"Мама Модернізму" Ельміра Еттінгер: "Без радянських будівель Київ стане пустим"

Фото: колаж "ТиКиїв"

У Києві залишилося чимало об'єктів культурної спадщини часів СРСР — ось тільки як з ними слід вчинити? Позбутися чи інтегрувати з сучасністю? Відповідь на історичну дилему дала громадська активістка Ельміра Еттінгер, також відома як "Мама Модернізму".

Питанням української спадщини радянського періоду я займаюся близько 5 років, але попередні 4 я це робила просто як фотографиня — досліджувала, вивчала та закохувалася в цю тему.

Тематичну сторінку в Instagram я запустила рік тому. Розпочала з порятунку забутих, розбитих і спалених залишків робіт Олександра Міловзорова — художника, який оздобив, зокрема, станції метро "Олімпійська" й "Тараса Шевченка". Згодом це стало частиною виставки, присвяченій його монументальній творчості.

У псевдонім "Мама Модернізму" я вкладаю те, що про модернізм та монументальне мистецтво, яке є його невіддільною частиною, хтось має подбати. Тому я, як матуся, ношуся з ним і бережу (Усміхається.) Адже це — найнезахищеніший період українського мистецтва: він надто молодий, щоб легко отримувати охоронні статуси — і водночас уже вважається чимось застарілим і непотрібним.

Ельміро, ти є однією з авторок відкритого листа щодо захисту, збереження і охорони культурної спадщини 2-ї половини ХХ століття. Що спонукало його створити?

Торік Київрада затвердила цільову програму щодо охорони та збереження культурної спадщини Києва на 2025–2027 роки, а також ухвалила рішення щодо порядку збереження творів монументального мистецтва. Це мало стосуватися всіх установ, хоч якось відповідальних за зовнішній вигляд історичних будівель.

На практиці ж ми досі бігаємо попід школами та намагаємося захистити кожну найменшу мозаїку. Схоже, Департамент освіти і науки банально не має плану дій щодо культурної спадщини, хоча мав би отримати рекомендацію від КМДА та дотримуватися її.

Про відсутність будь-яких механізмів, правил і вимог щодо поводження з такими творами свідчить і ситуація в Київському метрополітені. Нині працівники метро ночами збивають мистецькі твори видатних українських художників — радянську мозаїку на станції "Палац Україна" вже знищили. Хоча до демонтажу мають долучатися фахівці, робити це вкрай обережно та лише в разі потреби.

Тому ми спільно з колегами, які теж займаються захистом спадщини та добиваються для них отримання охоронних статусів, вирішили написати лист. А далі — спрямувати його до Міністерства культури, Кабінету Міністрів: словом, до всіх органів, які можуть вплинути на ситуацію. Ми зробили це, щоб показати: українці дбають про цю спадщину, хочуть, щоб до неї ставилися шанобливо. Поки що вдалося зібрати вже понад 300 підписів — гідний результат.

Які київські пам'ятки вже назавжди втрачені внаслідок недбалого поводження з боку комунальних або приватних власників? Що з ними сталося і чому?

"Зусиллями" деяких приватних власників ми буквально за кілька десятиліть втратили безліч оригінальних, автентичних екстер'єрів та інтер'єрів. Приміром, колись існували дивовижні кафе, які подарувала кожна область Києву на 1500-річчя. Їх оформлювали художники з областей, розроблювали концепцію цих закладів.

Нині збереглися хіба Ресторан "Вінничанка" (нині "Будьмо!") на Теремках...

...А також колишнє кафе "Донецьк", переформатоване у м'ясний ресторан "Кузня ребра та пива".

А ось чимало інших кафе-подарунків просто знищили, бо не вбачали в них жодної цінності. Як варіант, осучаснювали на власний розсуд — далеко не завжди вдало.

Але частіша ситуація, коли власнику не цікаво працювати з будівлею: її лишають згнивати до моменту, коли вже легко аргументувати її знесення. Ця доля спіткала, приміром, Залізничний ринок, якому безжально вибивають вікна. А це чудова будівля, яку створила архітекторка Алла Анищенко — і зараз вона пустує.

У Палаці культури імені Сергія Корольова, який викупила під знесення корпорація ROSHEN, також були цінні мистецькі твори. Від початку повномасштабної війни охорону зняли, всередину почали заходити підлітки й трощити все підряд. Це взагалі прокляття багатьох історичних об'єктів: діти розважаються з мистецтвом, а ми потім бігаємо та рятуємо вціліле.

Як-от дерев'яне панно в палаці культури Корольова, яке колись отримало Шевченківську премію...

...Або керамічні барельєфи Віктора Блінова, що прикрашали інтер'єри нині занедбаної Київської бальнеологічної лікарні. 

Щодо комунальних підприємств, найперше на думку спадають столичні школи. Важливість монументальних творів Департамент освіти ігнорує, здебільшого "зашиває" їх. Кричущий приклад — КП "Київський метрополітен": мистецькі об'єкти, які він зараз зносить, вже і так були вилучені з громадського простору завдяки тому, що були закриті від киян. І те, як підприємство руйнує їх сьогодні — це, як на мене, варварство, яке було б цілком неприпустимим у Європі.

На твою думку, як Києву слід поводитися з об'єктами радянської спадщини? 

З радянською спадщиною можна і треба працювати, бо це — наш історичний спадок. Якщо ми зруйнуємо радянські будівлі, Київ стане пустим. Тож варто ставитися до них спокійно, як це роблять і європейці у своїх країнах.

Мозаїки взагалі чіпати не варто, адже це — великий пласт культури, і нема жодного сенсу й потреби їх знищувати. Навіть якщо зображення має в композиції "серп і молот" та іншу радянську символіку (хоча таких мозаїк абсолютна меншість) — з нею можна грамотно попрацювати: зафарбувати чи замінити. Чудовий приклад — Київський професійний коледж технологій та дизайну одягу на проспекті Леоніда Каденюка, де серпомолот замінили на мозаїчне сонечко.

Монументи також потрібно переосмислювати, а не зносити. Можна додавати до них таблички з поясненням, де розповідається про те, у який період, у якому контексті й ким це було створено й чому це може бути погано. Так само з історичним спадком поводяться й у Європі: перетворюють його на своєрідний музейний експонат, додають табличку-пояснення і все. 

На який успішний іноземний досвід Київ може спиратися в питанні збереження культурної спадщини? Які світові кейси тебе надихають?

Європейський досвід дає нам змогу побачити, як правильно працювати з неоднозначною історією й пам'яттю про неї. Коли в Україні заявляють, що однаковість і сірість панельних будинків — це "совок", то забувають досвід Німеччини, де за незаконно засклений балкон можна отримати величезний штраф. А в окремих "панельках" не можна ставити на балкон нічого, крім рослин.

Наведу ще один промовистий приклад. Київ (Україна) і Краків (Польща) — міста-побратими, які ще в радянський період обмінювалися культурними об'єктами. Так у Києві з'явився кінотеатр "Краків". А в Кракові — кінотеатр "Київ".

Вгадайте, що у нас зробили з кінотеатром "Краків"? Реконструювали, обшили вентфасадом, повністю змінили інтер'єр. І в процесі знищили шикарний барельєф у вестибюлі, присвячений польському танцю "краков'як". Доля цього об'єкта досі невідома і, на жаль, тоді я ще не знала алгоритмів, які допомогли б його врятувати.

А ось у Кракові модерністський кінотеатр "Київ" зберігають в абсолютно автентичному стані, ледь не пилинки з нього здувають. І всередині будівлі збереглося її фантастичне оздоблення.

Ось вона, різниця до підходів! "Там" пишаються унікальним кінотеатром — а у нас збивають барельєфи та роблять банальний ремонт без краплі оригінальності.

А які вдалі приклади переродження культурних пам'яток є в Україні?

Таких прикладів у нас поки мало. Якщо брати не модерністську архітектуру, то було чудове переосмислення корпусів заводу "Арсенал", які перебудували під простори для ресторанів та праці.

Відносно вдалий приклад — реконструкція Київського центрального автовокзалу. Так, мені не подобається, що в гонитві за трендами власники обрали чорну схему фарбування — раніше автовокзал усе ж був світлим. Але, на щастя, зберегли всередині оздоблення мозаїки Володимира Мельніченка та Ади Рибачук, неймовірних художників. Ба більше, панно реставрували, додавши втрачені елементи, і чудово вписали в сучасний інтер'єр.

Нещодавно ми дізналися, що Укрпошта хоче демонтувати керамічне оздоблення, яке прикрашає вхід до зали Головпоштамту. Створила його видатна художниця Людмила Мєшкова — її керамічне панно "Земле, флюїди життя і розквіту світам Всесвіту посилай…" розміщене у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі.

Зі слів генерального директора Укрпошти Ігоря Смілянського, який написав мені в приватні повідомлення, я дізналася про плани зробити в Головпоштамті ремонт. Відповідь була така: "Якщо панно впишеться в новий дизайн, то ми його збережемо. Якщо не впишеться, то ми демонтуємо і перенесемо в музей Укрпошти".

Отак ставитися до нашої неймовірної спадщини — не підпорядковувати новий дизайн уже наявній перлині, а навпаки — неприпустимо. Для мене це — варварський підхід, який свідчить про чергове нерозуміння та знецінення свого українського спадку, хай який період історії він уособлює.

Які кроки допоможуть ефективно боронити київські пам'ятки? Що для цього потрібно?

Передусім треба активніше ставити їх на баланс міста. Певна річ, для цього потрібні люди, які видаватимуть документи на це, та відповідне фінансування. Умовний метрополітен не може просто брати й знімати все, що розміщене в громадському просторі, створювалося митцями та має надвисоку художню цінність. Так, воно поки не має охоронного статусу — проте не тому, що ці об'єкти не цінні. А тому, що бюрократичні процеси у нас відбуваються надто повільно і часто запізно.

Тому необхідно встановити чіткі правила поводження з культурною спадщиною столиці. Визначити, що певні монументальні твори не підлягають демонтажу, їх треба берегти. І будь-який новий власник має враховувати наявність таких робіт: сам не знищувати й іншим не давати.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter