Що читає Ірина Данилевська: 5 книжок про людські цінності
Фото: колаж "ТиКиїв"
Ірина Данилевська — співзасновниця та голова оргкомітету Ukrainian Fashion Week, яка вже 27 років є адвокаткою вітчизняної фешн-індустрії у світі. Якщо ти хоч трохи цікавишся діяльністю наших дизайнерів, то точно знаєш Ірину — амбасадорку не лише української моди, а й всього українського.
Для "ТиКиїв" вона підготувала добірку книжок про людські цінності, емоційний баланс та естетичну насолоду. Всі вони — українською, щоб удосконалювати мову в найкращий спосіб.
Про звичку читання та вибір книжок
Якщо раніше ми зверталися до книг за поясненнями певних життєвих ситуацій, то після того, як Джордж Орвелл перестав бути для нас автором фантастичних утопій, ми можемо шукати в книгах естетичну насолоду. І тільки. Хоча, краще так — "І тільки?".
Естетичну насолоду дарує, безумовно, поезія. Україні та світу пощастило мати такого генія, як Ліна Костенко. "Ліна. Триста поезій" — вибрані у 2014 році видавництвом "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" вірші поетеси. Хоча особисто неперевершеним її твором для мене залишається "Маруся Чурай":
Багряне сонце. Дужка золотава
Стоїть над чорним каптуром гори.
На п'ять воріт зачинена Полтава
Ховає очі в тихі явори.
Спадає вечір сторожко, помалу,
ворушить зорі в темряві криниць.
Сторожа ходить по міському валу,
І сови сплять в западинах бійниць.
А ще я страшенно пишаюсь тим, що є однокурсницею прекрасної поетеси Наталі Фурси. Раджу пошукати її сповнені естетичної досконалості та людської мудрості поезії. І вітаю Юрія Іздрика з Шевченківською премією за книгу поезій "Колекція".
Кожен раз, беручи до рук нову книгу, я вірю, що знайду — роздуми про людські цінності. Поняття, яке все більше розмивають події сучасного світу. Ми маємо, просто зобов'язані, вперто берегти їх у собі. Не піддаючись актуальним тенденціям та настроям.
Віктор Франкл, "Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі"
На жаль, актуальність цього всесвітньо відомого твору з початком широкомасштабного вторгнення росії в Україну тільки зросла. Як зазначено на обкладинці видання КСД, 2021: "Належить до десяти книжок, які найбільше вплинули на життя людей в усьому світі". Це абсолютно не перебільшення. І кому, як не українцям, підтвердити геніальність цього твору.
"Для кожного зі звільнених в'язнів надходить день, коли, пригадуючи своє життя в таборі, він уже не може зрозуміти, як все те витримав… Вінець досвіду людини, що повернулася додому, — це дивовижне відчуття, що після всього вистражданого їй уже нема чого боятися, окрім свого Бога".
Завдяки моєму другові, відомому фудблогеру, естету та людині, принциповій у своїх оцінках, Едуарду Насирову, який читає набагато більше і вдумливіше, ніж я, маю кілька рекомендацій. Для себе і для всіх.
Сашко Столовий, "Оринин. Роман про стелепного чоловіка"
Особливе місце в моєму топі за минулий рік. Чудовий життєвий та дуже затишний роман, в якому відчувається неймовірна любов та ніжність автора до рідного краю, а саме Слобожанщини! Написана книга регіональною говіркою, що викликає певні "незручності" на початку, але потім про все забуваєш, слідкуючи за героями — сім'єю Козиків. Тут є над чим і посміятись, і поплакати, бо твір, як саме життя, сповнений різнобарвних подій. Жива мова та кумедні моменти сільської буденності викликають щиру усмішку та тепло, наче щойно з'їв пиріг із яблуками. Книга, яку раджу всім для гарного настрою.
Олена Пшенична, "Там, де заходить сонце"
Певно, це найсвітліша книга початку мого книжкового року. Дуже теплий і проникливий життєвий роман про людяність, старість, надії та віру. Сюжет зосереджений на мешканцях будинку для літніх людей ("стардомі") на тлі повномасштабного вторгнення. Книга сповнена щемливих, часом сумних, а іноді й до сліз кумедних історій "Золотої осені".
У кожному слові відчувається любов авторки до ніжно виплеканого твору. Разом із героями я плакала та сміялася (іноді навіть ржала, як коняка). У кожного персонажа свій власний часопис, досвід, біль і філософія життя, якою вони із радістю діляться з нами, читачами.
Джон П. Стрелекі, "Кафе на краю світу"
Повертаючись до моїх практик, мушу зізнатися, що і мене не оминула пастка популярності (Vivat, 2024). І хоча я вірю, що ця перекладена 41-ю мовою книга є мотиватором для мільйонів людей у світі, на мене вона не справила шокуючого враження. Може, тому, що війна розставляє свої пріоритети, а може, тому, що мені пощастило все життя займатися улюбленою справою.
Валер'ян Підмогильний, "Місто"
Зараз на моєму столі ця книга — мабуть, такий самий етапний твір для української модерної літератури, як "Чорний квадрат" Казимира Малевича, — "символ зречення від культурного спадку попередніх епох". Тому вважаю цей роман просто необхідним для прочитання.
І на фінал: єдиний ефективний спосіб удосконалити свою українську — читати. І ми читаємо, шукаючи в книгах підтвердження чи спростування своїх думок і свого досвіду. Шукаючи емоційний відпочинок чи стимул для життя. Феномен українського книжкового буму, так само, як і феномен театрального буму, колись буде вивчатися, як незбагненне, проте дієве протистояння жаху війни.
