5 видатних архітекторів Києва: хто створив Будинок з химерами та будівлю Верховної Ради?
Владислав Городецький на тлі Будинку з химерами. Колаж: редакція "ТиКиїв"
Київ приховує чимало архітектурних секретів. Наприклад, чи знав ти, що на Будинку з химерами немає жодної химери, а пам'ятник Богдану Хмельницькому міг так і не з'явитися в столиці, якби не архітектор Володимир Ніколаєв.
З нагоди Дня архітектури України, який ми відзначаємо 1 липня, редакція "ТиКиїв" зібрала захопливі факти про відомих архітекторів міста та їхні знакові споруди.
Пізнаймо тих, хто зробив столицю впізнаваною!
Владислав Городецький
Розмову про Владислава Городецького (1863 —1930) варто почати з того, що свій архітектурний шедевр — Будинок з химерами — він звів, уклавши парі. Подейкують, що його друзі настільки не вірили в можливість втілення помпезного проєкту на київських пагорбах, що архітектор запропонував одному з них побитися об заклад. Зрештою, той "Фома" мусив привселюдно скидати капелюха й уклонятися архітекторові, а Городецький вкотре довів свою майстерність. І — вміння епатувати.
Саме цей яскравий, часто безпрецедентний образ зробив митця легендою ще за життя. Він же подарував його спорудам той химерний, трохи містичний шарм, який кияни люблять і досі.
Так, у Будинку з химерами немає геть нічого химерного. Скульптури на фасаді зображують диких африканських тварин, полювати на яких було спершу мрією, а згодом — одним із багатьох незвичайних хобі архітектора. Звісно, кияни того часу навряд чи мали змогу побачити живих слона чи пітона-велетня, тож і їхні скульптури охрестили чудернацькими.
Вражав містян Городецький не лише своєю творчістю. Він став одним із перших в Україні власників кабріолета. А ще — разом з авіаконструктором Ігорем Сікорським піднімався в небо над Києвом на очах у зачарованих глядачів.
І як було встояти перед цим епатажним майстром? Відповіді не знайшли, та й не надто прагнули шукати. Натомість пропонували Владиславу Городецькому все нові й нові проєкти.
Так, ще однією "перлиною" в його доробку стала Караїмська кенаса, зведена на замовлення "тютюнового короля" Соломона Когена. Будівлю виконали в мавританському стилі й оздобили вишуканою ліпниною з орнаментами. Багато років її прикрашав ефектний купол, однак під час реставрації його було втрачено.
Сьогодні схожа доля може спіткати костел Святого Миколая — одну з архітектурних візитівок Києва, зведену Городецьким. Неоготичний храм пережив пожежу й зазнав значних ушкоджень унаслідок російської атаки. Переговори щодо його повноцінного відновлення досі тривають.
Затятий мисливець, життєлюб і прихильник епатажу, Городецький звів у столиці понад 30 будівель, які й досі зберігають дух свого творця.
Володимир Ніколаєв
Про мистецьку цінність еклектичних споруд Володимира Ніколаєва (1847 —1911) критики сперечаються й досі. Та до чого нам критики, коли кияни вже багато років із гордістю й замилуванням роздивляються його строкаті будинки. Наприклад, особняк Лібермана.
Споруда привертає увагу поєднанням, на перший погляд, непоєднуваного — пишної ліпнини, рельєфів, рустування й навіть кованого металу. Однак у вмілих руках Ніколаєва розрізнені деталі перетворюються на цілісний архітектурний ансамбль, що назавжди врізається в пам'ять.
Одним із найкращих зразків забудови Липок XIX століття вважають особняк Гальперіна, зведений Ніколаєвим у 1899 році. У ньому майстер звертається до характерних рис доби Відродження, переносячи на вулиці Києва атмосферу венеційських палаццо.
Володимир Ніколаєв — людина, про життя якої відомо значно менше, ніж про його доробок. Однак і тут є факти, які неможливо не згадати.
Чи можеш ти уявити, що пам'ятник Богдану Хмельницькому міг ніколи не постати в центрі столиці? Це справді могло статися, якби не Володимир Ніколаєв.
Річ у тім, що хоча саму скульптуру створили ще 1879 року, коштів на постамент так і не знайшли. Тож бронзовий гетьман роками стояв просто у дворі. Аж поки Ніколаєв не запропонував вигідніший проєкт постаменту. Ба більше, архітектор виконав цю роботу безоплатно.
Олександр Шилє
Існує легенда, що Олександр Шилє (1830 —1897) був настільки нестерпним у роботі, що якось будівельники вирішили його провчити. Працюючи над одним із проєктів із зображеннями тварин, вони нібито замовили у скульптора голову лева з обличчям архітектора.
Чи було це насправді — невідомо. А от те, що Олександр Шилє є одним із найшанованіших архітекторів в історії Києва — беззаперечний факт. Майстер працював у середині XIX століття, зокрема обіймав посаду головного архітектора міста.
У доробку зодчого особливе місце посідають фонтани. Він багато років працював над розбудовою системи водопостачання Києва, і одним із результатів цієї праці стали вишукані фонтани, прикрашені численними скульптурними деталями. Деякі з них кияни й досі можуть побачити в парках і скверах, а от найвидатнішу споруду Шилє зберегти не вдалося.
У 1874 році Олександр Шилє отримав замовлення на створення будівлі Київської міської думи в центрі столиці. Тоді помпезна споруда в стилі необароко стала серцем міського самоврядування. На жаль, під час Другої світової війни її було знищено.
Сьогодні головний витвір архітектора тішить киян лише на світлинах. Та навіть вони дозволяють розгледіти неабиякий талант і тонке мистецьке чуття автора. Саме Шилє одним із перших відмовився від громіздких архітектурних форм і запропонував розбудовувати Київ відповідно до його крутих схилів, зелених садів і тяглої естетики козацького бароко.
Павло Альошин
Життєпис Павла Альошина (1881 —1961) в контексті української історії — суперечливий. Недарма чимало дослідників наголошують: творячи історію держави, він так і не став її свідомим громадянином. І все ж оминути його київський доробок неможливо. Адже саме Павло Альошин став автором будівлі, у якій вирішували долю цілого народу.
Архітектор народився в Києві в родині успішного підприємця, який працював у сфері будівництва. Хлопець вирішив піти шляхом батька. Та якщо Альошин-старший багато років долав бідність і здобував освіту тяжкою працею, то Павло мав змогу навчатися у провідних майстрів, подорожувати й на власні очі побачити найвидатніші архітектурні пам'ятки світу. І все це — недарма.
Ще до отримання диплома талановитому архітекторові доручили проєкт будинку Педагогічного музею. Стримана й елегантна споруда, оздоблена сюжетною ліпниною, стала важливим етапом у його кар'єрі. Та тоді Альошин і не здогадувався, що саме вона забезпечить йому місце в історії.
У 1917–1918 роках у будинку Педагогічного музею працювала Українська Центральна Рада — перший український парламент на чолі з Михайлом Грушевським. Саме тут ухвалювали рішення, що визначили майбутнє Української Народної Республіки. Відтоді споруда стала одним із символів українського державотворення.
Попри це, Павло Альошин так і не став частиною української національно свідомої інтелігенції: не опанував української мови й до кінця життя викладав російською.
Володимир Заболотний
Найвідоміший проєкт свого учня Павло Альошин назве "відображенням любові до свого народу, його художньої спадщини й нових культурних запитів", а Олександр Довженко підкреслить "природну невимушеність та демократичність" споруди.
Володимир Заболотний (1898 —1962), на відміну від свого вчителя, зовсім не випадково взявся за створення будівлі, якій судилося стати історичною. Ба більше, свідомий власної ідентичності, він зробив усе можливе, щоб зведена в часи жорсткої радянської цензури Верховна Рада України зберігала риси народної творчості.
Для втілення цього амбітного проєкту Володимир Заболотний звернувся до неокласицизму, а до традиції підійшов через її переосмислення. Архітектор усвідомлював усі обмеження, які накладало державне замовлення, та все ж наважився залишити нам кілька цікавих секретів.
Так, ліпнина на стелях поєднує класичні форми з українськими орнаментами, а оздоблення поручнів відтворює — що б ти думав — косівські глечики!
На щастя, проєкт Володимира Заболотного не лише отримав схвалення комісії, а й приніс архітектору Сталінську премію. А кияни натомість здобули унікальну архітектурну пам'ятку, яка попри стриманий модерний фасад зберігає виразний національний колорит.
Читай також: Закохала світ в українські орнаменти та видала феміністичний журнал: Олена Пчілка, яку ми не знаємо
