"Вибуховий мед": бренд, який виріс на нерозмінованих полях Харківщини
Фото: Благодійний фонд "Район № 1"
Цього року на київських ярмарках "Кураж" і "Всі.Свої" з'явився стенд із назвою "Вибуховий мед" — це бренд з Харківської області. Його бджоли збирають на полях, які ще вчора були заміновані або покриті вирвами.
Назва показує реальність, у якій працюють десятки місцевих пасічників. У когось від пасіки лишилося кілька вуликів, а у когось — згорів будинок і все обладнання. Попри це там народжується історія економічного відновлення, яку вже називають однією з найбільш дієвих у прифронтових областях.
Проєкт, який стоїть за цим, — "Мед заради надії", що реалізує київський благодійний фонд "Район №1". Він фінансується коштом міжнародного партнера Norwegian Refugee Council (NRC). Донорська модель проста: кожен бджоляр мав отримати стандартний набір обладнання вартістю до 2000 доларів. Але під час виїздів у громади команда фонду побачила, що потреби зовсім різні: комусь потрібна лише воскотопка за 200 доларів, а комусь — причеп для кочівлі.
Тому фонд перерозподілив бюджет і забезпечив допомогою 89 господарств замість 70. Ця схема стала однією з найефективніших практик допомоги малому фермерству під час війни.
Таким чином у Слобожанській громаді народився мінікооператив: три пасічники — Олексій Горобець, Сергій Чудний і Володимир Бєлік — об'єднали обладнання й тепер працюють як бригада. Один з них отримав медогонку, другий бджоловіз, а третій — причіп. Вони разом їздять на поля, діляться технікою та планують вихід на великі ярмарки.
Фермер з іншого села, у якого залишилося 15 вуликів зі 150, наголосив: "Як бджоли вижили — значить, і я зможу". Нове обладнання дало йому можливість знову вийти на ринок та продавати мед.
Ефект, який множиться
Один вулик — це не просто вулик. Це:
- майстерні, що роблять рамки;
- люди, які займаються логістикою;
- ринки та ярмарки;
- місцеві виробники;
- родина, яка отримує стабільний дохід.
У середньому один вулик приносить за сезон до 50 кг меду. 10-16 нових вуликів для бджоляра — це вже реальні додаткові 500-800 кг продукції, яка годує сім'ю, дозволяє забезпечити робочі місця та платити податки. Для прифронтових громад це спосіб вижити без зовнішніх вливань, опираючись на власну працю.