"Порцелянова війна": як фільм, знятий харківськими художниками, став претендентом на "Оскар"

Фото: кадр із фільму "Порцелянова війна"

Українські документальні фільми не знижують планку: торік переможцем найпрестижнішої кінопремії світу "Оскар" в номінації "Найкращий документальний фільм" стала стрічка Мстислава Чернова "20 днів у Маріуполі", а цьогоріч у шортліст цієї ж категорії потрапила ще одна українська стрічка — "Порцелянова війна". Про що вона та як її створювали? Розповідаємо!

Ця стрічка мала бути зовсім іншою: анімованою і не про війну. Колись дружина продюсера й режисера кількох короткометражок Брендана Белломо Аніла побачила твори харківських художників Слави Леонтьєва та Ані Стасенко — вироби з порцеляни, й запропонувала харківському подружжю долучитися до анімаційного розважального проєкту.

І ті погодилися. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Аніла і Брендан зателефонували до Харкова: запитати, як там Аня і Слава, чим їм допомогти тощо. І дізналися, що Аня продовжує розписувати все, що бачить, а Слава пішов у загін ССО, через кілька місяців з певних причин звільнився і тепер навчає людей стрільби.

"Брендан з Анілею дуже обережно, дуже ввічливо запитали, чи ми не проти, й ми просто почати знімати те, що відбувається з нами та навколо нас, — розповідав Леонтьєв в інтерв’ю "Суспільне культура". — Зрозуміло, що ми не могли не пристати на цю пропозицію, бо навколо відбувалося абсолютно неймовірне, щось таке з казок".

Питання було лише в тому, хто стане оператором — і Слава запропонував на цю роль свого товариша-кераміста Андрія Стефанова.

"Брендан запитав: "А він знімав колись?" — "Ні, ніколи, але ось його живопис", — розповідає Леонтьєв. — І Брендан сказав: "Окей, він впорається".

Проте в Андрія у стрічці є і своя лінія: відправлення в евакуацію дружини й дітей, тому деякі кадри доводилося знімати Славі й Анні.

За словами українського співрежисера, вони з дружиною вирішили, що "ніколи не покажуть Україну жалюгідною": "Важливо показувати прекрасне, якому загрожує небезпека. Тобто показувати природу, бо в нас було відчуття, що кожен національний парк, в якому ми знімаємо, можливо, знімаємо востаннє".

У результаті вчорашні аматори отримали 500 годин відео: і того, що зняли самі — історії про зруйновані музеї, харківських волонтерів, і того, що отримали з дронів та нагрудних камер побратимів Слави. Зокрема, на цих кадрах — битва в Бахмуті.

І ще більше було запису аудіо, який теж треба було опрацювати.

"Один із найбільших викликів, з яким стикнулася команда, — це те, що в записі звуку я налажав, де можна було і де не можна. Але вони змогли витягнути й це і зробити фільм дуже потужним за якістю звуку", — зізнається Леонтьєв.

Є у фільмі й анімація у стилі порцелянових виробів: польська студія BluBlu отримала фото всіх робіт, розписаних Анною Стасенко за 20 років, майстри вивчили її стиль і створили в ньому 7 тис. малюнків.

Проте майстриня спеціально для стрічки зробила й три нові фігурки: равлика як символ біженців, що подібні до равлика без мушлі, сову, яка асоціюється з деякими спецпідрозділами ЗСУ, і фантастичну тварину Пегаса, що символізує наше майбутнє.

"Чудова ідея наших продюсерів і мого співрежисера Брендана Белломо використовувати анімацію, щоб розказувати про війну, біженців, вбивства, руйнування, не показуючи глядачу зайвого. Не витискаючи з нього сльозу протокольним показом страждань", — каже Слава Леонтьєв.

Проте війна, звісно, весь час супроводжувала роботу над стрічкою: "Мій улюблений момент в стрічці, яким я пишаюся, — падіння маленьких парашутиків, заримоване з падінням бомб та вибухами.

Я знімав це відео вдома у сонячний прекрасний день, але роботу зупинив дзвінок друга. Він розказав, що місце їхнього розташування зруйноване, а мої друзі загинули… Тому майбутня атака, минула атака, загиблі друзі, знайомі — все це супроводжувало мене під час роботи над фільмом".

Контрасти у стрічці всюди: безтурботний день подружжя, гра з їхнім песиком Фродо під спів пташок — а десь на тлі догоряє розстріляна харківська багатоповерхівка.

Однієї миті Анна розписує порцелянову фігурку, іншої — дрон для підрозділу чоловіка. І все це під пісні гурту "ДахаБраха" — він надав творцям стрічки доступ до усіх своїх записів, а оплату за це спрямував для допомоги ЗСУ.

Битва за "Оскар"

Творці "Порцелянової війни" не приховують, що фільм був від початку розрахований на американського глядача: "Мені весь час повторювали, що ми знімаємо для людей, які не знають нічого, — каже Слава Леонтьєв. — І в мене взагалі не було відчуття, що фільм може бути потрібним комусь в Україні".

І розрахунок справдився: фільм здобув одночасно і прем’єру, і перемогу на американському фестивалі Sundance в найпрестижнішій категорії American Documentary, яка є набагато престижнішою за World Documentary.

Американські глядачі після перегляду стрічки зізнавалися, що вона змусила їх змінити ставлення до війни в Україні.

"Першою реакцією людей було: "Чим допомогти Україні?" — розповідають творці фільму. — Ми були у Вашингтоні, у Конгресі й Сенаті перед голосуванням, намагалися на оці терези покласти свою пір’їнку для імовірності прийняття допомоги".

Тепер на "Порцелянову війну" чекає битва за "Оскар": в одній номінації з нашою стрічкою — фільми "Щоденники чорної скриньки", "Бібі файли", "Дочки", "Немає іншої землі" та "Алея цукрової тростини".

Та, кажуть, найімовірніше, цьогоріч в цій номінації переможе ізраїльсько-палестинська "Іншої землі немає" — про ізраїльсько-палестинську війну.

Проте потрапляння нашої стрічки в шортліст "Оскара" — вже велика перемога.

А найбільша перемога буде, якщо якомога більше людей на Заході побачать українську біду українськими очима. І дякуємо творцям і продюсерам "Порцелянової війни", які доклали до цього всіх зусиль!

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter