Що читає популяризаторка науки Ольга Маслова
Фото: колаж "ТиКиїв"
Ольга Маслова — популяризаторка науки, кандидатка біологічних наук, співзасновниця ініціативи Nobilitet, авторка YouTube-каналу "Наукпопіл", співавторка книги "Коли я нарешті висплюся" та авторка "Пригоди клітин в організмі та поза ним". Також викладає на кафедрі біотехнологій КАІ (колишній НАУ) і є науковою редакторкою перекладів низки книг, спікерка та наукова консультантка біотехнологічних проєктів у напрямі регенеративних технологій.
Ольга має досвід роботи як у фундаментальній науці, так і в комерційних організаціях, тому вважає себе медіаторкою у спілкуванні науки, бізнесу, ЗМІ та суспільства.
Для "ТиКиїв" Ольга підготувала добірку з 6 книжок: серед них переважно художні твори та книги про українську мову та історію вітчизняного радіо.
Про звичку читання
У мене бувають дуже різні періоди: і тотальний "нечитун", і "запійне читання", і нормальне спокійне споживання текстів. Якщо щось дуже чіпляє — читаю буквально кожну вільну хвилинку, інколи вмикаю аудіокниги, але тут є ризик відволіктись і потім перемотувати назад.
Залежить від конкретного твору, але загалом — книжки дають мені можливість розширити світогляд, пережити певні емоції, проаналізувати якісь ситуації. Та й, звісно, просто отримати естетично-інтелектуальне задоволення — від самого тексту, від певного стилю, від відчуттів, що виникають при взаємодії з героями чи темою.
Про вибір книжок
Як популяризаторка науки я мушу читати наукові статті майже щодня, а як викладачка — ще й інші навчальні матеріали. Тому часто жартую, що наукпоп не читаю, бо маю його писати, а для цього треба знати першоджерела, а не чиїсь переповідання. Інколи, щоправда, як наукова редакторка перекладів чи рецензентка, вичитую наукпоп-літературу, але це мій мозок розглядає як роботу, а не як відпочинок, навіть якщо це щось дуже круте, як-от "Раціональність" Стівена Пінкера чи "Тіло" Брайсона. Якщо йдеться про художню літературу або ненауковий нон-фікшн, то обираю напівінтуїтивно, через згадки у соцмережах чи відео, за відчуттями "зачепило/не зачепило". Зазвичай не шукаю цілеспрямовано, що саме почитати — "мої" книжки самі мене знаходять.
Нацу Хюуга, "Монолог травниці"
Останнім часом неочікувано для себе "підсіла" на формати ранобе та манга. Улюблені на сьогодні: японський "Монолог травниці" та китайське "Мовчазне читання".
В обох творах подобається повільний, але яскравий розвиток взаємодій головних героїв на тлі якісно прописаних соціально-психологічних процесів та детективних пригод. У "Монолозі травниці" близький мені типаж головної героїні — це дуже допитлива ерудована дівчина з не зовсім типовою для свого оточення зовнішністю та цікавими вибриками характеру. Цей твір можна радити всім — від підлітків до втомлених дорослих. "Мовчазне читання" — для більш зрілої аудиторії й поки що не перекладено офіційно українською.
Сесіл Скотт Форестер, "Сага про Горнблауера"
Щоразу, коли питають про книги, що вплинули на мій характер, згадую "Сагу про Горнблауера" Сесіла Скотта Форестера, яку почала читати в 11 класі, а закінчила вже студенткою. Це величезна збірка книг, що розказують про різні етапи кар’єрного шляху та психологічного розвитку головного героя — спочатку мічмана, а у підсумку — адмірала Гораціо Горнблауера. На відміну від більшості книг жанру "морські пригоди", тут автор акцентує саме на особистих переживаннях героя, його глибоких рефлексіях та морально-етичних дилемах.
Ольга Дубчак, "Чути українською"
Хочеться, щоб у цій добірці була ця книга видавництва "Віхола". Слухала її голосом легендарної Соні Сотник та отримала як задоволення, так і корисну інформацію, подану в дуже приємному стилі. Рекомендую всім, а особливо — тим, хто має необхідність виступати, викладати чи створювати розмовний контент.
Віктор Домонтович, "Доктор Серафікус. Дівчинка з ведмедиком"
Першими художніми творами, які я прочитала після початку повномасштабного вторгнення, були саме ці дві повісті Домонтовича. Прийшла до них через зацікавленість біографією автора і не розчарувалась. Цікаво було спостерігати за калейдоскопом власних емоцій під час прочитання та порівняння деяких історичних подій. Головний крик душі після прочитання "Дівчинки з ведмедиком" — не називайте її "Українською Лолітою" — це абсолютно різні речі.
Герман Гессе, "Гра в бісер"
Нещодавно хотіла знайти й перечитати один окремий фрагмент "Гри в бісер" Гессе, і випадково прослухала вже половину аудіокниги з самого початку (і далі ще в процесі). Зловила себе на думці, що деяких моментів, на які зараз звертаю увагу у соціальному та політичному плані, у підлітковому прочитанні не помітила, тому наново отримую задоволення, хоча й знаю сюжет.
Окремо цікаво відмітити таймінг: книга написана німцем Гессе в 1930-х роках, видана у Швейцарії у 1943 році, а вже у 1946-му автор отримав Нобелівську премію з літератури.
Ніна Даценко, "Пригоди на радіохвилях: історія українського радіо"
Дуже люблю серію "Пригоди …", що виходить у видавництві Темпора. Маю честь бути авторкою однієї з книг цієї серії. Останньою я прочитала "Історія українського радіо", яку написала Ніна Даценко. Неймовірний історичний огляд з цікавезними фактами про розвиток радіо на території України.
Як фанатка радіо, дізналась багато нового. Раджу широкому загалу як чергову вакцинацію від меншовартості.
