Вітраж, якого боялася радянська влада: історія знищеного панно Алли Горської
Алла Горська на тлі вітража "Шевченко. Мати". Колаж: редакція "ТиКиїв"
18 вересня 1929 року в Ялті народилася українська художниця Алла Горська. Мисткиня провела дитинство в російському культурному середовищі, однак згодом свідомо обрала українську ідентичність, яку сповна розкрила у своєму монументальному мистецтві.
Трагічною й водночас однією з найважливіших у творчому доробку Алли Горської є історія створення вітражу "Шевченко. Мати" у стінах КНУ імені Тараса Шевченка в Києві. Тоді партійне керівництво підступно знищило роботу художниці — але не змогло знищити її саму.
З нагоди річниці від дня народження Алли Горської ми розповідаємо більше про вітраж, який, попри всі зусилля пропагандистської системи, таки став невіддільною частиною української культури — нехай і лише у спогадах.
Пропаганда не може працювати без національних символів — щоправда, спотворених у власних цілях. Одним із них у прагненні переписати історію та стерти справжню ідентичність українського народу радянська влада обрала Тараса Шевченка — незламного Кобзаря, який, попри тривалі заслання та царські арешти, чомусь раптом став "революціонером-демократом".
У такій конотації зовсім не дивує, що образ Шевченка всіляко нав'язували українському суспільству: передусім як класика, знайомого кожному в образі старого чоловіка з вусами. Такий Шевченко пасував владі. І саме його хотіли бачити на помпезному вітражі в холі КНУ, який художники мали створити з нагоди 150-річчя від дня народження митця.
Для роботи над проєктом запросили низку митців зі Спілки художників України — Аллу Горську, Галину Севрук, Опанаса Заливаху, Галину Зубченко та Людмилу Семикіну. На початку 1964 року вони розпочали створення макета.
За допомогою картону та паперу в центрі композиції художники зобразили Тараса Шевченка, який однією рукою пригортає матір-Україну, а в іншій тримає високо піднятого "Кобзаря". Образ доповнювали рядки: "Возвеличу малих, отих рабів німих, я на сторожі коло них поставлю слово!". Роботу назвали "Шевченко. Мати".
Мистецтвознавиця Діана Клочко підкреслює: "Алла Горська з колегами задумали створити вітраж модерністичний, як інтерпретацію поетичної інтонації, а саме праведного гніву поета". Інтерпретацію, де радянський "революціонер" поставав українським бунтарем. А такого Шевченка влада стерпіти не могла.
Михайлина Коцюбинська пригадує, як, не дочекавшись висновків спеціальної комісії, ректор Київського університету Іван Швець на очах десятків студентів власноруч розтрощив "ідеологічно шкідливий вітраж".
Чому мати-Україна така сумна? Який "суд", яку "кару" і на кого накликає Тарас? І взагалі, чому це Україна за ґратами?
Для учасників творчої групи знищення вітража стало болісним ударом, а от його створення — початком страшного відліку. У 1964 році їх виключили зі Спілки художників, за рік почалися перші арешти, Алла Горська потрапила в поле зору КДБ.
У листі другові, художнику Опанасу Заливасі, мисткиня згодом напише: "Краще бути похованим на цвинтарі людиною вбитою, ніж поза цвинтарем самогубцем-зрадником". Здається, цими словами мисткиня передбачила власну долю. Співробітники КДБ вбили її наприкінці листопада 1970 року.
Для українців Алла Горська залишила по собі не лише неоціненну монументальну спадщину, а й натхненну історію вибору власної ідентичності, за яку вона боролася до кінця. Зокрема, і у вітражі "Шевченко. Мати".
