730 днів війни: важливі спогади
Фото: Анна Добриднєва
24 лютого виповнилося два роки з початку повномасштабної війни з росією. Ми запитали зірок, який з цих 730 днів був для них найважливішим...
Анатолій Анатоліч, ведучий, 39 років
Кожен із 730 днів особливий. Якщо озирнутися назад, то це перший день повномасштабного вторгнення: 24 лютого, день паніки та страху, коли ми покинули наш дім... День, коли моя родина повернулася в Україну після одинадцяти місяців тимчасової імміграції... Це день звільнення Херсона... Це день, коли я вперше потрапив в деокуповані Бучу, Ірпінь, Бородянку... Це перший День незалежності під час повномасштабного вторгнення... День, коли ЗСУ потопили крейсер "Москва"... Я думаю, що саме з цих днів складається наша спільна Перемога, і ми маємо не відвертатись від поганого, але радіти й пишатися тим, що ми встигли здобути за ці два роки повномасштабної війни. Я переконаний, що найкращий та найважливіший ще попереду — це день нашої Перемоги. Ми маємо робити все для того, аби він якнайшвидше настав.
Наталка Карпа, співачка, 42 роки
Відокремити якусь найважливішу подію дуже складно, бо було багато всього: початок повномасштабки — я з черпаком і величезним казанком розливала гарячий борщ людям, які стояли на польському кордоні, потім збирала себе "докупки", аби видавити ноту, бо кликали на благодійні концерти, а мені хотілось лише плакати, а не співати й підбадьорювати людей. Потім заокеанські гастролі та усвідомлення того, що українська діаспора — це слухач, якого я шукала 20 років. У ці моменти були сльози очільниці одного з італійських міст, яка плакала, коли ми разом з дітьми з України співали наш гімн. Ніколи не забуду обіймів маленької дівчинки, що втратила маму і впродовж двох тижнів не видала жодної емоції, під час пісні вона підійшла і так міцно-міцно мене обійняла... Але все-таки такий дуже особистісний момент — день, коли все летіло "шкереберть", чоловік-військовий не виходив на зв'язок, нічого не хотілось, постійні "гойдалки" дуже похитнули емоційний стан, і вже надвечір просто "розбита" наливаю собі чай і горнятко просто вилітає з рук … я розумію, що не можу себе стримати й "вибухаю" слізьми… за кілька секунд підбігає ще тоді трирічна донечка Злата, обіймає і по-дорослому каже: "Мам, я поруч, все буде добре! Я про тебе потурбуюсь! Я тебе дуже люблю!"
Віталій Козловський, співак, військовослужбовець, 38 років
Повномасштабна війна — рубіж, який цілком змінив вектор мого життя. З перших її днів у мене було понад 150 виступів, щоб підтримати і військових, і цивільних — у підвалах, бомбосховищах, госпіталях, на станціях метро, на полігонах. Потім — мобілізація, військовий вишкіл, бойове розпорядження на схід. Був на Донбасі в артилерії. Сьогодні мої реалії — це служба, я рядовий солдат, а ще — постійна допомога на передову. На фото — мій перший день на полігоні. В цю мить пам'ятаю відчуття надзвичайної втоми, присів перепочити на хвилину та остаточно усвідомив, що моє життя цілком змінилось. Але найважливіший для мене день — День Перемоги і він ще попереду.
Анна Добриднєва, співачка, 39 років
За ці важкі для України роки найбільше мені запам'яталися благодійні концерти, особливо виступи в гарячих точках. За ці два роки їх у мене було понад 250! Важко виділити якийсь один. Бо всі — особливі та емоційно потужні. Просто зараз перед очима концерт… на якому я випадково серед військових побачила друга своєї юності.
Нікіта Кісельов, співак, 26 років
Ми маємо не забувати про те, що війна йде вже 10 років і для нас, українців, зараз кожен день можна назвати "найважливішим", адже ми живемо в історичні часи та саме зараз вирішується доля нашої нації, наше майбутнє. Ми самі вирішуємо це своїми діями.
Згадую концерт, який дуже підняв мій дух і зарядив на ще більшу допомогу тим, хто навколо. Тим, хто її зараз потребує від нас. Це був мій перший сольний концерт у Києві й тоді ми, у єдності, збирали кошти на 128-му окрему штурмову бригаду. Такі моменти дійсно важливі, бо розуміння, що моя творчість може об'єднати та допомогти, гріє моє серце і дає йому надію на світле майбутнє. Я радію, що можу співати й дякувати ЗСУ в один момент, в одній душі, разом з іншими українцями.
Dima Prokopov, співак, 29 років
Це наша перша зустріч з дітками, які приїхали з окупованих територій до мого рідного Кам'янця-Подільського. Це були дуже зворушливі моменти до сліз, особливо коли діти розказували як тікали з-під обстрілів і сиділи тижнями без їжі у підвалі. Ці втомлені й сумні очі дітей я запам'ятаю на все життя!
Ми разом з іншими артистами розважали їх, спілкувалися та роздавали солодощі й подарунки.
EL Кравчук, співак, 46 років
Важко визначити якийсь один із днів. На початку повномасштабної війни я втратив батька, і це, звичайно, найважчий період. Однак найбільше мені запам'ятався виступ для дітей, що постраждали від росіян на Київщині. 8 квітня 2022 року я виступив для них у "Охматдиті", довелось триматись.
Однак зібрався з думками й зрозумів — я потрібен тут і зараз з позитивними емоціями, щоб хоч трохи принести радість діткам. Того дня я навіть начепив собі "косу", щоб трохи розвеселити малечу.
Було багато важливих днів, згадую поїздки до хлопців на фронт, мої візити на блокпости на рідній Оболоні в Києві, благодійні виступи та очі людей, які горіли вірою в найкраще.
Читай також: Як Київ пройшов випробування двох років війни
