Що читає засновниця PR-агенції Вірослава Новосильна: 5 українських та французьких романів
Фото: колаж "ТиКиїв"
Вірослава Новосильна — засновниця та CEO агенції SLOVA Tech PR, що вже 10 років працює з IT-бізнесом, стартапами та венчурними фондами на понад 12 ринках. Серед її колишніх та нинішніх клієнтів — Uklon, Creative States, GoIT, Glovo, Choice, Preply, Megogo, Fiverr та багато інших.
Попри те, що Вірослава працює з бізнес-наративами, вона читає багато художніх творів і зараз навіть мріє створити свою бібліотеку зі зразками української літератури.
З "ТиКиїв" Вірослава поділилася 5 книжками, що її вразили.
Про звичку читання та вибір літератури
Намагаюсь читати бодай одну книжку на місяць — маю на увазі нон-фікшн та художню літературу. Читаю, коли є вільна хвилина, і найчастіше це — вихідні, коли є можливість вимкнути сповіщення на смартфоні й побути на самоті. Та й у відпустку без книжки я не їду — це мастхев на відпочинку.
Останні пів року я вибираю книжки за рекомендаціями друзів: прошу їх надсилати мені цікаві твори або новинки — у мене ком'юніті, що любить читати. Також час від часу моніторю різноманітні добірки, наприклад, творів нобелівських лауреатів, що вразили суспільство.
Я читаю для розширення кругозору, майндсету. Читання відволікає від проблем "тут і зараз" і дає можливість пожити життям героїв — в інших обставинах, з нетривіальними викликами.
Є в мене нова звичка і нова мрія. Звичка — читати та наново досліджувати українську літературу. То ж за будь-якої нагоди прошу знайомих привозити мені книжки українських авторів. А мрія — хочу створити власну українську бібліотеку, щоб друзі й родина завжди мали, що почитати, і щоб моя душа також відпочивала, гортаючи сторінки авторства класиків і сучасних письменників та письменниць.
Нещодавно моя команда з агенції SLOVA Tech PR потішила мене такою книжковою посилкою з Києва.
Ілларіон Павлюк, "Я бачу, вас цікавить пітьма"
Це моє перше знайомство з Павлюком. Впродовж всієї історії я відчувала, як пітьма огортає мене. Місяцями було так бридко від гріхів героїв, що я була не спроможна продовжувати читати далі. Автор філігранно зобразив криве дзеркало наших душ, спокуси, які жбурляють нас на темну сторону, як ми торгуємо нашими спогадами і купуємо спокій.
Одного дня я встала раніше перед роботою, щоб просто дочитати книгу. Я не могла в собі носити відчуття болю героїв, хотілось покінчити з цим і відчути полегшення, їх розкаяння, побачити світло в кінці тунелю — буквально перейти на світлу сторону.
Цю історію не можна просто прочитати — її треба спробувати прожити. Уникнути емпатії не вдасться, то ж врахуй жанр твору перш ніж зануритися у пітьму.
Володимир Винниченко, "Записки Кирпатого Мефістофеля"
Не просто так героя назвали Мефістофелем, та ще й кирпатим. Подолавши шлях від романтичного революціонера до пихатого адвоката, який не рахує гроші, але рахує чужі гріхи, він зійшов зі своєї професійної стежини і наче прагне довести, що цей світ — жалюгідний, люди навколо — слабовольні, безпринципні й ласі. Тому й спокушає їх на бридкі рішення. Але є одне "але". Споглядаючи його шлях, виникає відчуття, що, спокушаючи, десь в глибині він насправді хоче, щоб "вони" не спокусились, і Мефістофель отримав доказ того, що є заради чого і кого жити.
А ще герой — киянин, і разом із ним читач немов би крокує Подолом, споглядає краєвиди з Володимирської гірки та поспішає Хрещатиком. Київський "фон" додає ностальгічного вайбу.
Кажуть, цей твір — один із найсильніших у творчості Винниченка. Мені він здався ще й "найчитабельнішим", хоч автор і порушує фундаментальні для всіх часів і поколінь теми.
Євгенія Кузнєцова, "Спитайте Мієчку"
Найтепліший роман, який коли-небудь трапився зі мною. Прочитала у відпустці, згадала дитинство, занурилась у спогади, які буденні справи витіснили з пам'яті. Прості радощі, але часом такі важкодоступні: зібратись разом, пліткувати з бабусею, збирати фрукти, мати дім, куди завжди можна повернутись… Все своє дитинство я провела в селі, куди зараз повернутись неможливо, тому пірнути у власний відголос дитинства — неоціненно.
Дуже раджу прочитати всім — це як теплий компрес на заціпенілу душу.
Наступні два твори — мастріди з мого переліку нещодавно прочитаного, але такого, що запам'ятовується на роки.
Анні Ерно, "Сором"
Лауреатка Нобелівської премії з літератури 2022 року, яка стверджує, що пише не автобіографічну прозу, а досліджує соціальні явища, зокрема — жіночі досвіди. Втім, головними героями її творів найчастіше стають саме жінки, як-от у романі "Сором". Це історія про те, як на нас впливає наше дитинство, і як довго, вже подорослішав, ми несемо на собі його відмітини. Роман — найяскравіше підтвердження маніфесту Ерно про те, що будь-який приватний досвід, нібито недостойний високої літератури, в її творах перетворюється на цю саму високу прозу.
"Сором", до речі, я підгледіла в добірці Тетяни Гриньової, чиїм рекомендаціям я довіряю і завжди цікавлюсь. Роман впав мені в око, перш за все, через його психологічний складник: спостерігати, як авторка розкриває головну героїню, як пов'язує пережиті у дитинстві виняткові епізоди з суперечностями вже дорослої особистості, вельми корисно всім.
Неймовірний стиль оповіді, незвичайна розповідь про перше в житті пекуче відчуття сорому. Ми всі як особистості формуємося в дитинстві, і письменниця винятково передала словами найінтимніші емоції.
Борис Віан, "Шумовиння днів" ("Піна днів")
Сюрреалістична комедія, яка в якийсь момент перетворюється на драму. Цікавий факт: роман присвячений ексдружині автора, подружнє життя з якою закінчилося погано, адже Мішель пішла від Віана до Жана-Поля Сартра. Може, тому поява в романі сатиричного персонажа, на ім'я Жан-Соль Партр, який перекручує висловлювання свого прототипа, — невипадкова, але Віан глузує не стільки з філософа, скільки з міфу навколо його особистості та безглуздості моди на екзистенціалізм.
До речі, цей твір порекомендував мій чоловік на моє прохання порадити когось з французьких авторів. Певно, багато хто дивився однойменне кіно з Одрі Тоту, але читати книгу — окремий вид задоволення: слова, майстерно поєднані в речення, які, своєю чергою, малюють візерунок оповіді, — їх хочеться смакувати і закарбувати в пам'яті. Водночас історія головних героїв сумна і трагічна. Усвідомлюєш, що життя — твоє і близьких, люди в цьому житті — все плинне, і в якусь мить йдуть найдорожчі, а з останнім подихом — й ти сам.
Роман автентичний і фантасмагоричний.
