Що треба знати про фільм "Залізні метелики": розповідають автори
Кадр з фільму "Залізні метелики". Фото: Arthouse Traffic
Фільм "Залізні метелики" режисера Романа Любого виходить у прокат 20 липня. Це одна з найочікуваніших кінопрем'єр місяця.
Тема стрічки — знищення малайзійського "Боїнга" російськими військовими в небі над Україною. Картина розкриває обставини катастрофи та перебіг розслідування справи через поєднання документальних і художніх елементів.
17 липня 2014-го неподалік села Грабове Донецької області впав пасажирський літак "Малайзійських авіаліній" рейсу MH17, який прямував за маршрутом Амстердам — Куала-Лумпур. "Боїнг" збили російські військові ракетою класу "земля-повітря", яку вони випустили із зенітного ракетного комплексу "Бук".
Загинули всі 298 людей на борту з 18 країн — 283 пасажири, серед яких 80 дітей, та 15 членів екіпажу. Більшість жертв катастрофи були громадянами Нідерландів.
Розслідування тривало вісім років. Відповідальності за воєнний злочин досі не понесли ані військові, яким оголосив вирок суд у Гаазі, ані російська держава.
Фільм про це зняв представник кінооб'єднання "Вавилон'13" Роман Любий. Він з 2014 року документує події Революції Гідності та російсько-української війни. Свій дебютний сольний повний метр "Зошит війни" 2020-го змонтував з особистих відеозаписів із телефонів і камер українських військових на Донбасі. Роботу над "Залізними метеликами" розпочав 2019-го, а завершував після початку повномасштабного вторгнення торік.
Цього року "Залізних метеликів" показали на американському кінофестивалі "Санденс" і Берлінале, а також у Гаазі та Карлових Варах. На українському кінофестивалі Docuday UA стрічка отримала головний приз правозахисної програми Rights Now!
17 липня до дев'ятих роковин трагедії MH17 проходив спеціальний показ "Залізних метеликів". Відбувся майже з аншлагом у столичному кінотеатрі "Жовтень". Представляючи свою роботу, режисер зазначив, що "цей фільм, найімовірніше, не те, що ви очікуєте".
Стрічку можна назвати нетиповою, нетрадиційною документалістикою. З креативним монтажем, акцентованим музичним супроводом та вплетенням ігрових сцен. Вона часто непередбачувано поєднує, з одного боку, фрагменти розмов із героями та архівний матеріал. Зокрема, уривки відео та аудіозаписів і трансляцій, які демонструють підготовку до злочину, його наслідки та реакцію — як російської пропаганди, так і світової спільноти. А з іншого — сцени з танцем, перформансом, музичним виконанням, інсталяцією, відеоартом та анімацією.
Фактично це реконструкція трагедії, її коментування та мистецька рефлексія водночас. Як каже кіножурналістка Єлизавета Сушко в матеріалі для "ТиКиїв", такими художніми елементами автор картини "загострює емоції від документальних свідчень, кадрів та офіційних документів".
Більше про фільм режисер Роман Любий і продюсер та оператор Андрій Котляр розповіли під час публічного обговорення після спецпоказу. Ось найцікавіші цитати.
Роман Любий про культурну дипломатію
Фільм уже відпрацьовує свою місію в культурній дипломатії. Світова прем'єра була на фестивалі "Санденс" у Сполучених Штатах, європейська — на Берлінале. Далі кіно продовжує свою подорож світом і поширює українські наративи. Як наш погляд конкретно на цю трагедію, так і загалом наш світогляд.
Нашою подорожжю світом я не хизуюся, а скоріше звітую. Фільм створений на гроші платників податків. Тому розповідаю про виконану роботу й нашу місію на ниві культурної дипломатії.
Андрій Котляр про просування фільму за кордоном
У нас достатньо широка географія. 25 серпня розпочинається кінотеатральний прокат у Канаді. Зараз будуть покази в австралійському Мельбурні, а у вересні — в Кореї на одному з найпрестижніших фестивалів документального кіно. Підписані договори на покази ще в десяти країнах Азії. Восени може відбутися польська прем'єра.
Працюємо, щоб вийти на VoD-ринок у США та Латинській Америці. Якщо пощастить, то у понад 20 країнах буде можливість подивитися "Залізних метеликів" на діджитал-платформі. Але досягти цього важко, тому що у нас артистичне документальне кіно. Просувати його — великий виклик для наших сейлзів.
Андрій Котляр про реакцію в Нідерландах
У Нідерландах показ проходив у Гаазі на фестивалі Movies That Matter. Це такий собі аналог українського Docudays UA — правозахисний захід, на якому організовують не тільки сеанси, а й дискусії.
Серед глядачів був Піт Плуг — голова фонду "Авіакатастрофа", що об'єднує родичів жертв рейсу MH17. Унаслідок трагедії він втратив трьох близьких — брата, його дружину і племінника. Це був відповідальний, етапний момент для нас — показати йому наше кіно. Подивився його двічі. Це був серйозний знак, що кіно прийнято нідерландською аудиторією.
Водночас із ринком Нідерландів усе було важко. Адже донедавна, до винесення вироку, там холодно сприймався наш проєкт. Тому що їхнє розуміння судових процесів і довіра до суду — виняткові. Я набив не одну гулю у спробах знайти нідерландські гроші або партнерів на це кіно. І не знайшов.
Андрій Котляр про покази в США та Німеччині
На берлінській прем'єрі був солдаут — 1200 глядачів у залі. У США теж були сотні людей, які подивилися фільм. Зазвичай відгуки позитивні. У нас є дві історії з показів, які завжди розповідаємо.
В американському Парк-Сіті літній чоловік на обговоренні піднявся й каже: "Я зазвичай купую квитки наосліп, не читаючи анотацій. Думав, що йду на фільм про мій улюблений рок-гурт Iron Butterfly, популярний у 1960 роках".
Очевидно, його перші сподівання не справдилися. Але він подякував і додав, що ніколи не почувався настільки близькими до російсько-української війни. І це при тому, що в США багато України в новинах.
Мабуть, у цьому є особлива сила документалістики й кіно загалом. Занурення набагато глибше, можливість розказати історію довше й викликати якісь емоції чи поставити глядачу запитання.
Зі смішного обожнюю спогад із Берлінале. Мені окей, коли глядачі виходять із залу під час сеансу, нічого особистого. А тут вже на п'ятій хвилині виходить кілька людей. Думаю, напевно, щось не сподобалося. Може, це навіть родичі загиблих. І тут вони проходять біля мене й кажуть: "Апять ета прапаганда".
Я зрозумів, що це представники тих самих дєдов із російської діаспори в Німеччині. Отак нормально викурило рєбят. Гадаю, що вони мали легкий шок на сцені з російським меблярем, який розповідає про дитячі ліжка у вигляді комплексу "Бук". А потім їм уже було просто боляче.
Роман Любий про відгуки
Ключовий персонаж фільму — музикант із Нідерландів Роббі Улерс. Він втратив у катастрофі кузину та її хлопця, а за три місяці після збиття літака поїхав на місце падіння. Вперше побачив фільм уже на Берлінале. Після сеансу сказав нам: "Я боявся дивитися, але тепер не знаю, як можна було б ще вдаліше висловитися на цю тему".
Також мені запам'яталися слова Піта Плуга. Він сказав: "Я двічі подивися й досі до кінця не розумію, як можна робити якусь поезію про подію, коли майже три сотні людей просто рознесло на шматки. Але водночас ця стрічка не для їхніх кількох сотень родичів, а скоріше для решти світу". Мені здається, він прийняв, що такий фільм є і має право на існування.
Роман Любий про візуальні образи
Є речі, які складно описати словами і про які набагато простіше висловитися в якійсь іншій формі. А якщо перекладати назад на слова, воно або втрачає якісь сенси, або якось тупо звучить. Наприклад, деякі сцени взагалі були зняті без якоїсь конкретної цілі. У них спочатку була одна функція, потім інша. Де вони опиняться в монтажі — було малозрозуміло.
Один з образів, який став лейтмотивом фільму — це діти, які втягнуті у війну. Це і 80 дітей, які загинули в катастрофі МН17. І дитина, яка на Донбасі знімає на телефон і радіє збитому літаку. І діти, які зараз виростають в умовах повномасштабного вторгнення. Зокрема ті, які тільки опинилися в цьому світі, а війна вже тут, і це наче як усе нормально.
Мене непокоїли ці думки й хотілося якось їх виразити не тільки в документальній, а й у художній формі. В одній зі сцен моя донька грається магнітами у формі метеликів, які притягують дрібні шматочки металу. Цей візуальний образ не лише перегукується зі шрапнеллю, що міститься в ракеті, яку випустив "Бук", а і є втіленням наївного погляду на світ, вираженого в дитячих ручках.
