Нова українська музика: MOLODI з Monokate, MONATIK, Ziferblat та інші
MOLODI та Monokate. Фото: пресслужба артистів
Музичний критик Олесь Ніколенко відібрав найцікавіші музичні релізи тижня — ті, на які варто звернути увагу. Дуети Parfeniuk та Scroodgee, MOLODI та Monokate, маніфест MONATIK, новинки інді-сцени — це та багато іншого в нашій добірці.
MOLODI, Monokate — "Танцювати поки живі"
Зловживання українськими артистами дуетами останнім часом більше нагадує обмін аудиторіями, ніж органічні колаборації. І "Танцювати поки живі", спільний трек MOLODI та Monokate, на перший погляд, теж легко записати в цю категорію. Катя Павленко — впізнавана артистка, і тут вона працює в манері, близькій до того, що робила в Go_A. MOLODI, своєю чергою, тримаються власного курсу — чистого попу, розрахованого на масову аудиторію.
Сам по собі трек виглядає доволі логічним кроком для обох сторін. Monokate зараз активно розвиває сольний проєкт і нещодавно випустила EP "Половина мене" — складнішу, тріп-хоп-орієнтовану музику, яка погано лягає в алгоритми соцмереж. Тому вихід у більш прямолінійний поп — це спосіб розширити аудиторію. Для MOLODI ця колаборація — можливість показати, що за відшліфованою формою стоїть щось більше, ніж просто продюсерський розрахунок. І в цьому сенсі "Танцювати поки живі" працює. Трек звучить у дусі часу: про вибір жити попри тривогу й невизначеність. А приставка "поки живі" — доволі точне формулювання стану країни тут і зараз.
Parfeniuk, Scroodgee — "Бомбить"
Щедро присипаний ненормативною лексикою дует скандального репера Scroodgee та Parfeniuk (якого чомусь тепер теж підписують як "репера") викликав, як-то кажуть, бурхливу реакцію соцмереж. Слухачі, які раніше не дуже цікавилися українським хіп-хопом, обурюються через рядки на кшталт "с**ку бомбить" чи "у с**ки болить". Окремий пласт претензій — що це, мовляв, "російський реп, просто українською мовою".
Насправді ж реп в Україні довгі роки існував на периферії культурного поля. Його не сприймали як повноцінну частину мейнстриму, а "нормальною" музикою вважалися поп і рок. Тому в колективній свідомості масового слухача цієї традиції фактично не існує. Якщо ж подивитися на першоджерело — американський реп, — він значною мірою побудований на тих самих принципах, що й "Бомбить": провокація, бравада, гіперболізація, зневажлива риторика, так званий rage bait. І часто це не буквальна позиція автора, а частина жанрової гри.
У цьому сенсі Parfeniuk та Scroodgee просто відтворюють цю модель українською мовою і додають локальний контекст. Проблема в тому, що масовий слухач до цього просто не звик, і зіткнення з таким матеріалом викликає природну реакцію відторгнення. Інше питання — доречність такого релізу саме зараз. Бо, з одного боку, це спроба розширити межі українського хіп-хопу, а з іншого — подібна риторика в нинішніх умовах може звучати як свідома провокація, яка працює на швидку увагу та трафік.
Ziferblat — "Місто"
Після участі в Євробаченні-2025 Ziferblat роблять неочевидний хід: замість чогось більш "широкого" й доступного вони випускають стриманий, майже камерний трек. "Місто" — це свідомо меланхолійна робота, яка не намагається зачепити слухача спеціальними "гачками". І це рішення виглядає принциповим: гурт ніби відмовляється від логіки швидких хітів і одразу задає тон майбутньому альбому "Меланхолія", де головною темою стає поступове звикання до тривожної реальності.
Трек проговорює вимушене прощання з домом — досвід, актуальний для багатьох українців, — але робить це не буквально, а через образи. Текст розпадається на фрагменти: радіоактивний дощ, "вкрадені" вечори, місто як муляж. Це навіть не ностальгія (бо вона часто все ж має відтінок тепла), а радше відчуження. Простір, який був своїм, раптом стає чужим і навіть ворожим. "Місто" фіксує стан, у якому людина змушена залишити частину себе позаду — і не факт, що ця частина колись повернеться.
Shmiska — "Килим"
Килим на стіні, що роками збирає пил у бабусиній квартирі, — один із найточніших маркерів українського міленіальського дитинства. Його утилітарний сенс ("щоб було тепліше") давно зник, поступившись символічному: несмаку, несвободі, контролю з боку старшого покоління. Але парадокс у тому, що саме в цих просторах — без ремонту, з дивними ритуалами й примусом — теж жила любов. У тому числі перша, незграбна, але справжня.
Shmiska, якій уже пророкують статус однієї з ключових нових попартисток, загортає історію першого кохання саме в цей образ: знайомий і майже фізично відчутний. "Килим" продовжує її концептуальну лінію роботи з побутовими об'єктами як носіями пам'яті: раніше це були балкони, запальнички та DVD. І це не випадково. Видно, що її підхід формується не інтуїтивно, а майже дослідницьки: через спробу зафіксувати реальність мовою символів.
Недарма Shmiska вивчає соціологію — її музика працює на перетині семіотики й психогеографії. Вона не просто розповідає історії, а "прив'язує" їх до предметів і просторів, які формували досвід покоління. І саме тому "Килим" зачіпає: це не лише пісня про кохання, а й про середовище, в якому воно виникає — з усіма його обмеженнями, крінжуватістю й прихованою ніжністю.
MONATIK — "одасвобода"
MONATIK продовжує рухатися знайомою траєкторією — там, де попмузика перетинається з мотиваційними меседжами рівня "будь собою" і "не слухай нікого". "одасвобода" звучить як ще одна варіація цього безпечного простору, де немає ризику, зате є перевірена формула: трохи самоствердження, трохи боротьби з хейтом і обов'язковий заклик танцювати, поки не стане легше. Та ці меседжі давно втратили новизну, і сьогодні сприймаються скоріше як фон, ніж як висловлювання.
Водночас трек працює рівно настільки, наскільки й має працювати MONATIK: як ритмічний, добре відполірований поп із чітким вайбом "жити попри все". Він не дратує, але й не чіпляє, занадто передбачуваний у своїй універсальності. Іронія в тому, що заклик до свободи тут звучить максимально контрольовано й обережно: без конфлікту, ризику та справжнього виходу за межі. Це не маніфест, а радше його симуляція — комфортна й трохи застаріла.
headachee — "інструкція"
Гурт headachee несподівано видав трек і кліп, які гарантовано порадують усіх, хто ностальгує за інді-музикою 2000-х і підписаний на пабліки з естетикою indie sleaze. "інструкція" — це чистий денс-панк із безпомилковими вайбами revival цього жанру в "нульових" і прямими асоціаціями з The Rapture, !!!, Yeah Yeah Yeahs, Le Tigre та іншими.
Кліп і текст пісні дуже точно фіксують цю веселу безпорадність і непристосованість пізніх міленіалів та ранніх зумерів до побутового життя. Усі ці довжелезні інструкції від IKEA, спроби їх зрозуміти, виклики сантехніків та електриків — поки що це радше привід для іронії, ніж справжня проблема. Це стан, коли доросле життя вже почалося, але ти все ще не до кінця розумієш, як у ньому функціонувати. Трек чесно відтворює знайомий вайб — трохи хаотичний, наївний, але дуже живий. І, можливо, досі актуальний для багатьох вчорашніх хіпстерів, які вирішили не дорослішати.
sportcafé — "хлам"
Нарешті з'явився український інді-гурт, який не пливе за течією і не грає цей похмурий doomer wave, який помилково називають "пост-панком": меланхолійну музику, під яку в TikTok підставляють відео панельних багатоповерхівок і спальних районів. sportcafé сьогодні — мабуть, один із найцікавіших гуртів незалежної сцени. Вони поєднують нетипові музичні рішення, проактивну громадянську позицію і роблять ставку на якість матеріалу, а не на корисливіші чи марнославні цілі.
"хлам", одна з композицій їхнього альбому Go-Punk, — це п'ятихвилинний нойз-рок, який викликає асоціації з Unwound, Daughters та іншими ключовими гуртами жанру. Трек звучить щільно, нервово і без компромісів, не намагаючись бути зручним для слухача. І саме в цьому його сила: sportcafé не підлаштовуються під алгоритми, а рухаються вперед, демонструючи, що українська рок-сцена може звучати значно ширше й цікавіше, ніж це заведено вважати.
