Як ініціатива "Шкільна ностальгія" об'єднує заклади на підтримку дітей з аутизмом
"Шкільна ностальгія". Фото надане організаторами ініціативи
Уже третій рік поспіль благодійний фонд Future for Ukraine проводить ініціативу "Шкільна ностальгія", яка об'єднує українські гастрозаклади навколо підтримки дітей з аутизмом. Заклади пропонують замовити страву, як зі шкільної їдальні, згадати безтурботні часи та перетворити ці теплі спогади на допомогу.
Зібрані кошти спрямовують на роботу LEVCHYK SPECTRUM HUB, де діти у спектрі аутизму безоплатно відвідують корекційні заняття, а їхні батьки отримують професійну підтримку, особливо важливу під час війни.
Абсолютний хіт — це сосиска в тісті
Цього року партнери ініціативи — Milk Bar та Bakehouse — готували культову сосиску в тісті, подарунки від реп-виконавця OTOY кожному гостю та сімейний майстер-клас із приготування власної сосиски в тісті. Спробувати фірмову страву родом із дитинства та взяти участь у добрій справі до кінця вересня можна у Milk Bar на Шота Руставелі. До кожної сосиски в тісті додається спешл-пазл з OTOY — на ньому маленький Слава їсть сосиску в тісті. Серед усіх пазлів захований один особливий, де приховане запрошення на особисту зустріч з виконавцем в Milk Bar.
Також сосиску в тісті можна було замовити в пекарнях "Василеві пироги" у Києві та Ірпені.
"Тепла, щойно з печі, вона здавалася найкращим перекусом у світі. Саме тому для "Шкільної ностальгії" ми обрали цю страву. Вона одразу повертає у часи, коли найбільшою проблемою було встигнути купити щось смачне за одну перерву", — пригадує засновник мережі пекарень Василь Ярмолюк.
"Василеві пироги" — ветеранський бізнес, тому для нас підтримка суспільно важливих ініціатив є природною частиною роботи. А "Шкільна ностальгія" поєднує теплі спогади з реальною допомогою. І це дуже близько до того, що ми робимо щодня: через просту, знайому їжу даруємо людям тепло, турботу та відчуття дому, — пояснює Василь.
Операційна директорка закладів Soul Cafe Марина Кононенко зізнається, що сосиска в тісті та солодкий чорний чай у гранчастому стакані були абсолютним хітом її шкільних років.
Утім, своєю благодійною стравою, що донатить на допомогу дітям з аутизмом, вони обрали тістечко "Наполеон" — головний делікатес днів народжень у дитинстві. З кожного фісташкового та шоколадного "Наполеона" ми перераховували 50 грн у фонд Future for Ukraine на підтримку LEVCHYK SPECTRUM HUB. Купуючи улюблений десерт, наші гості дарують цим дітям шанс на комфортне та щасливе майбутнє, — коментує Марина.
До ініціативи також долучилися Cheesecake Family, Remi, RoseMary Bakery (Ірпінь), SLOU COFFEE та "Золота Форель".
Заклади готували шоколадну картоплю, ватрушки, наполеон, мініпіцу, какао та навіть картопляну пюрешку з котлетою із форелі. Кожен міг обрати свій формат допомоги — переказувати всю суму чи частину на підтримку центру розвитку для дітей з аутизмом LEVCHYK SPECTRUM HUB. Головне у "Шкільній ностальгії" — не бути байдужим та виявити свою соціальну позицію та підтримку.
Наш заклад із року в рік бере участь у "Шкільній ностальгії". По-перше, це наша соціальна відповідальність. А по-друге, шкільні роки — це ж найкращі роки, ініціатива надихає нас щороку придумувати щось нове й цікаве для наших гостей, — маркетологиня Cheesecake Family Ірина Лук'янець.
"Мрії змінювалися щороку: від космонавта до рок-музиканта, але глибоко в душі ми завжди хотіли робити шось корисне"
Співзасновниця мережі закладів Soul Cafe Оксана Ткаченко ділиться, що соціально відповідальна складова в їхньому бізнесі була від самого заснування. Soul Caffe вже долучалися раніше до благодійних ініціатив фонду на підтримку дітей з аутизмом. Пригадуючи свої шкільні часи та мрії про майбутнє, вона зізнається: "Мрії змінювалися щороку: від космонавта до рок-музиканта, але глибоко в душі ми завжди хотіли робити шось корисне".
Для засновниці "Золотої Форелі" Анни Федорець участь у "Шкільній ностальгії" має особистий сенс.
На прикладі дуже близьких мені людей я знаю, наскільки важливі такі центри та заняття для дітей у спектрі аутизму. Кожне таке заняття — це крок до розвитку навичок, які допоможуть дитині стати самостійнішою у дорослому житті, — говорить Анна.
Ми попросили партнерів "Шкільної ностальгії" пригадати свої шкільні роки й трохи поностальгувати:
Василь Ярмолюк, засновник мережі пекарень "Василеві пироги"
Школа для мене — це не один конкретний спогад, а ціла колекція моментів: перерви, жарти з однокласниками, перші справжні друзі й те особливе відчуття, коли до дзвінка залишилося п'ять хвилин, а ти вже подумки вільний. Подобалося спілкування, шкільні пригоди й відчуття, що попереду ще все життя. Не подобалися ранні підйоми та контрольні, до яких завжди хотілося мати ще хоча б один вечір на підготовку. Ким мріяв стати? У дитинстві варіанти змінювалися часто. Але точно хотілося створювати щось своє — те, що приноситиме людям користь і хороші емоції. Можна сказати, у результаті так і сталося, тільки головними героями цієї історії стали пироги.
Оксана Ткаченко, співзасновниця та керуюча київської мережі міських закладів Soul Cafe
У школі найбільше подобалося відчуття на перервах, коли за 10 хвилин ви встигали обговорити всі новини світу, обмінятися наліпками чи просто пробігтися коридором. А от що не подобалося — це контрольні з геометрії на першому уроці в понеділок і той момент, коли вчитель повільно гортає журнал, обираючи, кого викликати до дошки.
Ірина Лук'янець, маркетологиня Cheesecake Family
Найяскравіший спогад: в школі мама ходила перевіряти мої оцінки, і це міг бути повний рандом. Якось вирішила прогуляти перший урок — німецьку. Це був 9 клас. Ми пішли в Макдональдс з однокласниками. Вже повертаючись назад, мені дзвонять однокласники і кажуть, що моя мама в школі. Я біжу, як ошпарена до школи, мені дзвонить мама і питає: "Ти де?" "Ходила в магазин, зараз біжу в школу", — кажу. Благо, наступний урок була праця, і кабінет був на першому поверсі. Мої однокласники через решітку перетягнули мій рюкзак. Але було одне "але". Треба було забрати звідти книжки, бо не влазили, і мої однокласники порозсовували книжки по своїх рюкзаках. У мене навіть щоденника не було. Я запихана прибігла в клас, там вже сиділа мама. Давай перевіряти рюкзак. Каже: "А голову ти вдома не забула?" А я всередині — сміюсь. Не здогадалась.
У шкільній їдальні дуже любила піцу та батончики "Мажор" і ще "Суперконтік". Ну, і сосиску в тісті. То взагалі був люкс. Не любила кисіль. А стати мріяла вчителькою або співачкою.
Анна Федорець, засновниця ресторану "Золота форель"
Найяскравіший шкільний спогад — свято Першого дзвоника. Я на плечах старшокласника з цим дзвоником, дуже боялась, що він мене не втримає. Не впевнена, що діти взагалі знають, ким хочуть бути, це задача школи та батьків — показати життя, в якому можна себе знайти та проявити по-різному. Не подобалась фізика. А от шкільну їжу дуже любила. Переважно всю, не пам'ятаю страв, які б мені не подобались. Можливо, в моїй їдальні просто дуже смачно готували?
