Як говорити з ветеранами, які пережили ампутацію: у Києві відбувся відкритий діалог
Фото: MCOP Україна
У Києві відбувся відкритий діалог на тему "Як спілкуватися з військовими, які втратили кінцівки" на базі міжнародного центру протезування та відновлення MCOP Україна. Він був присвячений важливому виклику для суспільства — формуванню нової культури спілкування з ветеранами та ветеранками: без жалю, незручних запитань та з гідністю.
У дискусії взяли участь понад 30 гостей та спікерів: ветеранська спільнота, представники медіа, державного сектора, громадських і благодійних організацій та українського бізнесу.
"Втрата кінцівки не означає втрату гідності ідентичності" — головна теза заходу. Під час нього ветерани поділилися своїм баченням комунікації суспільства з людьми, які мають бойовий досвід. А також розповіли про "червоні прапорці" у спілкуванні з цивільними.
А фахівці "MCOP Україна" розповіли, як протезування допомагає повертати людям з ампутаціями впевненість та гідність. Зокрема, представник Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів поділився державними просвітницькими ініціативами, які вчать людей правильно спілкуватися з воїнами.
Ветеран — це насамперед людина. З нами потрібно говорити, а не жаліти. Ми не "втрачене" покоління", — зазначив голова ветеранського об'єднання "Ветеранський корпус" та ветеран Третього Армійського Корпусу Ян "МакГрегор" Клішаєв.
Колишній військовий наголосив, що людина з бойовим досвідом — передусім людина, вона може мати поганий настрій і це не обов'язково має бути пов'язано з ПТСР. Спілкування з нею має будуватися на повазі та емпатії. Він додав, що людям не треба опускати очі, коли вони бачать військового на протезі.
За словами головної фізичної терапевтки "МСОР Україна" Юлії Василенко, втрата кінцівки часто відчувається пацієнтами як втрата власної ідентичності та неповноцінність. А протез дає можливість повернути це й знову почуватися незалежним.
Найцікавіший момент — коли людина з ампутацією вперше після крісла колісного стає у паралельних брусах на висоту свого зросту. Для них це дуже важливий момент — він дає можливість розмовляти на рівні зі співрозмовником, дає опору та розуміння, що тепер ти можеш сам рухатися, — сказала вона.
Стигми в суспільстві, що заважають ветеранам носити протез
Фізична терапевтка зауважила, що часто ветерани зіштовхуються з упередженою думкою людей або не бажанням приймати нову реальність яку принесла війна. Однак стигми можна зруйнувати, якщо соціум бачитиме передусім людину та її особистість, а не її травму.
Багато наших пацієнтів, які носять протез, соромляться бути “не такими як всі” і хочуть закрити протез або одягом, або косметичним кавером, що імітує кінцівку. Або ситуація в публічних місцях: наші хлопці часто їздять залізницею, проводять у потязі по 8-9 годин, не знімаючи протез, коли норма — до 2-3 год. Їм соромно робити це при людях, а вбиральні в потязі для таких потреб не пристосовані, — додала вона.
Російська пропаганда — основний ворог громадянського суспільства
В мережі часто порушують тему "ухилянтів" або переповідають жахливі історії про ТЦК. Однак це результат роботи російської пропаганди, яка створює ботів під виглядом українських ветеранів або родичів мобілізованих. Метою цих дій є формування викривлених наративів та поглиблення прірви між ветеранами й цивільними.
Це інформаційні "вкиди" російської пропаганди, щоб деморалізувати наше суспільство. Медіа керуються журналістською етикою та стандартами, а от соцмережі дають свободу поширення будуть якої інформації. Не всі люди, на жаль, перевіряють інформацію і можуть дати критичну оцінку прочитаному, й часто просто перепощують російські наративи ще з 2014 року, — пояснила медіааналітикиня Інституту масової інформації Олена Голуб.
Єдині принципи у спілкуванні з ветеранами
Український ветеранський фонд Міністерства у справах ветеранів України створив методичні рекомендації етичного спілкування з ветеранами та ветеранками.
Спілкування з ветераном — це завжди діалог, у якому обидві сторони мають проявляти емпатію та повагу. Щоб такий діалог був можливим, ми вже маємо конкретні напрацювання спільної комунікації: розроблені брошури та рекомендації, які допомагають суспільству краще взаємодіяти з ветеранами та людьми, що пережили поранення й ампутації, — зазначив головний психолог Гарячої лінії кризової та юридичної підтримки Українського ветеранського фонду Олександр Чаморосов.
Щоб висвітлювати історії ветеранів з гідністю, повагою та етикою, а також напрацьовувати спільні правила комунікації з ветеранами та про них, незалежне українське медіа "Новини.LIVE" розробило єдині редакційні принципи, якими керується команда журналістів.
Наш головний принцип — не нашкодь. Ми розповідаємо про героя те, що він сам хоче розповісти — без перебільшень та клікбейтних заголовків, — розповіла головна редакторка Новини.LIVE Олена Халік.
Ветеран Як Клішаєв "МакГрегор" вважає, що найдієвіший спосіб зруйнувати бар'єри між ветеранами та суспільством — запрошувати самих ветеранів в офіси, на підприємства, у школи, щоб вони напряму розповідали про досвід та очікування від суспільства або ж роботодавця.
За результатами спільного діалогу було підготовлено дев'ять принципів, які відображають думки ветеранів та можуть стати корисним орієнтиром у спілкуванні з людьми, які втратили кінцівки внаслідок війни.
- Ветерани — це не втрачене покоління. Це люди з унікальним досвідом, який є ресурсом для суспільства — у бізнесі, громадському житті та відбудові країни.
- Ветерани — найкращі експерти у своєму досвіді. Щоб розуміти потреби ветерана чи розвіяти міфи — запросіть людину до відкритого та відвертого діалогу.
- Ветеран — це особистість, і спілкування з ним має базуватися на емпатії та взаємоповазі.
- Статус людини з інвалідністю не має бути визначальним фактором у спілкуванні з ветераном, який має ампутацію або іншу травму. Не вивчай діагнози — акцентуйся на людині.
- Протез — це інструмент. Він повертає функціональність, але не робить людину "іншою".
- Ветерани ходять з оголеним протезом не для того, щоб продемонструвати його чи викликати жалість. Протез — це частина їхнього життя.
- Повага навіть до незнайомців — це основа свідомого суспільства.
- Не треба опускати очі, коли бачиш людину на протезі. Здебільшого, якщо ветеран ходить на протезі вулицею, він вже звик до ампутації. Йому не потрібні співчуття. Дивись в очі і не створюй бар'єрів.
- Сходити самостійно в магазин по хліб — це вже перемога для людей з ампутацією та доказ: я можу! Якщо ти бачиш, що людині на милицях чи на протезі складно спуститися сходами, чи перейти дорогу, — спершу ввічливо запитай, чи потребує він допомоги.
