української версії мюзиклу "Чикаго" Богдан Струтинський — ідея адаптувати мюзикл в нього виникла ще 5 років тому. Він неодноразово звертався до правовласника вистави — американської агенції Concord, але раз за разом отримував відмову, позаяк аж до повномасштабного вторгнення усі ліцензії на вистави, а також права на прокат фільмів з-за кордону продавалися в росію: представникам країн колишнього СРСР доводилося викупати їх у москви. Аналогічна ситуація була і з "Чикаго".

"Але влітку 2022 року ми мали турне в Європі, і у Відні я знов зустрівся з представниками європейського офісу Concord, — розповідає Богдан Струтинський. — Вони подивилися наш концерт з великим оркестром, зрозуміли, що ми спроможні потягнути таку постановку й таки надали нам таку можливість".

Зазвичай при купівлі ліцензії на будь-яке шоу його адаптацію контролюють супервайзери від правовласника. Так було і цього разу.

"Вони відстежували все, — ділиться Струтинський. — В саму постановку не втручалися, але ми узгоджували з ними афішу, тексти, переклад, фото, ескізи костюмів… Вони відповідали дуже швидко, і жодних заперечень в них не було. Узгодили ми також і постановчу групу: режисера, художницю по костюмах, балетмейстера й диригента. Навіть думаю, що на прем'єрі була присутня їхня людина — як "таємний покупець"". 

Від ідеї залучити до постановки зірок шоубізнесу, як це часто бувало в інших країнах, відмовилися одразу: по-перше, на це треба мати великі кошти, а проєкт і так не дешевий — самі лише бездротові світлові сходи коштують понад 2 млн грн.

Обійтися вирішили своїми силами, хоча кастинг все ж проводили, і взяти в ньому участь могли всі охочі артисти. Так в касті українського "Чикаго" з'явилася Софія Павліченко — українка, яка вже тривалий час працювала в лондонському Мюзик-холі.

Решта виконавців — солісти Національної оперети: партію Роксі співають Олена Урванцова та Ірина Баско, партію Біллі Флінна — Валентин Котенко та Олексій Кириллов. До речі, є ще в нашій версії й вуличні музиканти-клоуни: це — студенти Струтинського з КНУТКІТ ім. І. Карпенка-Карого.

Загалом у виставу залучені понад 100 учасників: солісти, хор, балет, оркестр.

"Ми взяли ліцензію не на франшизу, тому мали право на використання своїх сценографії, костюмів, право на певне редагування — тільки не в музиці й не в тексті: тут все повністю так, як було на Бродвеї ще 1975 року, — розповідає Богдан Струтинський. — Бо музика в самому мюзиклі трошки відрізняється від музики у фільмі, до якого всі звикли. Музика тут дуже крута і складна: багато перкусій, особливо в сцені суду, де грає кожна деталь...

Ми навіть купляли спеціальні інструменти. У костюмах ми дотримувались стилізації, але й епохи: там крій, естетика 1920-х років. Реквізиту в нас дуже багато: ми спеціально закуповували старі фотоапарати з магнієвими спалахами, і тут ми намучилися: справних фотоапаратів 1920-30-х років майже не залишилося, а нам не потрібен був мертвий реквізит — ми все робимо наживо, нам потрібна була енергія старого фотоапарату".

За словами художниці з костюмів Анни Шкрогаль, її команда прагнула зберегти візуальну спорідненість героїв з образами бродвейського мюзиклу, але водночас знайти оригінальні ходи й рішення. Тому ув'язнені мають на своїх тілах "смужки", що візуально нагадують тюремну форму чи татуювання — для кожного учасника вистави було розроблено різні "принти".

Для сцени суду над Роксі зняли спеціальне кіно — її вирішили зробити як ретроспективу спогадів злочинниці.

Без урахування підготовчого періоду, зокрема роботи акторів з хореографом, режисерські репетиції "Чикаго" тривали три місяці.

На жаль, гастролювати Україною "Чикаго" не зможе: ліцензія видана лише на Київ, та й перевозити всю цю надскладну сценографію було б вкрай важко.

Що ж вийшло в результаті? Звісно, ми не переказуватимемо тобі всю дію, можемо лише сказати, що на прем'єрі в кінці вистави зала плескала стоячи.

Це слід побачити й оцінити самому — от тільки квитки наразі лишилися вже тільки на кінець червня. Але з липня, враховуючи шалений попит, ймовірно, ставитимуть додаткові вистави — крім тих 2-3 на місяць, що вже заплановані. То ж поспіши! 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter