Що треба знати про виставку "Ти як?"
Виставка "Ти як?" у Національному центрі "Український Дім". Фото: Ілля Прокопенко
"Ти як?" — одна з наймасштабніших художніх виставок останніх років у Києві. Розташувалася на всіх п'яти поверхах Українського Дому.
Тут зібрані приблизно 500 творів від понад сотні українських митців. Усі вони створені після початку повномасштабного російського вторгнення. Осмислюють досвід життя в умовах війни, втілюють нинішню реальність у художні форми та пропонують нову візуальну мову для її означення.
Роботи відібрали з архіву мистецтва воєнного стану в Українському музеї сучасного мистецтва. Його почали формувати 24 лютого 2022-го і планують завершити в день нашої перемоги.
Мистецтвознавиці Ольга Балашова та Анна-Марія Кучеренко — двоє з восьми кураторів, які працювали над проєктом. На екскурсії виставкою вони розповіли більше про ідею, реалізацію та частину авторів і їхні роботи. Ось деякі цікаві цитати з розповіді.
Про задум проєкту
У нас є 200 художників, за якими спостерігаємо і зберігаємо на диску все, що вони роблять протягом останнього року. Усе це для того, аби зафіксувати воєнний стан через мистецькі висловлювання.
У нашому архіві нині вже понад 8000 творів. Торік улітку ми зрозуміли, що нам потрібно його якось осмислити. Поговорити про те, як змінюється мистецтво і художня мова, реагуючи на виклики часу.
Зрозуміли, що маємо робити виставку. Виникла ідея послідовності, тому відібрані роботи розмістили за хронологією. Кожна з них конденсує в собі певний період і переживання, які йому відповідають.
Про завдання виставки
Ця виставка — подорож у часі дуже недалекому, адже сучасне мистецтво швидко стає історичним. Тут зафіксований, можливо, найважливіший рік в історії України.
Завданням нашої кураторської групи було відтворити обставини та сукупність емоцій, переживань і сенсів цього періоду. Показати через мистецтво, як трансформувалося українське суспільство та що воно усвідомлювало.
Усе це розкладене в експозиції за сезонами. Можна сказати, що тут не одна, а чотири виставки — настільки помітна різниця у відчуттях і змінах.
Акцентуємо, що в нас ще є дев'ятий і головний куратор виставкового простору — час. Тому що сам час хронологічно розклав усі твори різними поверхами, вибудувавши цю композицію. Єдине, що ми можемо далі робити — це говорити про них.
Про перший поверх
Перший поверх називаємо сьогоденням. Він хронологічно відповідає часу з весни до сьогодні. Це простір своєрідного мистецького багатоголосся. Бо охоплює період, коли почалося багато розмов та обговорень, а твори почали створюватися найактивніше. Вони всі різноманітні й час від часу заперечують одне одного. До того ж кожен впливає на сприйняття іншого. Адже це про багатоголосся, в якому нині також перебуває наше суспільство.
Тут багато відчуття цієї нової нормальності, в якій ми опинилися. Хоча очевидно, що це не нормальний стан. Тож є місце для злості, цинізму, нової іронії, розпачу, болю. Але водночас для жартів, які можемо розуміти тільки ми і які не перекладаються на інші мови світу.
На першому поверсі, на відміну від інших, немає однієї траєкторії, якою потрібно йти. Тут можна рухатися як завгодно і куди хочеться.
Про камертон виставки
Камертон у цій виставці, й на першому поверсі зокрема, задають роботи нейронетипових художників. Вони з'явилися тут не випадково. Це те розмаїття і паритетність українського суспільства, з яким нам потрібно мати порозуміння. Усвідомити, наскільки ми є різними й як важливо навчитися чути думку іншого, щоб подолати всі ті посттравматичні речі, які з нами будуть на найближчі десятки років. Тож нам потрібна ця чуйність одне до одного. Її проявили митці.
Одна з наших кураторок Катя Лібкінд разом зі Стасом Туріною у перші дні повномасштабного вторгнення побачила оголошення про те, що у столичній Павлівській лікарні потрібні волонтери. Після евакуації з психоневрологічного інтернату в Пущі-Водиці там опинилися 120 людей у дуже нестабільному стані й усього кілька санітарок з ними. І ось туди поїхали ці художники, бо розуміли, що нікому немає діла до пацієнтів. Подолавши за певний час локальну гуманітарну катастрофу в цьому закладі, вони створили там студію.
Результати напрацювань новоявлених митців представлені у нас. У цих творах трохи посунута, дивна реальність. Дивлячись на них, інші теж починають викликати у нас сумнів. Наша ментальність дуже рухлива, тому що пережиття війни, очевидно, потребує зовсім інших навичок і психологічного стану, щоб справлятися, ніж у мирний час. І зараз ми це усвідомлюємо.
Про лейтмотиви експозиції
Попри різноманіття, ми все ж таки можемо зазначити певні лейтмотиви виставки. Один з них — це пейзаж. Багато художників починають наново звертатися до цього класичного жанру в живописі, який раніше міг здаватися нам певною мірою віддаленим і не таким чутливим. Тепер сталося переосмислення пейзажу.
Усі ми почали усвідомлювати, що наша земля — це не просто краєвид з вікна. Це і ландшафт, і місце бойових дій. Це простір, в якому ми живемо, який хочуть відібрати і за який ми боремось.
Другий лейтмотив — це щоденниковість. Дедалі більше митців звертаються до щоденників, щоб фіксувати свої емоції та дати, коли вони створювали ці роботи.
Одну з великих серій, що поєднує пейзаж і щоденник, створив київський художник Ахра Аджинджал. Після початку повномасштабного вторгнення, в евакуації на Закарпатті, він почав щодня малювати один і той самий краєвид — не змінюючи ракурс, але різними кольорами. Це своєрідний щоденник, хоча й писав його по пам'яті, тож це не конкретний пейзаж.
Ахра Аджинджал — митець абхазького походження, вдруге у своєму житті переживає війну. Усвідомлює ціну, яку ми платимо за те, щоб бути належними до своєї землі, бути частиною цього ландшафту.
На його картинах не помітно людей, але вони маються на увазі скрізь. Наприклад, є натяк на будинки, є розоране поле. Тобто бачимо наслідки присутності. Це не якийсь віддалений пейзаж — у нього інтегровані люди.
Теми пейзажу та щоденниковість простежуються на всій виставці. Наприклад, у певному діалозі з картинами Ахри Аджинджала — робота Єви Кафідової. Це графіка на папері у техніці діатіпія на тлі фотошпалери із зображенням херсонського степу.
Художниця з Нової Каховки показує нам територію, яка досі частково окупована. Це такий, можна сказати, фантомний біль від втраченої кінцівки. Також світлина степу нагадує прапор України, адже наш прапор — це теж пейзаж.
Читай також: Найочікуваніші виставки червня, які варто відвідати
Виставка "Ти як?" триває до 25 червня.
Найближчі екскурсії експозицією відбудуться 16 червня о 18:00, 17 червня о 12:00 та 16:00, 18 червня о 12:00 та 16:00. Також у неділю о 14:00 буде арттерапевтичний майстерклас із мозаїки від артгрупи "Лісова 3", а о 15:00 — перформанс мисткині Елізи Мамардашвілі "Покрівець".
У межах проєкту 16 червня о 19:00 пройде перший з трьох концертів музичної програми. Піаніст Євген Громов зіграє твори композиторів Валентина Сильвестрова та Віталія Годзяцького. Наступні концерти заплановані на 21 та 25 червня. Звучатимуть виключно роботи, створені під час повномасштабної війни.
Крім того, 17 та 18 червня відбудеться дискусійна програма "Мистецтво та війна". Понад 20 експертів візьмуть участь у шести публічних розмовах. Говоритимуть про досвід українського суспільства після 24 лютого, формування пам'яті про війну та зміни в людях і країні загалом.
ДЕ? Вул. Хрещатик, 2. Національний центр "Український Дім"
