Що треба знати про фільм "20 днів у Маріуполі", який номінували на "Оскар"
Кадр із фільму "20 днів у Маріуполі". Фото: Arthouse Traffic
Фільм "20 днів у Маріуполі" отримав номінацію на "Оскар" у категорії "Найкращий документальний фільм".
Це перша суто українська стрічка, яку номінували на премію Американської кіноакадемії. А Мстислав Чернов — перший вітчизняний режисер, який став оскарівським номінантом.
96-та церемонія вручення "Оскара" відбудеться в Лос-Анджелесі 10 березня.
"ТиКиїв" розповідає, що треба знати про "20 днів у Маріуполі".
Це режисерський дебют воєнного кореспондента Мстислава Чернова. З 24 лютого 2022 року у складі української команди американського інформагентства Associated Press він документував облогу Маріуполя російськими військами.
Мстислав Чернов і його колеги Євген Малолєтка та Василіса Степаненко були єдиними міжнародними репортерами в місті під час повномасштабного вторгнення. Протягом 20 днів фіксували воєнні злочини росіян. У кадр потрапили, зокрема, гуманітарна катастрофа, масові поховання, бомбардування пологового будинку, робота лікарів.
Журналісти відзняли та вивезли з окупованого Маріуполя понад 30 годин відео. На основі цього матеріалу Чернов створив фільм разом із командою американської телепрограми Frontline.
Читай також: 10 найочікуваніших українських фільмів 2024 року
Світова прем'єра відбулася в січні 2023-го на фестивалі незалежного кіно "Санденс" у США. Там фільм здобув приз глядачів у програмі світової документалістики.
У червні торік стрічка отримала головний приз конкурсу "Docu/Україна" та приз глядацьких симпатій на фестивалі документального кіно Docudays UA. Загалом на сьогодні у картини — майже 20 різноманітних міжнародних відзнак.
У наших кінотеатрах "20 днів у Маріуполі" показували з 31 серпня. Фільм зібрав понад 2 млн грн у національному прокаті. Це найкасовіша українська документальна стрічка. Повторний прокат стартує 25 січня.
Нині картина також має 100% позитивних рецензій кінокритиків на сайті Rotten Tomatoes та рейтинг глядачів 8,6 на IMDb.
Більше про "20 днів у Маріуполі" Мстислав Чернов розповів під час публічного обговорення після української прем'єри на Docudays UA у столичному кінотеатрі "Жовтень".
Про готовність знімати повномасштабне вторгнення
Ми передчували, що станеться щось трагічне. Усі попередні вісім років розуміли, що є шлях ескалації. Що рано чи пізно ця навала впаде на нас, а Маріуполь буде під ударом.
23 лютого 2022-го я говорив редактору, що завтра почнеться. Казав, що потрібно вирушити в Маріуполь. Бо його швидко оточать, і ми більше не зможемо туди потрапити й розказати, що відбувається. Вже тоді було це рішення — поїхати й залишатися там.
Єдине, що могло змінитися, — це час перебування в місті. Мені здається, ми могли би триматися ще. Якби залишилися трохи довше, то зняли б удари по драмтеатру та басейну "Нептун", а також інші злочини росіян.
Але за 20 днів ми поїхали звідти, бо неможливо було продовжувати працювати. Хоча й розглядали таку можливість. Наприклад, що доведеться зрештою ховатися десь на "Азовсталі", якщо не виїдемо.
Про початок роботи в Маріуполі
Пам'ятаю перший день, коли приїхали до Маріуполя. Місцеві мешканці запитували нас, що буде далі. Гадали, що ми, журналісти, знаємо більше.
Я казав: "Їдьте з міста, його зруйнують — це точно". Люди вважали, що такого не станеться. Але ж я знав, що російська федерація робить з усіма містами, які не може взяти.
Ми всі розуміли, що українські війська будуть боротися за кожен будинок і кожен сантиметр нашої землі. Тож усвідомлював, що станеться з Маріуполем. Але вже пізніше що я міг сказати? Потрібно було заспокоювати людей. Тому говорив, щоб сиділи в підвалі. Одну жінку запевняв, що росіяни стрілятимуть по цивільних. Хоча й не вірив у це.
Про завдання журналістів
Під час таких напружених трагічних подій буває важко зорієнтуватися в усіх деталях та отримати інформацію про людей. Але ми намагалися й досі це робимо.
Знайшли багато жителів, які потрапляли в кадр протягом тих 20 днів, але не всіх. Продовжуємо шукати кожного, кого бачите на екрані. Це частина відповідальної журналістики — знайти, зрозуміти, допомогти.
Так само наша мета — потроху, по крихтах встановити історію Маріуполя в умовах російського вторгнення. Ми зберемо її та заповнимо всі прогалини.
Про особливість російсько-української війни
Я вже знімав п'ять чи шість війн. Те, що було в Маріуполі, а зараз відбувається в інших українських містах на передовій, — це найжахливіше, що бачив.
Але унікальність нашої війни ще в тому, що знята більше, ніж будь-яка інша. Важливо, що є так багато кадрів — свідчень воєнних злочинів. Це значить, що всі ті, хто їх вчиняють, знатимуть, що ніщо не залишиться невідомим. Рано чи пізно вони відповідатимуть перед законом. Це ще одне із завдань журналістики: дати ворогам зрозуміти, що так і буде.
Про баланс між допомогою та фільмуванням
Це фантастично, коли під час війни кожен знає, що йому робити, й виконує свою роботу. Ми всі стаємо як один організм.
Пошук балансу відбувається інтуїтивно. Слава Богу, що є лікарі та інші фахівці. Якщо ти як журналіст бачиш, що поруч є кваліфіковані люди, які можуть допомогти, то продовжуєш знімати. Але коли комусь потрібна допомога й нікого немає поруч — допомагаєш саме ти. Наприклад, ми носили ноші з пораненими та розносили суп у лікарні, тому що потрібні були руки.
Коли я знімав десь в Іраку, Афганістані чи Сирії, було хоч трохи легше триматися на відстані. А тут неможливо.
Про аудиторію фільму
Ми створювали фільм для міжнародної аудиторії. Щоб за кордоном зрозуміли, що відбувається, побачили масштаби руйнувань і страждань.
Ще хотілося, щоб іноземці усвідомили нашу щирість. Бачу, що глядачі довіряють. Важливо, щоб ми як журналісти робили все, аби не втратити цю довіру.
Також це частково розповідь про війну для моїх доньок, які зараз біженки, як і багато інших сімей. Коли прийде час — вони все знатимуть. Я з ними говорю не напряму, але це кіно і для них.
Про нинішню діяльність
Нині весь мій час, коли не представляю фільм міжнародній аудиторії, йде на те, щоб перебувати на передовій разом з іншими документалістами та продовжувати все фіксувати. Не маю часу, щоб зупинитися й робити щось інше. Але почав писати книжку про Маріуполь. Якою вона буде — поки що не можу сказати.
Номінація "20 днів у Маріуполі" на "Оскар" — загалом третя для українського кіно. Два попередні номінанти теж були документальними стрічками та потрапляли в ту саму категорію. Але це були копродукційні картини закордонних режисерів.
2016 року на премію Американської кіноакадемії претендував фільм американця Євгена Афінеєвського "Зима у вогні: Боротьба України за свободу" спільного виробництва США, Великої Британії та України. А 2023-го — "Будинок зі скалок" данця Сімона Леренга Вільмонта, створений у копродукції Данії, Швеції, Фінляндії та України.
