Нова українська музика: Джамала, badactress, Shmiska та інші
Фото: пресслужба Джамали
Музичний критик Олесь Ніколенко продовжує досліджувати новинки української музики. У цьому огляді немає треків від мастодонтів, на яких тримається український шоубіз: Макса Барських, Злати Огнєвіч або гурту LATEXFAUNA. Виняток ми зробили лише для Джамали. Натомість звертаємо увагу на пісні менш відомих, але не менш цікавих виконавців і колективів.
Jamala — "Ми ховаємось"
В усьому, що стосується трендів і тенденцій, українська музика (або, якщо точніше, український шоубізнес) нагадує шкільну класну кімнату восени, в пік поширення ГРВІ. Когось батьки випхали першими "перехворіти на ногах" — і за лічені дні вже хворіє весь клас, а потім — уся школа, включно з учителями. Щось подібне зараз відбувається із "трендом на 80-ті" серед популярних українських артистів. То Пивоваров підбиває колег по сцені — від Степана Гіги до Ірини Білик — погратися у 80-ті. То Наталка Могилевська ностальгує за цією епохою у своєму Instagram. Навіть DOROFEEVA буквально тиждень тому випустила кліп на трек "Японія" у стилі 80-х.
Jamala в "Ми ховаємось" теж цим "перехворіла": коли слухаєш трек, ці піднесені й романтичні синтезатори так і нагадують, умовно, Heaven Is a Place on Earth Белінди Карлайл. Однак ця стилізація виконана дуже акуратно й абсолютно не заважає фірмовому співу та стилю Джамали, який усе ж таки сильніший за будь-які тренди чи аранжувальні кліше. Пісня, як зрозуміло з тексту, про маски, які вдягають люди через свій страх, і про свободу самовираження.
Shmiska — "Афтерпаті"
Трагедія українського музиканта полягає в тому, що в нашому шоубізнесі майже не існує перехідного статусу між "перспективним новачком" і "топзіркою". Є або інді/андеграунд, коли на твій концерт у кращому випадку прийдуть сто людей, а бюджети на просування, команду та всі супутні витрати доводиться діставати з власної тумбочки. Або вже є сформована зірка: із купою підписників у соцмережах, зі стратегіями та планами, бюджетами й командою, яка з наполегливістю відбійного молотка проштовхує артиста всюди, куди тільки можна.
Один із найяскравіших прикладів — Shmiska. Музичним оглядачам, блогерам, музикантам та іншим людям з індустрії давно було очевидно, що це — майбутня топартистка. Хоч у неї вже є хіти-мільйонники, цього поки недостатньо, щоб Shmiska стала по-справжньому популярною. Її ще не кличе до себе Слава Дьомін, а ЗМІ не пишуть про неї новини з гучними заголовками. І доки цих "індикаторів успіху" немає, можна просто насолоджуватися її новими треками — щоб потім із чистою совістю казати: "А я її слухаю із самого початку".
badactress — HATER
Коли вмикаєш треки badactress після суворої дієти з рафінованої української попмузики, виникає відчуття, що з Facebook пересів у Threads: так само свіжо, усі кажуть, що думають, і не паряться за свій статус. HATER — класичний rage-baiting-трек, розповсюджений у світовому хіп-хопі спосіб викликати обурення в тієї чи іншої частини аудиторії. badactress знову жонглює жанрами, і ця нова робота точно здивує тих, хто вже встиг звикнути до її dark pop хітів чи тіктоків.
HATER — гостра шпилька одразу у два соціальні прошарки. Перший — так зване "мужло", що прокрастинує в дейтингових застосунках, мутить "тємкі" та займається іншими сумнівними справами, але в жодному разі не хоче йти "працювати на дядю". Другий кпин спрямований у бік так званих "андеграунд"-музикантів, які застрягли у просторі між кухнею та спальнею-"студією", де мали б народжуватися хіти, але з'являються лише треки на 25 прослуховувань, із яких половину наклацав сам автор.
renie cares, Олена Карась — "Правила гри"
Колись в Україні "нульових" усілякі інтелектуали, естети, гурмани та інші "просунуті юзери" тієї епохи дуже любили музику в жанрі acid jazz / easy listening. У їхніх квартирах були CD-диски з альбомами таких гуртів, як De Phazz, Lighthouse Family тощо. Це дуже розслаблювальна, легка музика, під яку можна відпочивати вдома, готувати чи навіть висидіти у кріслі стоматолога — настільки вона седативна.
Спільний трек renie cares та Олени Карась "Правила гри" — обережний натяк у цей бік. Адже, якщо розібратися, acid jazz / easy listening був таким собі колажем. На поверхні — це просто фоновий чіл, але його створювали, як правило, дуже наслухані меломани, які домішували в музику багато цитат, придумували інтелектуально-поетичну лірику чи дотепно глузували з музичних кліше. "Правила гри" — з одного боку, пісня-снодійне, з іншого — для тих, хто готовий вслухатися та сприймати, це "диптих про близькість, розмову, постійні зміни й уміння їх прийняти", як описують його самі артистки.
Do Sliz — "Зійде роса"
Протеже SadSvit, найпопулярнішого "незалежного" виконавця України, багато в чому наслідує його стиль — кристально чистий, як сльоза, інді-поп. Основна фанбаза Do Sliz — її підписники в TikTok, сторінку в якому співачка перетворила на своєрідне реаліті-шоу про себе. Вона знімає тіктоки про все на світі, ходить у секонд-хенди, підбирає луки під ті чи інші події. І це зайвий раз підтверджує шоубізнесову істину останніх років: артист має бути присутнім усюди, де проводить час його аудиторія, тож самих лише пісень недостатньо.
У випадку Do Sliz її соцмережі ідеально довершують образ: волосся яскравого кольору, часта зміна стилю, примірювання нових аутфітів і постійна присутність у кадрі створюють відчуття живої, невимушеної особистості, до якої легко прив'язатися. Вона органічно поєднує "домашній" формат TikTok-блогерки та романтизований інді-поп-вайб — і саме на цьому перетині народжується її унікальна привабливість. Do Sliz не грає роль і не намагається бути "артисткою" у класичному значенні: вона дозволяє аудиторії бачити процес формування себе — в музиці, стилі, характері — у режимі реального часу.
Дзенкінг — "Велкам ту Поділ"
Театралізований фарс, який намагається передати ту невимушену легкість буття, коли тусуєшся в центрі столиці, зокрема на Подолі. Треки Дзенкінга активно гуляють TikTok, утім про виконавця майже немає згадок у ЗМІ, окрім коротенької статті, з якої ми дізнаємося, що автор проєкту видає газету "Театральна халепа!", грає у виставі "Кабаре на кордоні" театрального бюро "Тіньова" та виступає з іншими митцями.
Треки Дзенкінга загалом передають дуже рідкісний нині вайб метамодерної щирості й іронії ("у тебе такі форми, у мене такі змісти") та справді нагадують пригоду, у яку ти втрапив із хорошими друзями, коли дозволив собі відпустити контроль і щільність дорослого життя.
Kurs Valüt — Odne Ale
Дуже серйозний та концептуальний колектив із Дніпра, чия творчість давно стала синонімом усталеного в музичній тусовці терміна "дніпропоп" (за назвою однойменного лейбла). "Дніпропоп" — це втілене у творчості бачення Kurs Valüt та близького до них кола людей із рідного Дніпра — постіндустріального міста, що динамічно розвивається, а також прагнення поєднати красиву геометрію нових споруд із новою культурою.
Коротко кажучи, це щось подібне до того, що робили німці Kraftwerk у 1970-х. Створюючи Autobahn, Trans-Europe Express та інші композиції, вони утопічно марили естетикою нової Європи — культурно та технологічно об'єднаної, де поїзди, мова, мода й музика створюють єдиний ритм, а людина зливається з машиною. Бачення Kurs Valüt не менш амбітне, тож з нетерпінням чекаємо на новий альбом. Здається, трек Odne Ale натякає на те, що він усе ж таки буде.
