Що читає співзасновник КАМА Сергій Вовк
Фото: колаж "ТиКиїв"
Сергій Вовк — співзасновник Kyiv Academy of Media Arts (KAMA) та автор курсів CreARTor і BrandCult, колекціонер вінілу і тато доньки на ім’я Україна. Сергій називає себе книжковим хробаком, читає багато все життя, а у 2000-х навіть писав колонки про книжки та кіно для київських журналів "Timeout Київ" та "7 днів".
Для "ТиКиїв" Сергій рекомендує сім нон-фікшн книжок, прочитаних нещодавно: про дилеми сучасності, кейси лідерів та зірок, про майбутнє та пам'ять.
Про звичку читання та вибір книжок
Я намагаюся читати щодня — хоча б один розділ. Завжди ношу одну з поточних книжок із собою на випадок "а що як з’явиться хвилинка", через що моя спина трохи страждає. Я олдскул — принципово намагаюся саме читати, а не слухати, саме паперові, а не електронні книжки. У нашому житті так багато цифрового, що хочеться буквально триматися руками за щось "реальне".
Я часто використовую книжку як медитацію або перезавантаження для мозку, коли треба переключитися між завданнями або відпочити. Чужі структуровані думки мене заспокоюють. Найбільше люблю читати в парках. З віком перестав читати в туалеті, бо це шкідливо.
Я обираю книжки за корінцем, обкладинкою і змістом. Щонайменше раз на місяць ходжу в книжковий і моніторю новинки. Коли я у подорожі, то відвідую місцеві бібліотеки, це теж мій фетиш.
Якщо говорити про нон-фікшн, то його за мене зараз читає або переказує AI. Якщо тема для мене актуальна, я сам заглиблююсь у цікаві розділи. Художню літературу в наш час читати — це розкіш, яку я рідко собі дозволяю, тому я читаю або перечитую романи улюблених авторів, де смакую не лише історію, а й мову, майстерність автора складати слова у речення. Для мене це як магія з всесвіту Гаррі Поттера.
Читання дає мені відчуття, що я — найначитаніша людина в кімнаті. Чи то мітинг-рум на роботі, конференц-кол, техно-вечірка чи концерт Людовіко Ейнауді.
А якщо без жартів, то я визначаю сенс життя як постійний процес навчання і пізнання нового. Тому книжки для мене — це маленькі портали в інші світи й сфери або цілі всесвіти знань, які мене цікавлять. Не кажучи вже про те, що читання — це банальне задоволення, як смачно поїсти, випити улюблений коктейль або займатися коханням.
Sally Percy, "The Disruptors: How 15 successful businesses defied the norm"
Саллі — відома бізнес-журналістка з двадцятирічним досвідом, яка "вистрілила" книжкою про сучасних лідерів, що змінюють ландшафт економіки та світу. Цього разу вона звернула свою пильну увагу на 15 компаній-новаторів, які створили нові категорії продуктів або сервісів і стали game changers та новим стандартом.
Під однією обкладинкою можна знайти історії заснування таких стартапів, як A24, Airbnb, Crocs або навіть OnlyFans. Кожен розділ читається як грецький міф — кожен бізнес сповнений своєї драми та комедії, а головний урок — як бути сміливим, порушувати правила і виходити за рамки на складному, але захопливому шляху творення.
Дуглас Коупленд, "Гравець 1: що з нами станеться. Роман за п'ять годин"
Дуглас Коупленд — мій улюблений канадський письменник, художник і футуролог. Усім відомий як автор романів Generation X та Раби Microsoft. Багато років тому читав цю книжку в оригіналі, а нещодавно перечитав рідною українською.
У цій сатиричній книзі про сучасне суспільство автор продовжує розвивати свою улюблену тему — кінець світу і людей у ньому. Хто ми, куди йдемо, що залишимо після себе — через історії архетипових персонажів. На цю книжку можна дивитися як на терапію для суспільства, як на інструкцію до дій у разі виживання або просто як на насолоду від спостережливості автора в описах портретів наших поколінь.
Як і всі великі твори, відповідей на порушені питання вона не дає.
Chris Anderson, "Infectious Generosity: The Ultimate Idea Worth Spreading"
Той самий Кріс Андерсон, який створив платформу для шерингу значущих ідей, написав книгу зі своєю головною ідеєю про щедрість. Книга містить покроковий план того, як змінити світ, у якому пануватиме добро, а не насильство.
Особисто для мене ця книга цікавіша як кейс. Як людина, яка дала можливість багатьом ділитися своїми ідеями з багатомільйонною аудиторією, сам поширює свою ідею й намагається "заразити" нею весь світ. Поки що в нього це виходить не дуже добре, що, звісно, засмучує, але з іншого боку — усміхає.
Хочеться пожартувати, що йому не вистачає чуда, як святим з історії людства, адже тільки воно допоможе порушити "уловку 22" і розірвати замкнене коло нещедрості серед нас.
Micha Frazer-Carroll, "Mad World: The Politics of Mental Health"
Ментальне здоров’я людини зокрема й нації в цілому є предметом мого дослідження. І я був дуже радий, коли натрапив на дослідження американської активістки, яка порушує питання демократичного контролю — якщо спростити, то: хто має право визначати, кого вважати психом, а кого — ні.
Великій фармі та всім причетним вигідно "пхати" людям прозаки, не вирішуючи реальних проблем, а просто притуплюючи свідомість і "заглушаючи" тих, хто не такий, як усі, або як ми звикли бачити "норму".
Поняття "ку-ку" і "норма" дуже залежить від точки спостереження: ця книга закликає до соціального діалогу про те, що все це — не ок. Що ми маємо право й обов’язок впливати на те, як працює система, а не просто бігати за рецептом до лікаря за пігулками, щоби якось витримати щоденні виклики сучасного світу.
Для України цей американський дискурс, на жаль, стає все більш актуальним.
Julia Ebner, "Going Mainstream: Why Extreme Ideas Are Spreading, and What We Can Do About It"
У часи, коли звичний світ руйнується й не існує єдиного зрозумілого та визнаного лідера, з’являється сумнів. Люди починають шукати інші виходи — іноді пожежні, а іноді ще більш "гарячі". Тому екстремістські ідеї набирають дедалі більшої популярності серед мас.
Джулія на прикладі дослідження кліматичних скептиків, антивакцинаторів і трансфобів пояснює, як саме працює механіка поширення таких ідей.
Є навіть окремий розділ про нашого сусіда-дебіла, який уже стільки років веде "успішну" війну з лібералізмом.
Цю книжку варто читати як антипідручник: вона допомагає розібратися, як діє "зло" і, відповідно, дає змогу розробити методологію для розширення простору боротьби. Або як успішно реалізувати власну екстремістську ідею. Усе, як завжди, залежить від точки спостереження.
Tara Isabella Burton, "Self-Made: Creating Our Identities from Da Vinci to The Kardashians"
Попередню книжку цієї авторки про сучасні культи та секти я проковтнув на одному подиху. Тому, коли побачив її наступну — купив, навіть не розбираючись.
Тема особистого бренду й масової популярності мене не надто захоплює, але у випадку Тари ти отримуєш ще й естетичне задоволення від читання — як від хорошої художньої літератури. Вона дуже прониклива й спостережлива. Місцями книга читається як розширений маніфест компанії Apple з реклами Think Different. Усі ці rebels, misfits і just kids мали й мають одну просту, але водночас складну рису — віру в себе.
Інший складник їхнього успіху — не лінуватися, а працювати. Такий вам і тизер, і спойлер одночасно.
Charan Ranganath, "Why We Remember: Unlocking Memory’s Power to Hold On to What Matters"
Пам’ять — ще один об’єкт мого особистого дослідження. Тому, коли я побачив книжку з питанням, яке не дає мені спокою вже багато років, — я, чесно кажучи, аж підстрибнув від радості. Чому ми пам’ятаємо саме те, що пам’ятаємо? Чому ми не зберігаємо всі дитячі спогади?
За яким механізмом у голові виринають одні спогади, а інші — ні? Як тренувати пам’ять? Як діставати потрібні спогади? Який обсяг у нашої пам’яті? Наскільки минуле формує наше теперішнє й можливе майбутнє?
Якщо хоча б одне з цих питань тригерить і тебе — дуже рекомендую.
