Що читає СЕО урбан-бюро Big City Lab: 8 книжок про урбаністику та мистецтво
Фото: колаж "ТиКиїв"
Вікторія Тітова — СЕО урбан-бюро Big City Lab, менеджерка міських проєктів, керівниця проєкту трансформації шкіл.
Big City Lab — це урбан-бюро, яке трансформує міста і простори. Їхній фокус — функціональні, безбар’єрні та естетичні простори. Зокрема, вони працюють з об’єктами спортивної, культурної, освітньої та соціальної інфраструктури. Терапевтичний сад на ВДНГ, наприклад, — це також проєкт Big City Lab.
Для "ТиКиїв" Вікторія підготувала добірку книжок для тих, хто хоче почати трохи розбиратися в урбаністиці або мистецтві, але не знає, з чого почати.
Про звичку читання
Книжки, які я читаю, діляться на три категорії: художнє для душі, нон-фікшн для себе і професійне.
Професійну літературу я часто читаю в робочий час або рано-вранці. Щось художнє для душі — увечері перед сном або в потягах і літаках. А нон-фікшн для себе — у мене є свій ритуал. Щосуботи я ходжу в чайну і завжди беру з собою книжку. Можу просидіти там кілька годин. Або вдома, якщо погана погода.
З нещодавнього, що я читала в чайній у суботу — це "Плинні ідеології" Володимира Єрмоленка. У цій книжці він розглядає, як одні й ті самі ідеї кочували з початку ХІХ століття і через усе ХХ, як вони формували світ, і як, плюс-мінус, одна й та сама ідея трансформувалася: спочатку в лівий дискурс, потім — у правий.
Про вибір книжок
Є автори, яких я люблю і за якими слідкую. Коли вони щось нове випускають — я це читаю.
Також в Україні є класні тематичні видавництва, новинки яких можна відстежувати. Наприклад, IST Publishing: у них часто виходять книжки у форматі збірок есеїв. Або ж Видавництво Анетти Антоненко. Вони видають антропологічні збірки, що розглядають одне конкретне питання. Наприклад, "Смаки раю" Вольфґанґа Шивельбуша — це дослідження того, як спеції вплинули на розвиток західної цивілізації. Або книжка про те, що таке нагота в контексті різних культурних та соціальних норм. Є книги про щастя, заздрість, зневіру, пихатість. Мені дуже подобається, коли автор бере одне поняття і глибоко його розкриває з різних боків.
Ще великий плюс — у них часто не класичні західні автори, не американські чи британські. Є автори з Фінляндії, Італії, Скандинавії — науковці, яких у нас рідко видають.
І ще — рекомендації людей, смаку або професійним навичкам яких я довіряю. А іноді це просто щось, що стало бестселером, і мені цікаво зрозуміти — чому.
Що дає читання?
У важкі часи, типу 2022 року, — це чистий ескапізм: менше нон-фікшну, більше вигаданих історій. Я загалом люблю наукову фантастику. Вона дуже класно розширює мислення. Особливо подобається фантастика, яка задає людську поведінку через певні технології або умови — і досліджує, як це формує суспільство.
Наприклад, "Фундація" Айзека Азімова — дуже крутий цикл. У Роберта Шеклі є багато оповідань, які ніби суперкороткі серії "Чорного дзеркала". Або "Дюна" — я її вперше прочитала років у 14. Цікаво спостерігати за суспільством, яке свідомо відмовилося від штучного інтелекту.
Ще одне — це гарна мова. На роботі я читаю дуже багато канцелярських текстів: нормативні акти, меморандуми, стратегії. Вони написані часто жахливо — незрозуміло і нежиттєво. А художня література повертає до того, як спілкуються справжні люди. Це просто насолода текстом.
І ще — професійне читання. Не лише урбаністика чи архітектура, а й усе, що стосується розуміння людей і спільнот. Я навчалась на публічному управлінні, ми багато читали про суспільство і політичні устрої. Цей фокус для мене досі дуже важливий.
Йен Ґел, "Міста для людей"
Ця книга трапилася мені в руки років сім тому. Тоді я якраз була в пошуках себе і якоїсь нової гілки для своєї професійної діяльності. І саме прочитання цієї книжки підштовхнуло мене займатися урбаністикою.
"Міста для людей" вразила мене тим, що нескладними змінами в дизайні простору можна позитивно — або негативно — повпливати на життя і взаємодії між людьми. Мене зацікавило, як архітектура містобудування впливає на те, як ми живемо. Особливо розуміючи, що ми живемо в пострадянській країні, міста якої були побудовані тоді під ту систему — і зараз ми намагаємося в цих же самих містах вибудувати зовсім нову систему. Це досить важко, і тут потрібні зміни.
До речі, саме з цієї ідеї народжувалась низка проєктів Big City Lab: і трансформації типових радянських шкіл, і переосмислення публічних просторів.
Девід Сім, "Мʼяке місто"
Ця книжка — теж точка входу в урбаністику. Її автор на дуже простих прикладах і фото пояснює, чому якийсь простір комфортний, а якийсь — не комфортний, якийсь працює — а якийсь ні. А ще тут розказується, що і одну, і іншу версію можна зробити за плюс-мінус однакові кошти. Це питання професіоналізму замовника з боку міста і містопланування як функції, а ще — експертності архітекторів і урбаністів, які це роблять.
Ернст Ганс Гомбріх, "Оповідь про мистецтво"
Мистецтво — це ще одна моя пристрасть, яка знаходиться в площині хобі. Але час від часу ми робимо культурні проєкти, в яких з цим перетинаємось — і я завжди дуже цьому тішусь.
"Оповідь про мистецтво" — це одна з тих книжок, які я полюбляю дарувати своїм друзям. Мені здається, що це взагалі найкраща книжка про історію мистецтва. Вона називається оповіддю не просто так: буквально кожен історичний мистецький період розказаний як історія, яку можна переповісти комусь на кухні.
Рік Рубін, "Творчий акт: спосіб буття"
Рік Рубін — музичний продюсер, який свого часу випустив дуже багато видатних, суперпопулярних артистів. Він мені дуже подобається, тому що він не музикант, він не вміє грати на інструментах, не вміє міксувати музику. І він не вміє безпосередньо продюсувати руками треки. Я така ж: працюю в архітектурній сфері, але не архітекторка. Це часто внутрішньо мене хитає: наскільки я ефективна в індустрії, в якій не є професіоналкою з погляду створення архітектури.
Мені дуже подобається одне інтерв'ю Ріка Рубіна, де його запитують: "А що ти робиш? Якщо ти на інструментах не граєш, треки не міксуєш. За що тобі платять гроші?". І він в цей момент заплющує очі, поринає вглиб себе і відповідає: "Мені платять за те, що я маю впевненість у власному смаку і здатність його виразити".
Це дуже зухвала фраза, але вона передає суть того, чим я займаюсь в нашому урбан-бюро. Я не створюю архітектуру руками, але завжди доєднуюся до її концептуалізації, вивірення ідеї, розуміння того, що ми хочемо створити, як воно має бути виражено в просторі: з погляду планувань, функціоналу, принципів тощо.
Джон Берджер, "Як ми бачимо"
Це декілька есеїв, в яких автор розглядає, як на мистецтво впливало, наприклад, те, хто був основним покупцем. Або як можна розглядати символізм. Або якими були відносини між митцем і його клієнтом чи меценатом. І останнє есе є більш сучасним, воно про взаємодію мистецтва і реклами, і як ті самі образи перекочовують в масову культуру і продовжують на нас впливати.
Олексій Зарецький, "Алла Горська. Мисткиня у просторі тоталітаризму"
Це те, що мене дуже вразило з недавно прочитаного. Мене приголомшила виставка в Українському Домі, присвячена Аллі Горській. Я завжди знала про її монументальні роботи, але, наприклад, я не знала, як їй забороняли це робити. І після цього вона, по суті, робила будь-яку форму мистецтва в будь-якій техніці: від живопису до декорацій і костюмів для театральних вистав. Наскільки масштабною особистістю вона була — і наскільки це велика втрата, що її вбили в дуже молодому віці.
Юрій Шевельов, "Кінець однієї легенди"
Це нова збірка старих есе, яка вийшла не так давно. Вона стала одним з моїх суботніх читань. Це дуже цікаві тексти про те, як Шевельов розглядає роль українського письменника в Радянському Союзі. Що є або герої, які вмерли, або ті, які продалися, як Тичина. А взагалі — які сценарії були можливі. Що був і третій сценарій — не висовуватися і зберегти життя. Ось ця дилема.
І ще в нього було есе про те, як українці, будучи частиною імперії, їздили в метрополію і, по суті, активно створювали Російську імперію, особливо у XVIII столітті. Все це — гарні теми для обговорення з друзями.
Данте Аліг'єрі, "Божественна комедія"
Вперше я читала "Божественну комедію" в школі, але потім ще не один раз перечитувала. Мені подобається, як Данте пише дуже зрозумілими образами. Він писав 700 років тому, але та образність, яка в нього є, дуже тактильно-фізична. Наприклад, він описує втомлену людину, як людину, що довго пливла і тепер намагається вийти до берега через воду.
