DIBROVA: "Сім'я — це та галявина, на яку я приходжу і сповідаюся про хороше й погане"
Фото: пресслужба DIBROVA
Співак DIBROVA (Олексій Діброва) в інтерв'ю "ТиКиїв" розповів про нову пісню "Падаю", дует з Оленою Тополею, музичні інструменти від дідуся та трошки про особисте...
Олексію, вітаємо з прем'єрою треку "Падаю". Ти зазначив, що це пісня-сповідь про кохання, яке ледь не втратив. Яке продовження цієї історії? Ви зараз разом? Все ще закохані?
Так, кохання триває, і я щиро надіюсь, що триватиме до кінця моїх днів, скільки я житиму на цій землі. Є сім'я і затишок домашній, і любов не тільки до тієї половинки, яку ледь не втратив, а і до наших синочків Вані й Діми, які знають цю історію.
Твоя сестра Юлія, допомагає тобі писати пісні. Вона теж працює у творчій сфері? Демоверсії своїх пісень ти показуєш їй?
Звичайно, вона одна з перших, хто бачить цей "ескіз", який, грубо кажучи, намальований олівцем. У музичній сфері його називають "риба". Юля пише слова до деяких моїх треків, вона професійна композиторка. Раніше вона писала різні симфонії, музику для фільмів та пісні для деяких артистів. А в моєму проєкті вона поет.
У тебе переважно романтичні треки. Це все твої особисті історії чи ліричного героя?
Лірику я любив із дитинства, навіть коли я ще не знав, що буду писати музику, мені подобалось слухати відомі гурти. Дуже близькими були "Океан Ельзи" і "Бі-2", та ще багато інших ліричних колективів, всі й не згадаю. Відштовхуючись від цього, розумію, що я лірик. А коли я став дорослішим, відчув закоханість, то воно почало переплітатись із моїм особистим...
Який Олексій Діброва на сцені та у житті? Чи є різниця?
Різниця дуже велика. Це дві різні людини. Я з цим питанням ще сам розбираюсь: чому в житті я більш сумний і серйозний, а на сцені дуже легкий. Мені здається, що зараз мало кому хочеться сміятись, радіти... Бо час такий. Війна впливає на всі спектри мого життя, як і будь-якої людини. Тому в житті я більш стриманий, мало розмовляю. Стає легше з рідними, друзями, колегами, а тим більше зі слухачами. Найцінніші моменти в моєму житті — коли я дарую людям емоції.
А сім'я — це та галявина, на яку я приходжу і сповідаюся про хороше й погане.
У ТікТок люди часто знімають відео під твої треки про щемливі моменти життя. Можливо, була якась історія, яка тебе особливо надихнула?
Одна з найщемливіших історій, яку я запам'ятав, — це як тата зустрічали з полону дітки з мамою. Це були маленькі діти, які могли більше не побачити тата. Та, на щастя, він повернувся з полону. Щоправда, в жахливому фізичному стані. Коли він вийшов з автобуса, обійняв їх і впав на коліна, на землю, і плакав як немовля. Це було знято під мою пісню "Я бачив сталь" і це залишиться у пам'яті назавжди.
У тебе є дует з Оленою Тополею на пісню "Хочеш". Розкажи про цю співпрацю, як ви познайомились?
Я довго писав Олені в Instagram, а вона не відповідала. Тоді я взяв її номер телефону в нашого спільного знайомого і скинув їй у Telegram дві різні демки. Вона мені одразу відповіла і погодилась на дует. Це було дуже приємно і неочікувано!
Ми спочатку домовилися записувати іншу пісню, не "Хочеш". Коли вже зустрілися на студії, я відчув, що не ту композицію вона обрала (бо вибір був за Оленою). Тому вчасно змусив себе сказати в голос те, що говорить моє серце. Воно наголошувало на пісні "Хочеш". Я це запропонував, включив на студії демку і, мабуть, вона якось по-іншому для Олени прозвучала. Так я її переконав, і ми обрали пісню "Хочеш".
Олена хороша людина, з нею легко і приємно, вона професіонал! Вона давно йде цією дорогою, багато чого бачила, і я до неї прислухаюсь, а тепер і вона прислухається до мене.
Тебе часто запрошують на весілля виконувати твої треки під перший танець молодят. Чи ти сподівався на такий успіх? Яке весілля запам'яталося найбільше?
Запрошують, звісно, і це дуже приємно! Ми з Оленою були на весіллі, де тато зробив подарунок своїй дочці, яка виходила заміж. Це було для пари великою несподіванкою. Коли вони вийшли на перший танець, то діджей включив той трек, який вони запланували, молодята станцювали й після цього ведучий сказав: "А зараз буде ще один перший танець — подарунок від тата". Тато знав, що для доньки це одна з найулюбленіших пісень. Ведучий оголосив DIBROVA й Олену Тополю, ми вийшли, заспівали наживо нашу пісню. Молодята спочатку не зрозуміли, а потім…ці емоції треба бачити! Такі миті незабутні!
Чи товаришуєш із колегами? Плануєш із кимось дуети?
З колегами товаришую, з усіма потрошку. Деякі артисти приходять до мене на студію, проводять репетиції. Дуети звичайно хочу, поки не розголошуватиму з ким. Можливо із Тіною Кароль, але всьому свій час.
Коли та де ми зможемо тебе почути наживо найближчим часом?
Мене можна буде почути 1 грудня в ТРЦ Blockbuster. Та 5-6 грудня (Івано-Франківськ і Львів), де я виступлю на концертах Олени Тополі з блоком своїх пісень.
В інтернеті пишуть, що ти мультиінструменталіст, але позиціюєш себе як барабанщик, що співає. На скількох музичних інструментах граєш? Чи займаєшся додатково вокалом?
За професією я ударник, тому під час навчання зміг освоїти чимало інструментів. Серед них: маримба, вібрафон, литаври, бонґо, конґо, ударна установка, перкусія, а також гітара, фортепіано і багато інших. Вокалом займався, але не скажу, що довго чи постійно, бо часто заважають деякі моменти, щоб бути системним. Але планую шукати всі можливості, щоб займатися вокалом. Бо це потрібно для будь-якого вокаліста, навіть якщо він вміє співати.
Ти родом із Полтавської області. Що найдорожче ти привіз із дому до Києва?
Найдорожче, що я привіз, — це інструменти мого дідуся Діброви Олексія Петровича, який був дуже талановитою людиною. Я його, на жаль, не застав у своєму житті. Але всі люди, які живуть у моїй місцевості (Прим. Ред. — Селище Чорнухи на Полтавщині, відоме як батьківщина Григорія Сковороди), одне одного знають і мені розказували, що дідусь був мегаталановитою людиною, писав вірші й пісні. І я вдячний йому за талант, який передався моєму татові, а від тата — мені. Тож я привіз інструменти мого дідуся, такі як: мандоліна, бубон. Це перші інструменти, які я взяв до рук ще в 5 років. Зараз вони зберігаються у мене на студії як реліквія і пам'ять про моїх найдорожчих людей.
Які твої київські мрії здійснилися, а які ще ні?
Я навчився жити, не поспішаючи, й займатись тим, що люблю. Живу для себе та своїх рідних, насолоджуючись творчістю. Цьому мене навчив тато, показавши цінність важкої праці. Завдяки цьому я зрозумів, що краще слідувати своєму покликанню, ніж витрачати час на те, що не приносить радості. З нездійсненних — ще не зібрав Палац спорту (Сміється).
Які місця в столиці тебе найбільше надихають?
5 років я навчався у самому центрі столиці — в музичній академії імені П. І. Чайковського на вулиці Архітектора Городецького. Після її закінчення мені багато років не хотілось з'являтись на Хрещатику, але через років 5 я зрозумів, що це найпрекрасніше місце. Поділ і центр. Саме тут відчувається душа міста, душа Києва.
Де тебе найчастіше можна зустріти в Києві?
На вулиці Драгоманова, коли я їду на студію із дому, а також зі студії додому, або на сусідній вулиці на заправці...
Читай також: KOLABA: "Ми створюємо музичний міст між поколіннями"
