Що читає дослідниця їжі Аврора Огородник: 6 книжок про їжу та мистецтво
Фото: колаж "ТиКиїв"
Аврора Огородник — напевно, перше ім'я, яке згадуєш, думаючи про їжу та ресторани. Аврора називає себе гастроентузіасткою, дослідницею їжі, також вона є керівницею проєкту "Сільпо: Академія смаку", авторкою телеграм-каналу "Модерна Спіжарка" та письменницею.
Для "ТиКиїв" Аврора рекомендує, звісно ж, книжки про їжу: інтелектуальна гастрономічна проза, рецепти, історії про овочі та окремі продукти.
Про звичку читання та традиції
У нашій родині сімейні бібліотеки — це традиція. Першу збирав мій дід, художник-самоучка. Другу — мама, у якої є навіть власна печатка. А я вже доросла до екслібриса, який для мене створив Влодко Костирко (за що я йому неймовірно вдячна!).
Ця історія з бібліотеками зі мною усе життя: крім своїх власних, я на кожному місці роботи започатковувала полицю з книгами.
Я дуже добре пам'ятаю, як магія читання була мною опанована. Це був другий клас школи, букви почали складатись у слова, а історії зазвучали у мене в голові, пробуджуючи уяву. З тої пори я не розлучалась з книгами. Почавши з пригодницької літератури, я пройшла шлях через усю белетристику, яка була доступна вдома та у шкільній бібліотеці, а приблизно з 15 років стала поглинати більш інтелектуальну літературу.
Сюзанна Кларк, "Піранезі"
Напевно, мені пощастило, що я у правильний час знайшла книги, які сформували мене як особистість. І, звичайно, у мене було коло друзів і знайомих, які читали те саме. Це була музично-художня богемна тусовка в Києві початку 1990-х. Ми дивились Пазоліні та Лінча в Будинку офіцерів, ходили на концерти Ivanov Down та на рейви, тусили у майстернях Паризької комуни й весь час обмінювались книгами.
На десятиріччя моїм улюбленим письменником залишався Хорхе Луїс Борхес. Не знаю, чи чув ти приказку "Маркес, Борхес, Кортасар відповідають за базар", але вона була актуальна у ті часи, й було просто соромно не знати творчість цих трьох.
Нещодавно, коли в українському перекладі вийшов роман Сюзанни Кларк "Піранезі", я не змогла втриматись і прочитала його, адже малюнки реального Піранезі є наскрізною темою у творчості Борхеса.
Я дуже давно не читала белетристику, але смак до доброї літератури неможливо втратити, то ж я можу порекомендувати цю книгу людям зі схожим читацьким бекграундом. Крім того, що це, по суті, детективна історія (що для мене завжди є стимулом), мова, яку авторка дуже майстерно стилізує, не може не захопити.
Не стану спойлерити, тож бери та читай!
Останні 15 років я читаю виключно нон-фікшн, що стосується двох магістральних тем, які мене цікавлять: це продукти/їжа та мистецтво. І ще все, що на перетині.
Почнемо з новинок. Ну і трохи лагідного лобіювання, бо люблю це видавництво, а ще й модерувала презентації цих двох книг цього року.
Марко Черветті, "Історії кулінарних майстрів і застілля"
Жанр цієї книги я для себе визначаю як інтелектуальну гастрономічну прозу. Звичайно, я не зовсім об'єктивна в оцінці цієї книги, адже ми з Марко товаришуємо вже близько 12 років і я знаю більшість героїв/героїнь його оповідань особисто.
Але моє захоплення цією книгою полягає у тому, що Марко дуже тонко й артистично окреслив та проартикулював таку ніби очевидну історію: за кожним крутим продуктом є майстер, який поклав життя на те, щоб зробити цей продукт неперевершеним. І не так важливо, це ковбаса, кукурудзяна тортилья чи пляшка вина. Це шлях, який обирають одиниці. Але без зусиль таких людей ми були б позбавлені більшості найпрекрасніших та найсмачніших речей.
Моє улюблене оповідання (ні, не про борщ) — Майстри "Табарро". Можливо, тому що я була в "Табарро". Найщемкіше — Бар у бункері.
Взагалі-то мені здається, що Марко цією книгою показує чудовий приклад того, як можна думати про їжу та людей, які її готують, як про це говорити та писати.
Олексій Коваленко, "Звичайна екзотика. Історія рослин, які ми їмо"
Четверта книга вченого-ботаніка Олексія Коваленка, на мій погляд, має у собі магічну силу: вона ніби ліхтарем освітлює шлях до розуміння природи більшості овочів/фруктів та інших рослин і наводить лад у наших головах, нагадуючи про те, що томати не ростуть у супермаркетах.
Ясно, що я перебільшую, але якщо пересічній людині (і не важливо, в Італії чи Україні) поставити питання, де батьківщина соняшника, кукурудзи чи перцю чилі, відповідь тебе може здивувати.
Я палка фанатка пана Олексія і не втомлююсь радіти його особистому стилю викладання інформації — він абсолютно постмодерністський, сповнений гумору, перехресних відсилок, іронічних метафор та підкріплений оригінальними мемами. Ще ніколи ботанічний нон-фікшн не був таким захопливим!
The Gourmand's Lemon. A Collection of Stories and Recipes
Цей рік для мене був багатим на цитруси. Я спробувала чедро на Сицилії, потрапила на сезон юзу в Японії. І купила цю книгу з серії The Gourmand від видавництва Tashen.
Продовжуючи тему, яку підіймає Марко Черветті у своїх Школах — про майстерність як зосередженість на чомусь одному — ця книга є прикладом ідеального втілення монопродуктовості.
Історія лимона показана з усіх боків — від ботанічного та гастрономічного, до потужного мистецького впливу. Здавалось би, типова coffee table book (якими власне славиться видавництво) виявилась сповненою виваженим міксом інформації, рецептів, історії та арту.
Чудовий подарунок самому/самій собі або близьким друзям, з якими збираєшся солити лимони.
За допомогою лимонів у мистецтві прокладаю стежку до наступного твору.
David Hockney, Martin Gayford, "A History of Pictures. From the Cave to the Computer Screen"
Напевно, я можу назвати цю книгу моїм головним читацьким відкриттям цього року. Блискучий діалог митця (сучасного нам, живого!) Девіда Хокні та мистецтвознавця Мартіна Гейфорда залучає тебе до подорожі від наскельного живопису до мистецтва на iPad. Можливо, для людей не сильно заглиблених в історію мистецтва текст може здатись занадто перевантаженим іменами, метаформами, порівняннями (часом абсолютно неочікуваними!), але для тих, хто знається, ця книга ніби мед, нектар, ігристе та кав'яр!
Саме прийом діалогу між професіоналами, коли один продовжує чи заглиблює думку іншого, а той наводить парадоксальний і водночас досконалий аргумент, народжує ілюзію, що ти береш участь у цій розмові, тільки не можеш і слова вставити.
Гарний подарунок друзям-інтелектуалам, які колекціонують (або тільки збираються почати) мистецтво.
Ну і як же ж без книги з рецептами? Тим більше, що цього року в Україні вийшла друком визначна чи поворотна книга. Попередньою такою, мабуть, була "Україна. Їжа та історія" від видавництва "Їжак".
Ігор Мезенцев та Дмитро Бахта, "Сучасна гастрономія в глибинах Карпат"
У чому ж я бачу вплив цього видання?
У першу чергу — у сенсовності та змістовності. В основі книгу — проєкт "Топот", який був розпочатий у 2019 році та у якому шефи та шефині з України й світу вирушали до дикої природи й готували там з продуктів, які зібрали чи вполювали. Без пароконвектоматів та подових пічок, без су-шефів та закупщиків. Чесно, натхненно, нетривіально.
По-друге, візуальна мова, яку обрав для видання Діма Бахта, дуже відповідає духу часу. Дивлячись на фото, я розумію, яка за кожним із них стоїть праця, не тільки реальна, а й інтелектуальна.
Цей дует, шефа та фотографа, сенсу та образа, ставить високу планку для усіх, хто вже зараз працює над своїми книгами. З'явився контекст і дуже цікаво, як це спрацює.
Крутезний подарунок для гастрономічної дипломатії (книга ще й двомовна).
