Про війну, насильство та евтаназію: які фільми перемогли на фестивалі Docudays UA 2026?

Постер документального фільму "Не питай мене, чи я вбивала" режисерки Олени Максьом. Фото: facebook.com/lenkamaxem

У Києві завершився цьогорічний Docudays UA — 23-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини, що тривав вісім днів, протягом яких показав 82 фільми з різних країн.

У передостанній день Docudays UA біля кінотеатру "Жовтень" провели церемонію нагородження, де оголосили переможців. Загалом різними нагородами відзначили 13 нових стрічок. Хто і за що отримав головні призи та спецвідзнаки в основних конкурсних програмах, розповідаємо в матеріалі.

Головний приз конкурсу "Docu/Cвіт" — "Зелене світло"

• Виробництво: Австрія, 2025
• Режисер: Павел Кузуйок

Фільм молдовсько-австрійсько-румунського режисера розповідає про доктора Йоганна Шпіттлера з Німеччини. Цей нейропсихіатр спеціалізується на допомозі людям, що обирають евтаназію як остаточний спосіб припинити свої страждання та прагнуть отримати право завершити своє життя. Він вивчає медичну історію, вислуховує життєві розповіді та, переконавшись у незмінності рішення, супроводжує їх через юридичні процедури й останні етапи асистованого відходу з життя.

"Зелене світло" нагородили за чутливість, ясність висловлювання та високу кінематографічну майстерність.

"Виважений ритм і співчутлива уважність до своїх героїв відображають глибоку відданість режисера прагненню гідно розповісти про людей, чиї життя з різних причин позначені безперервним стражданням і зведені, за їхніми власними словами, до простого існування. Стрічка відкриває глибоку й делікатну розмову не лише про право людини на самовизначення щодо власного життя, тіла та свідомості, а й про хронічне нерозуміння суспільством психічних розладів та їхнього часто недооціненого впливу на якість життя. Моральні, релігійні, правові та психологічні аспекти представлені з винятковою збалансованістю. А різноманіття людських історій дає глядачам глибоко людяне розуміння складної теми евтаназії", — йдеться у висновку журі.

Спеціальна відзнака конкурсу "Docu/Cвіт" — "Майлін"

• Виробництво: Аргентина, Франція, Румунія, 2025
• Режисерка: Марія Сільвія Естеве

У стрічці аргентинської режисерки йдеться про 37-річну Майлін, яка в дитинстві зазнала насильства від католицького священника Карлоса Хосе. Коли суд звільняє кривдника від покарання, Майлін стає на захист інших жінок, чиї справи визнано такими, щодо яких минув строк давності.

"Майлін" відзначили за авторське бачення, яке підсилює емоційну й драматичну силу самої історії.

"Вражаюча й болісна історія, що порушує надзвичайно гостру тему та одну з найсерйозніших проблем сучасного суспільства — насильство щодо жінок, — розкривається як унікальне авторське висловлювання та яскравий приклад сучасного креативного документального кіно. Різнорідні й на перший погляд еклектичні матеріали — архівні кадри, судові засідання, інтерв'ю та майже відеоартові візуалізації — переплітаються у захопливий і водночас моторошний потік незабутніх образів, що занурює глядачів в історію однієї жінки", — зазначило журі.

Головний приз конкурсу "Docu/Україна" — "Не питай мене, чи я вбивала"

• Виробництво: Румунія, Нідерланди, Німеччина, Україна, 2026
• Режисерка: Олена Максьом

Фільм української режисерки є особистим щоденником війни, який вона знімала понад тисячу днів. Після повномасштабного вторгнення Олена Максьом пішла доброволицею у військо, навчилася надавати допомогу пораненим, опанувала бойову справу і з часом стала офіцеркою. Коли була змога, вона фільмувала — під час навчань, між завданнями, в миті очікування. У такий спосіб режисерка фіксувала виживання, зокрема обличчя людей поруч, виснаження, миті сміху й тишу після втрати.

"Не питай мене, чи я вбивала" нагородили за радикальну авторську чесність.

"Відверта розповідь про досвід жінки-військовослужбовиці в лавах української армії не уникає складних і часто несподівано буденних реалій життя в батальйоні. Стрічка вирізняється тонкістю спостереження, захопливою оповіддю та високою документальною майстерністю. Це багатогранна, переконлива й надзвичайно сильна кіноробота, яку має побачити якомога ширша міжнародна аудиторія", — заявило журі.

Спеціальна відзнака конкурсу "Docu/Україна" — "Де все зникає"

• Виробництво: Україна, Франція, 2026
• Режисер: Олександр Ткаченко

У стрічці українського режисера йдеться про кінооператора та військовослужбовця Дмитра Докунова та вплив війни на його життя. З постійною ввімкненою камерою смартфона головний герой фільмує все, що відбувається з ним і навколо.

"Де все зникає" відзначили за надзвичайну силу впливу цього фільму.

"Фільм створює пронизливий і незабутній портрет людини, глибоко зламаної — фізично й емоційно — досвідом, пережитим на передовій російської війни проти України. Водночас ця історія виходить далеко за межі індивідуального досвіду, перетворюючись на потужне свідчення про людську ціну війни. Це стрічка, якій вдається вийти за межі власної форми й засобами кіно передати глибоку правду про наслідки війни для людини", — зауважує журі.

Головний приз конкурсу "Docu/Коротко" — "Педро Томас пояснює світ"

• Виробництво: Іспанія, 2025
• Режисер: Корнеліюс Стучкус

Короткометражний фільм литовського режисера розповідає про літнього чоловіка з канарського острова Ла-Пальма. Педро Томас має поетичний і тонкий зв'язок із довкіллям. Він досліджує світ у властивий лише йому спосіб і по-своєму пояснює все, що бачить навколо.

Стрічку нагородили за здатність через прості спостереження відкривати новий погляд на світ.

"У цьому напрочуд вишукано вибудуваному творі чистої кіномови світ постає перед нами заново — ніби бачимо його вперше. Окреслюючи та формулюючи в простій формі речі та явища, що його оточують, Педро Томас відкриває нам значно глибший вимір свого невеликого, але безмежно захопливого світу", — стверджує журі.

Спеціальна відзнака конкурсу "Docu/Коротко" — "Сиквела"

• Виробництво: Україна, 2026
• Режисерка: Алла Мітюкова

У цій короткометражній стрічці йдеться про військового Сергія Сокола, який був урятований бойовим медиком після важкого поранення на фронті та проходить реабілітацію. Він долає фізичні й емоційні випробування з єдиним бажанням — повернутися додому.

Роботу відзначили за уважний погляд на складний процес повернення до життя після війни.

"Алла Мітюкова вибудовує делікатну й довірливу близькість зі своїм головним героєм — військовим, який втратив кінцівку. Спостерігаючи за його виснажливим шляхом фізичного та психологічного відновлення, поверненням до родини та цивільного життя, фільм створює глибоко людяний портрет стійкості й вразливості", — сказано у висновку журі.

Інші нагороди Docudays UA:

• Нагорода ARTE найкращій молодій українській продюсерці — Дар'я Захарова за фільм "Ілюзія тихої ночі" режисерки Ольги Черних;
• Нагорода ARTE за найкраще продюсування короткого метру — Олексій Єрошенко, Катерина Ягодка та Алла Мітюкова за стрічку "Сиквела" режисерки Алли Мітюкової, продюсерська компанія Spoluka Films;
• Головний приз конкурсу Rights Now! — "Обіцянка" режисера Даана Велдхейзена;
• Спеціальна відзнака конкурсу Rights Now! — "Якби голуби перетворилися на золото" режисерки Пепи Лубояцкі;
• Премія імені Андрія Матросова — "Мир для Ніни" режисерки Жанни Довгич;
• Головний приз студентського журі — "Ти мене любиш?" режисерки Лани Дагер;
• Спеціальна відзнака студентського журі — "Безіменна" режисерки Захраа Ґандур;
• Приз глядацьких симпатій — "Де все зникає" режисера Олександра Ткаченка;
• Премія пам'яті Віктора Ониська за найкращий монтаж українського документального фільму — режисерки монтажу Світлана Залога та Олена Максьом за фільм "Не питай мене, чи я вбивала" режисерки Олени Максьом;
• Спеціальна відзнака Громадського радіо — "Омега" режисерки Юлії Орленко

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter