Нова українська музика: Артем Пивоваров, Liza Bibikova, The Alibi Sisters та інші
Артем Пивоваров. Фото: instagram.com/pivovarovmusic
Музичний критик Олесь Ніколенко щотижня стежить за новими релізами українських артистів і ділиться власними спостереженнями про те, що відбувається в індустрії. Цього разу в добірці — потенційні попхіти від Артема Пивоварова, Liza Bibikova та The Alibi Sisters, а також нові релізи незалежної сцени.
Артем Пивоваров — "8 диво"
Найпопулярніший концертний артист України випустив новий трек "8 диво". Його бездоганна техніка виконання рятує пісню, яка суто текстово нагадує романтичні вірші пікапера, у якого відсутній крінж-радар. "8 диво" — це пісня про те, як ліричний герой за допомогою Мікеланджело, Піфагора, запаху простирадл і шоколаду методично підвищує ціну компліменту, перетворюючи свою симпатію на "восьме диво світу". Фактично, це інструкція зі сценічного пікапа, де почуття вимірюються масштабом гіперболи, а не близькістю між людьми.
Але переможців, як відомо, не судять. Пивоваров може спокійно економити на текстах і генерувати їх штучним інтелектом, адже його суперсила як виконавця здатна врятувати будь-яку посередність чи банальність. Зрештою, до артиста не звертаються за глибокими сенсами. Пивоварова слухають, щоб відчути себе на сьомому небі, восьмим дивом, першим і останнім коханням, номером один у чиємусь серці, однією на мільйон, другою половинкою єдиного цілого, Євою, що слухає серенаду Адама — і так далі. Артист це чудово знає й дає аудиторії те, чого вона просить: співає гімни суперкоханню, якого насправді в житті не існує, але комусь хочеться вірити, що воно все ж існує.
Liza Bibikova — "Бути оптимістом"
Як усім відомо, легше уявити кінець світу, аніж кінець капіталізму. Десь посеред цієї капіталістичної пустелі й співає Liza Bibikova, намагаючись бути оптимісткою у просторі, де майже немає "третього шляху". Ти або з усіх сил намагаєшся стати "успішним", або не витримуєш тиску й починаєш потайки мріяти про дауншифтинг десь у тихому місці без дзвінків, повідомлень, зустрічей, контрактів, контент-планів, зобов'язань та інших прикростей на шляху до успіху.
У підсумку "Бути оптимістом" звучить не як пісня про надію, а як саундтрек до життя в режимі постійного самопереконання. Оптимізм тут перестає бути емоцією й перетворюється на необхідну навичку виживання у системі, де втома стала новою суспільною нормою. Відповідно, заклик до позитивного мислення в цьому треку лунає з легкими нотками відчаю — ніби марафонець, який підбадьорює себе на старті забігу, але вже здогадується, що дистанція буде надто довгою. Саме в цій напіввтомленій щирості пісня має переконливіший вигляд за більшість глянцевих мотиваційних гімнів.
The Alibi Sisters — "Табу"
Лагідна українізація російськомовної попмузики продовжується: цього разу ми отримали нову україномовну версію потужного хіта 2000-х "Табу" від гурту, раніше відомого під назвою "Алібі". У 2021 році колектив, що складається із сестер Завальських, возз'єднався під назвою The Alibi Sisters.
До перекладу пісень українською можна ставитися по-різному, але в цьому разі важко звинуватити сестер у кон'юнктурщині. Тут радше йдеться про щире бажання долучитися до процесу підвантаження в колективне підсвідоме нової, суто україномовної версії того, що колись існувало в іншій мовній матриці.
Пісня перепаковується без демонстративних жестів і маніфестів, але з очевидною зміною культурного коду. Хіт залишається хітом, мелодія впізнавана, але смислове поле вже інше. "Табу" у виконанні The Alibi Sisters працює як м'яка ревізія 2000-х — спроба інтегрувати музичну спадщину в сучасний україномовний простір так, щоб вона не виглядала чужорідною. У підсумку це приємний, коректно зроблений поптрек, який добре виконує свою функцію.
Anna Petrash — "Серце"
Останніми роками в Україні сформувалася яскраво виражена хвиля урбаністичного, навушникового інді-попу — камерного та зосередженого на внутрішніх почуттях. Околиця, renie cares, Мія Рамарі та інші — саме в цей смисловий ряд Anna Petrash вписується ідеально.
Музично її новий EP "Цвіт" із трьох треків балансує між лагідними фортепіанними партіями, інді-роковою динамікою та камерним попом без зайвої декоративності. У цьому сенсі "Цвіт" перегукується із західною хвилею інтимного інді-попу кінця 2000-х — початку 2010-х, де вразливість і мінімалізм були головною силою пісень — як в альбомі Кейт Неш Made of Bricks, лише в більш стриманому й меланхолійному ключі. Це музика для покоління, яке як інколи досліджує себе та свій внутрішній світ через рефлексію, психотерапію й тишу між рядками.
Рома Майк — Ziplock
Український хіп-хоп після тріумфу лейблу Enko та його тодішніх артистів (alyona alyona, KALUSH тощо) прокинувся від анабіозу. Релізів й активності від реперів, які раніше випускали музику раз на рік, помітно побільшало — і загалом сцена пожвавішала. У когось прокинувся дух конкуренції, з'явилися діси на лейбл та закиди в "попсовості", а хтось просто взяв приклад із системної роботи Enko й продовжив соло, але вже більш організовано.
Рома Майк — із останніх. Його складно назвати новачком: ще у 2012 році він записував реп у складі гурту "5Ешелон" і брав участь у батл-реп-проєктах спільноти "ПідБіт". Але саме в період появи Enko він перезібрав власну творчість, сформував упізнаваний стиль і почав регулярно випускати нові треки. Це легка рефлексія про буденність і плин життя, без зайвої драматизації. Ziplock продовжує цю лінію — світлі роздуми, які слухаються легко й ненав'язливо.
Leleka I Paporot — "Може не назавжди"
Надзвичайно приємний дрім-поп із жіночим вокалом, який сподобається поціновувачам My Bloody Valentine, Slowdive, Ride, Cocteau Twins та інших мастодонтів шугейз-сцени. Загалом із дрім-попом і шугейзом в Україні ситуація досить сумна — артистів у цих жанрах можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Leleka I Paporot не обмежуються дрім-попом — у їхніх піснях відчутні елементи синті-попу, психоделік-попу (в дусі Animal Collective) й навіть фанку. Вони навряд чи з'являться на Нацвідборі на Євробачення, не створюватимуть хайпових скандалів і не збиратимуть найближчим часом Палац спорту. Але для поціновувачів української альтернативної сцени це дуже приємне й важливе відкриття, яке варто тримати у своїй медіатеці.
Shmiska — "Лялька"
Shmiska представила трек "Лялька" — пісню на стику попу й альтернативного року, з якою цьогоріч подавалася на Нацвідбір на Євробачення. Це енергійна, життєствердна композиція про вихід за межі нав'язаних ролей і відмову бути об'єктом чужих очікувань.
"Лялька" звучить не як скарга, а як упевнена декларація сили й самодостатності — з драйвовою подачею, що підкреслює ідею руху вперед. Це трек про дорослішання, внутрішню опору й бажання займати власне місце у світі без компромісів.
