Різдвяні листівки: історія виникнення, хейт і мухомори. Розмова з колекціонером Геннадієм Кіркевичем
Німецька різдвяна листівка 1900 року. Фото: hroniky.com
Якщо останнім часом вітальні листівки шлють переважно в месенджерах, то півтора століття тому у світі панувала суцільна листівкоманія. Втім, сьогодні традиція повертається — розсилання листівок знову стало трендом серед молоді.
Чому ця форма спілкування попри все залишається такою живучою? І як, власне, виникли листівки — зокрема, різдвяні? Про це ми запитали київського колекціонера та знаного філокартиста Геннадія Кіркевича.
"Цікавість до поштових карток серед молоді нині дійсно існує, — підтверджує появу тренду Геннадій Кіркевич. — Ця тенденція помітна в активному бажанні киян купляти вінтажні листівки, мінятися ними з друзями й розсилати їх поштою на свята. Причина, мабуть, в тому, що цим карткам понад 120 років, і при цьому вони доступні за ціною будь-кому. Ну, а по-друге, листівки — це форма комунікації, а молодь цьому приділяє багато уваги.
Хоча я абсолютно не дивуюся цій цікавості до вінтажних листівок, бо насправді пауза в їхньому розсиланні в Україні тривала лише пару десятиліть, а зараз все повернулося. Тож небагато часу минуло з моменту, коли вони вийшли з моди."
Чому цей тренд повернувся? Бо різдвяні листівки й поштівки в цілому — це маленькі витвори мистецтва. Вони витончені, мають особливу естетику й викликають почуття того, що ти долучений до історичного процесу.
Колекціонер каже, що здебільшого листівки купують чомусь саме дівчата, але спонсорують їх часто хлопці. Люди можуть годинами перебирати листівки в магазині, розбирати тексти, вивчати штемпелі. Це не дивно, бо, якщо бути уважним, ці деталі можуть відкрити новий світ.
"Ті, хто починають цікавитись філокартією, часто розповідають про дивне відчуття, яке раптом з'являється, коли вони беруть в руки стару листівку, — продовжує пан Геннадій. — Для них вона — посланниця з минулого. Кожен шукає і бачить в них щось своє. Хтось вивчає за листівками моду, хтось — дизайн і техніку друку, а хтось відшукує київські адреси й досліджує манеру спілкування наших предків поштою.
Важливо, що мова зараз не про колекціонування — здебільшого листівки не осідають у шафах, а виконують свою функцію — мандрують світом поштою. І це справжнє диво".
Хто народив листівку?
Загалом філокартисти вважають появу поштових листівок великим відкриттям, бо завдяки цьому людство сильно пришвидшило та здешевило комунікацію. Це була абсолютно нова форма спілкування, новий зв'язок.
"Винахід листівки був проривом у комунікації людства, — каже Геннадій Кіркевич. — На те, щоб людство звикло до листівки, пішло кілька десятиліть, але за цей час вона увійшла в життя майже кожної людини на Землі — від найвельможніших панів до представників найбідніших верств".
У чому було ноу-хау? Листівка не потребувала конверта. І досі йдуть з'ясування щодо того, яка ж країна "народила" листівку, бо вони практично одночасно з'явилися у Британії, Франції та Німеччині. Хоча всі сходяться на тому, що концепція індивідуальної листівки народилася у Пруссії в кінці 1860-х. Це було пов'язано з франко-пруською війною, на якій солдати надсилали додому листи без конвертів: з одного боку шматочка картону писали адресу, з іншого — текст.
Такими ж картками, як розповів нам колекціонер, користувалися репортери, що висвітлювали події на фронті. Оскільки новину потрібно було передавати швидко, вони робили картки-заготівки з адресою. На звороті писалася коротка інформація, а журналіст міг щось намалювати — бійця, військову техніку чи навіть ситуацію на полі бою.
З 1870 до 1874-го випуск поштових листівок підтримало багато країн. Розсилати їх по всьому світу почали після першого Конгресу Генеральної поштової спілки (1878 р.), який ухвалив міжнародний стандарт поштової листівки — 9 на 14 см.
На перших листівках зображення не було. На лицьовій частині писали потрібну інформацію, а зворотний бік призначався для адреси, штемпеля та марки. Вже на початку ХХ століття зворотний бік поштівки розділили навпіл: праву частину відвели для адреси, а ліву — для тексту.
У Російській імперії дозвіл надсилати й отримувати листівки, або "листи відкритого типу", з'явився лише 1894 року. Конкретно в Києві перші листівки були виготовлені в 1895-му в друкарні великого книговидавця Стефана Кульженка. На них були кольорові краєвиди Києва, виконані у проривний для того часу літографічний спосіб.
Щодо вітальних листівок, то їх багато привозили з Європи, а вже в магазинах Києва ставили штемпель чи додруковували привітальний текст. Причому іноді, коли запаси різдвяно-новорічних листівок закінчувалися, текст "З Різдвом Христовим!" могли поставити на листівку з будь-яким зображенням, тому нині часто можна зустріти різдвяну картку з літнім сюжетом чи просто з видом Києва.
Коли на звороті листівки ще не можна було писати текст, то декілька рядків, написаних чорнильним пером, вміщували десь під зображенням — багатослів'я не віталося.
Листівка з хайпом
Перші різдвяні листівки на продаж з'явилися в Британії у грудні 1843 року. І ця спроба зіштовхнулася з таким гучним хейтом, що продаж тиражу одразу припинили. Річ у тім, що цю листівку підприємець та громадський діяч Генрі Коул замовив своєму товаришу — художнику Джону Хорслі. Той намалював у центрі композиції велику сім'ю, всі члени якої тримали в руках склянки з червоним вином. Хейт викликало те, що на картинці мати пригощала вином маленьку дівчинку. Під зображенням був напис "Веселого Різдва та щасливого Нового року".
Високоморальна вікторіанська Англія цього не стерпіла — продаж листівок заборонили. Проте ідея британцям сподобалась, і в 1860-ті роки випуск різдвяних поштівок у Британії був поставлений на потік, а згодом цю практику впровадили по всьому світу.
В Україні традиція розсилати різдвяні та новорічні поштівки увійшла в моду на самому початку ХХ століття. Писали всі й дуже охоче. А у зв'язку з тим, що Різдво та Новий рік були зовсім поряд, на деяких листівках вітали одразу з двома святами.
Але відправлення листівки було задоволенням недешевим. Сама лише картка, ще без марки, могла коштувати 10 чи навіть 20 копійок. Це була значна сума — за 10 копійок можна було, наприклад, вторгувати кілька десятків яєць чи пару буханців хліба. На території Російської імперії та в Україні дозволити собі таку розкіш могли лише заможні люди.
Крім того, в селі, де більшість людей були не письменні, надсилати текстові вітання поштою сенсу не було. Тож розсилання поштівок було суто міською традицією.
Різдвяні мухомори
Більшість різдвяних листівок, що на початку ХХ століття продавалися в Києві, друкували за кордоном, тому часто на них були зображені не лише символи Різдва (зірка, вертеп, янголи чи дзвоник на гілці, що сповіщає про народження Ісуса Христа), а й не зовсім характерні для нашого регіону образи — наприклад, свині, які в різних культурах символізують добробут і достаток.
Або мухомори — як символ удачі, багатства та процвітання, оскільки півтора століття тому вважалося, що ці гриби приносять у дім достаток. Листівки із зображенням підкови надсилали на щастя.
Мішки з грошима чи потяги зі злитками золота на листівках — теж про добробут.
Чотири листочки конюшини символізували віру, надію, любов та щастя.
Зелене з колючками листя гостролиста уособлювало, в одній із версій, терновий вінець та кров, пролиту Ісусом Христом. В іншій — було символом стійкості, витривалості та світла, яке повертається після найдовшої ночі, адже гостролист залишається зеленим навіть у морози. А його червоні ягоди символізували "сонце серед зими".
Часто в сюжетах листівок з'являлися сажотруси як символ… чистоти, домашнього затишку та добробуту. Вважалося, що сажотруси не лише чистили пічні труби, а й виганяли нечисту силу, що ховалася в них.
Серед світських сюжетів переважали зимові пейзажі, сімейні сценки, зображення накритого святкового столу чи ялинки як символу Нового року.
Ялинові гілки та зимові птахи символізували добробут і процвітання.
Суто українські вітальні поштівки в ті часи малими тиражами друкували в Києві та Львові. На них вже можна побачити колядників із зіркою, традиційніші для нас релігійні сюжети чи сценки з українського фольклору.
Пізніше, вже в середині ХХ століття, на поштарках стали з'являтися українські народні орнаменти.
До створення українських різдвяних карток на початку ХХ століття долучалося багато знаних українських художників — наприклад, Георгій Нарбут, Микола Самокиш, представниця раннього українського модерну Олена Кульчицька й навіть Михайло Врубель. Малювання листівок для таких знакових митців було одним зі способів заробітку.
Що б не було зображено на різдвяних листівках, це завжди викликало в отримувача щасливе тремтіння, бо люди вважали, що це закодовані послання на майбутній рік, — каже Геннадій Кіркевич.
Вітальна індустрія
Окремим видом вітальних листівок були фотокартки з текстовим побажанням. До їхнього створення долучалися фотоательє, яких тоді у великих містах України було багато. Дуже часто такі поштівки розфарбовували вручну.
Хоча в цьому Київ змагатися, припустимо, з Парижем ніяк не міг, бо на початку ХХ століття чисельність художників листівок там сягала приблизно 30 тисяч. Фактично, це була ціла індустрія.
У той період технології друку та декорування почали ставати складнішими. Листівки прикрашали золотою фольгою, інкрустували бісером, застосовували до них техніку декоративного посипання та тиснення. Великих грошей коштували гравюрні листівки із золотим обрізом.
У колекції Геннадія Кіркевича є, наприклад, листівка зі шпону (тонкий лист деревини — прим.), розфарбована повністю вручну. А є й абсолютно унікальна листівка з водяними знаками "зима-літо". Просто дивлячись на неї, ти бачиш хлопця, який штовхає санчата, а якщо підсвітити таку листівку зі зворотного боку ліхтариком, вже видно літо й коника, що тягне возик. Ефект просто фантастичний!
А ще є листівки із секретиками та механічні з календарем на коліщатках. Якщо той календар обертати, можна у прорізаних віконцях із лицьового боку щодня виставляти свіжу дату й вести відлік днів до Різдва.
Сучасні листівки, звичайно, дуже цікаві, але вони ніколи не подарують тих емоцій, які відчуває колекціонер, коли бере в руки вінтажну різдвяну листівку, — каже Геннадій Кіркевич.
"Ти відчуваєш енергію, яка проходить крізь час, і мимоволі починаєш хвилюватися. Маленькі шедеври розміром 9 на 14 см дарують відчуття смаку життя, можливість бачити його різноманітність і красу. А ще важливо бачити символи й, так само як наші прадідусі та прабабусі, шукати в листівках знаки того хорошого, що нас чекає попереду".