Що читає командир Збройних Сил України: книги про темпераменти, історію Донбасу та післявоєнну адаптацію
Фото: колаж "ТиКиїв"
Владислав Пінчук — український офіцер, доброволець та заступник командира 130-го батальйону артилерії 241-ї ОБрТрО.
Владислав розповів редакції "ТиКиїв" про те, як йому вдається знаходити час для читання на війні, а також поділився своїми рекомендаціями щодо книг — про післявоєнну адаптацію, згуртованість та історію Донбасу.
Про звичку читання
На жаль, не можу сказати, що читаю дуже часто чи багато. Я точно не "книжковий хробак", але іноді — час від часу — читаю, особливо коли хтось порадить або подарує книгу. Або коли просто трапляється цікава книжка — тоді беруся за неї із задоволенням і справді отримую насолоду від цього процесу.
Ідеальний момент для читання — це коли розумієш, що сьогодні є трохи вільного часу та немає нагальних військових задач. Якщо так складається і випадає умовно вільний вечір, то виходиш надвір. Надворі тепло, спокійно, береш книжку, сідаєш на свіжому повітрі й читаєш — відволікаєшся від усього зайвого.
Звичайно, у моїй роботі командира такі моменти трапляються нечасто, тому читаю повільніше, ніж хотілося б. Але я дуже радий, що, хоч і рідко, але маю змогу це робити.
Так склалося, що для читання мені потрібне особливе натхнення і трохи вільного часу. Дуже важко — а іноді й зовсім неможливо — сісти за книжку, коли навколо багато рутинних справ.
Наприклад, минулого літа дійсно був період, коли я міг дозволити собі виділити час на читання. Це був той момент, коли всі військові завдання були або під контролем, або виконані, або ними займалися відповідальні люди — і мені не потрібно було постійно втручатися в операційні процеси.
Про вибір книжок
Здебільшого це рекомендації або подарунки від друзів. Часто, коли мене запитують, що подарувати, — я прошу надіслати книжку. І насправді це дуже прикольний процес. Особливо цікаво спостерігати, як кожен, живучи у своїй бульбашці та інформаційній екосистемі, обирає книгу на власний розсуд.
Завдяки таким подарункам у мене вже зібралася ціла колекція найрізноманітніших книжок: художня література, професійна, наукова, різні дослідження. Такий різносторонній набір дозволяє черпати і знання, і задоволення з різних сфер людського досвіду.
Томас Еріксон, "В оточенні ідіотів"
Це психологічна праця про типи темпераменту — про те, які вони бувають і як впливають на поведінку людини. Вона допомагає краще зрозуміти людей, які поводяться інакше, ніж ти. І взагалі — навчитися з ними взаємодіяти. Назва трохи провокаційна, але дуже влучна: часто ми вважаємо "ідіотами" тих, хто не схожий на нас, а вони думають так само про нас. У цьому й полягає головна ідея книги.
Тут дуже цікаво розкрито, як взаємодіяти з різними типами темпераментів. Ці знання я використовую у своїй роботі — тепер краще розумію, які завдання більше підходять тим чи іншим людям. І загалом система, описана в книжці, дуже добре накладається на командну взаємодію.
Наприклад, є люди, які швидко приймають рішення: емоційні, орієнтовані на дію, а не на довгу підготовку. А є протилежні — ті, хто все детально прораховує і не зробить кроку без плану.
Автор ділить людей за кольорами: червоні, зелені, жовті та сині. Червоні — рішучі та прямолінійні. А от, скажімо, сині — педантичні, їм потрібні точні дані, порядок і логіка.
У командирській роботі це справді корисно. Це допомагає ефективніше розподіляти обов'язки в підрозділі та навіть покращує комунікацію зі старшим керівництвом, адже ти починаєш розуміти, з ким маєш справу.
Себастьян Юнґер, "Плем'я"
Цю книгу подарував мені друг. Вона про згуртованість під час великих катастроф, особливо війни. Про відчуття, коли зовсім незнайома людина раптом стає "з твого племені". Про допомогу, яка нічого не вимагає навзаєм. І про силу, яка з'являється в найважчі моменти, — підтримати ближнього.
Один із найцікавіших інсайтів цієї книги — дослідження досвіду американських військових. Там описано, що якщо поділити всіх учасників війни на тих, хто безпосередньо брав участь у боях, стріляв, мав контакт із ворогом, і на тих, хто виконував тилові функції — логістику, забезпечення, охорону об'єктів — то виявляється несподівана річ.
Часто саме в тиловиків рівень посттравматичного синдрому вищий. Бо вони, з одного боку, були всередині війни — в контексті, в напрузі. Але з іншого — не мали кульмінаційного досвіду: не потрапляли під обстріли, не бачили ворога, не пережили момент безпосередньої дії. І ця "недоучасть" теж дуже сильно впливає на психіку. Бо ти ніби був на війні — але не до кінця. І саме це відчуття може виявитися ще більш травматичним.
Ця книжка дуже важлива. Вона допомагає не лише зрозуміти себе, а й побачити біль і досвід інших. Вона — про плем'я, до якого ми всі належимо.
Книгу я раджу всім, хто проживає війну, — і тим, хто безпосередньо бере участь у бойових діях, і тим, хто підтримує фронт із тилу. Вона про відчуття спільності й сили. Про те, що ти не один. І що насправді є багато людей із таким самим досвідом, думками, внутрішніми переживаннями, які здаються унікальними, але є спільними для багатьох.
Катерина Зарембо, "Схід українського сонця"
Також нещодавно читав книгу Катерини Зарембо "Схід українського сонця". Вона про Донеччину — українську, справжню.
Це книга про історію регіону, про міфи, які нам нав'язували десятиліттями: про "донецьких", про шахти, горілку й "той самий Донбас, що годує країну". І про те, наскільки все це далеке від реальності. Вона показує життя Сходу таким, яким воно є — глибоким, сильним, українським. Нашого Сходу!
Ілларіон Павлюк, "Я бачу, вас цікавить пітьма"
Відверто кажучи, тільки нещодавно почав, хоч книга вже давно лежала в мене на полиці й чекала. Просто не вдавалося знайти час та натхнення для її прочитання.
Психологічний трилер Іларіона Павлюка, опублікований у 2019 році. Сюжет розгортається навколо київського кримінального психолога Андрія Гайстера, якого відправляють у віддалене селище Буськів Сад для розслідування зникнення маленької дівчинки. Місцеві жителі виявляють байдужість до події та не переймаються існуванням серійного маніяка на прізвисько Звір. Гайстер стикається з перешкодами, але вірить, що зможе знайти дівчинку живою.
Роман досліджує теми людської байдужості, внутрішньої темряви та чесності перед самим собою.
