Таємні майстерні художників на Хрещатику: хто працює під дахом столиці?

Художник В'ячеслав Снісаренко за роботою. Фото: Павло Липа

Будинок із зіркою. По обидва боки — багатоповерхівки-близнюки. Цей архітектурний ансамбль давно став візитівкою київського Хрещатика. Але чи знаєш ти, що під дахом кожної з цих будівель працюють художники? Тут, на висоті пташиного польоту, вони вже понад пів століття карбують історію: зберігають минуле, творять майбутнє та… вирощують мистецькі помідори.

Знайомство з художником

Розкажи трохи про себе та свою творчість. 

Снісаренко В'ячеслав, художник-графік, заслужений художник України. Народився в Запоріжжі: спершу була дитяча художня школа там, потім середня художня школа в Києві.

Далі — роки занять в художніх студіях, робота художником-оформлювачем на заводах і чотири спроби вступити до Київського художнього інституту (КДХІ), нині Академії (НАОМА).

Зрештою, я пройшов першим номером у списку тих, хто вступив. На той час я вже остаточно зрозумів, чого  хочу, і що мій вибір — це графіка і тільки графіка.

Отже, майстерні — родинна історія?

Так. Дід моєї дружини — живописець, бабуся моєї дружини — художниця, мій тесть — живописець. Тут усюди роботи… Ви спитаєте: чиї? От вам і відповідь.

Історія майстерень під дахом

Як усе починалося? Хто першим почав працювати у майстернях і як вони з'явилися? 

Житловий будинок №23 на Хрещатику, як і його близнюк під номером 27, проєктувалися з урахуванням побажань Спілки художників України. На останньому поверсі були задумані майстерні для художників. Тому архітектори відразу створили максимально комфортний для митців простір з високим стелями та величезними вікнами для гарного освітлення.

Як ми вже згадували, випадково першим цю майстерню отримав Єржиківський Сергій Миколайович, заслужений художник України. Видатна людина. Взагалі всі митці, що творили поряд на цьому поверсі, були видатними. Але як про свого родича — звісно, маю що згадати саме про нього.

Ще під час Першої світової війни він став офіцером, воював в окопах. Потім — громадянська війна. А далі й Друга світова. У цей час він багато працював із натури. 

Чимало робіт, зокрема й тих, що зберігаються в майстерні, натхненні тими подіями, які він пережив. І це було своєрідним випробуванням — треба пройти війну, щоб зрозуміти її. Хоч і не в окопах, але ми живемо так само. 

Отож він першим працював тут, у майстерні, поки дозволяв фізичний стан. Потім — удома, на Пушкінській, 10. Там теж стояв мольберт, він робив портрети до останнього.

Сергій Миколайович, закінчивши майстерню Федора Кричевського у 1928 році, викладав живопис в Академії мистецтв з 1935 до 1969 року, отримавши звання професора. Викладав  і Борис Іванович Приймак — інший дідусь. Народний архітектор України, головний архітектор Києва (1955-1973рр), один з авторів відновлення Хрещатику. В тодішньому КДХІ в нього була архітектурна майстерня.

У цій  майстерні багато років працював і мій тесть — відомий художник-шістдесятник Олег Єржиківський, зараз працюю я. А взагалі, можна працювати будь-де, головне — натхнення. 

Чи є ще митці-попередники, про яких ти хотів би згадати? Чию творчість було б цікаво дослідити чи відкрити по-новому?

Тут немає жодного митця, який би не заслуговував уваги — і в сенсі дослідницької, і в сенсі поваги до творчої людини. 

Сусідня майстерня була студією Сергія Павловича Подерв'янського, видатного художника, батька всім відомого Леся Подерв'янського, який насправді є не тільки гострим літератором, але й художником. Зараз в ній працює онука Анастасія, теж відома художниця.

Далі — майстерня нашого товариша Журавля  Миколи. Він також дуже гарний художник. З початком війни він із сім'єю поїхав до Канади, де успішно працює. А тут вже творить його син, Журавель Володимир — скульптор. Ви, напевно, бачили його роботи: "Усім жидам міста Києва" на Подолі, "Кий, Щек, Хорив та Либідь" в образах маленьких діточок в Річковому порту. 

Майстерні не пустують. Тут постійно працюють люди. 

Як майстерні живуть сьогодні?

Розкажи про свою роботу в майстерні. Чи є тут якась особлива атмосфера?

Звісно, є. Тут усе з атмосферою. Бачите, яка підлога — справжня. Її не фарбували, мабуть, вже багато років. Скільки себе пам'ятаю, вона ніколи не фарбувалася.Я вважаю, що вона красива і природна.

Подивіться на ці вікна — так, вони немиті, але це додає їм характеру. Минулого місяця, наприклад, дощ їх забруднив, і знову те саме. Але зверніть увагу на фурнітуру, деревину, щілини — скло опускається, все працює. 

А світла настільки багато, що разом із Миколою Журавлем (нині працює в Канаді) ми вирощуємо тут помідори й огірки. Поливай — і сонця вистачає на все. Це якось цікавіше. Коли ти працюєш один, можна відволіктися, полити рослини. 

Що найбільше надихає в цьому просторі? 

Кожен трохи під себе змінює простір. Те, про що мріяли два попередні покоління, зробили ми з дружиною Анастасією.

Вона — архітектор, дизайнер інтер'єрів і різних напрямів. Колись вона працювала художником кіно, вміла будувати декорації. І от кіношники прийшли й за дві доби побудували декорації нашої мрії — антресолі чи можна назвати ширше — другий поверх. 

Кожен художник напрацьовує багато картин: щось купують, щось подарують, але більшість робіт залишається — працюєш "на поличку", і все треба кудись складати. Без антресолей просто не обійтися. 

Коли пішов із життя Приймак Борис Іванович, його роботи теж привезли сюди. Стоять і чекають, поки їх побачать. Він був дуже талановитою та працьовитою людиною: не тільки архітектором, а й художником, який постійно віртуозно закарбовував красу навколо себе в акварелях, олії, графіці та замальовках.

Все це зберігається в автентичному вигляді. Виходить культурне та історичне нашарування, з усім накопиченим досвідом майстрів.

Творчі зустрічі в майстернях

Нині кияни мають можливість відвідати майстерні завдяки твоїм майстер-класам. Чому вирішив їх проводити? 

Якось я потрапив на екскурсію в музей Тараса Шевченка, на якій розповідали про графічні твори Кобзаря, зокрема і про офорти. Мене, як професійного гравера, збентежило, що екскурсовод не знала подробиць виконання цієї техніки та давала слухачам хибну інформацію.

Люди, які несуть таку особливу інформацію, мають бути в ній обізнані. Треба знати, які використовуються матеріали, кислоти, фарби, папір, як це виконується технічно, не чіпаючи творчий бік процесу. Такий неочікувано неприємний випадок надихнув мене популяризувати техніку офорта серед людей.

Під час моїх майстер-класів гості знайомляться зі мною, як з графіком та представником київської творчої династії. Захоплює, що для багатьох це виявляється цікавою та надихаючою інформацією.

Я показую верстат, друкую на ньому свої роботи, демонструю оригінали старих майстрів. У мене навіть є гравюри, форми яких виготовлені ще в 1633 році. Художника вже майже 400 років немає, а його друкарська форма збереглася, і я роблю відбиток, щоб показати процес. Для відвідувачів це цікаво, бо можна побачити історію не з книг, телевізора чи інтернету, а на власні очі.

Час ми проводимо в приємній, затишній атмосфері, пригощаючись чаєм, печивом, а для охочих завжди знайдеться келих ігристого.

Я кажу всім: ви всі художники.

У дитинстві ми всі щось малювали: дівчата — принцес, хлопчики — танчики. Навіть якщо зараз здається, що не вмієш малювати, кожен може створити щось своє, навіть однією лінією. Це цілком доступно для всіх.

Якими враженнями діляться люди? Що захоплює їх найбільше? 

Моя мета — живе спілкування художника з тими, хто цікавиться світом мистецтва. Люди запитують про те, чого не знають, а я просто відповідаю.

І кожен слухач щось із цього бере для себе. Є загальні речі, які цікаві всім, але смаки у людей різні. Хтось віддає перевагу графіці, хтось живопису або іншим технікам.

Графіка буває різних видів: оригінальна, тиражна із різними техніками. Це важливо розуміти. Не обов'язково знати всю технологію та термінологію, але коли відвідуєш виставки, гарно розуміти, що таке сигнатура, тираж, в якій техніці виконано твір. Це дає загальне розуміння, навіть якщо ти ще не експерт.

А верстат. Людям цікаво спробувати?

Звісно. Я розповідаю, як раніше  робився друк. Спочатку з давніх-давен користувалися ручним пресом, який дозволяв друкувати ксилографії та навіть книжки. Потім з'явилися верстати, які прокочують друкувальну форму між валом та поверхнею, на якій залишається відбиток.  

Папір, до речі, винайдено дуже давно — ще в першому столітті нашої ери. З розвитком паперу та друкарства з'явився поштовх на виробництво художніх творів, книжок та інших напрямів.

Під час зустрічей гості ставлять різні питання. Хтось цікавиться, як це робиться, хтось — навіщо, а дехто просто спостерігає. Питання бувають дуже різні, іноді навіть несподівані. Наприклад: "А де ми з дружиною познайомилися?" або: "А ось це як працює?" Під час зустрічей багато питань повторюється, але завжди на кожне відповідаю щиро, як вперше.

Живе спілкування завжди різне, і саме це робить його цікавим.

Про мистецтво й місто 

Де ще в Києві, крім майстерні й дому, ти любиш працювати?

Натхнення приходить, коли воно є. Звісно, мені байдуже, де працювати — я можу й на дачі. Але на дачу їдеш за іншими враженнями: посмикати бур'ян, покосити травичку. Там інше призначення місця, інший ритм.

У майстерні все по-іншому. Тут є простір для роботи, все під рукою. Переодягаєшся і починаєш робити те, що задумав.

Мені цього достатньо, бо майстерня самодостатня. Багато художників не мають таких. Деякі стоять у чергах десятки років, і не факт, що отримають її, коли звільниться. Заявки лежать на розгляді роками.

А зараз тут проводяться екскурсії та майстер-класи, які організовує пані Оксана. Вона слідкує, щоб усе було налагоджено, і люди могли познайомитися з процесом роботи та самі спробувати свої сили.

Яким місто постає для тебе?

На жаль, Київ, який я знав, змінюється. Той Київ був зовсім інший. Не те щоб незабудований, а навпаки, забудований за містобудівним планом (на 5, 10, 20 років наперед), який передбачав гармонію будівель, зелені зони, комфорт пішоходів та автомобілістів. На жаль, все змінилося, боюсь, що без вороття.

Тому чіпляйтесь за те, що видається гарним. Ходіть туди, гуляйте там, бо все змінюється, усе ламається.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter