Євген Хмара: "Я композитор made in Ukraine. І це для мене велика честь"

Фото: особистий архів Євгена Хмари

10 березня композитор та піаніст-віртуоз Євген Хмара відзначає своє 36-ліття. Артист вважає, що це особлива дата, бо народився у рік Дракона і завершує третій 12-річний сонячний цикл за східним календарем. Ми привітали музиканта та поговорили з ним не тільки про музику та рух небесних світил, а й про земне…

Женю, як нині живеться композиторам? Як на твою творчість впливає війна?  

Я вірив, вірю та однозначно буду вірити в те, що музика — це енергоінформаційна субстанція в нашому просторі, що здатна коливати повітря фізично і звучати при певному хімічному складі атмосфери. Вірю також у те, що музика не створюється мозком. Для мене це зцілювальна магічна паличка, а також те, що дає багато віри. 24 лютого 2022 року, коли я вперше після страшних подій доторкнувся до рояля, подумав, що більше ніколи не зможу грати. Однак згодом усе змінилося: я вийшов у прямий ефір у соцмережах і грав! Люди, які слухали цю музику з укриттів, подарували мені найбільшу віру в те, що музика має жити, тож потрібно виступати в госпіталях чи на полігонах... 

Чи пишеш ти зараз музику?

Звісно! Парадокс полягає в тому, що найбільша кількість світлої музики прийшла до мене саме під час війни. Утворилися умовні терези, де з одного боку біль, страждання українського народу, а з іншого — світло, музика. Кожен із нас має всередині це світло. Як і віру, до пробудження якої вона й закликає. Віру в силу нашої неймовірної нації та Перемогу! Я знаю, що є сенс у тому, що роблю сьогодні, бо музика — це мова, яку розуміють у будь-якому куточку світу, вона також здатна бути тією мовою, завдяки якій відкриваються ті чи інші кабінети в різних країнах. Найголовніше — я композитор made in Ukraine. І це для мене велика честь. Якби у мене була можливість вибирати інше тіло і народитися в іншій країні, я б ніколи цього не зробив. Тому що Україна сьогодні — не просто дім. Це потужна ідентифікація.

За два роки ти провів багато благодійних концертів. Скільки вдалося зібрати коштів за ці виступи? 

Гадаю, вдалося зібрати навіть понад два мільйони доларів. Однак я не хотів би акцентувати на сумах, тому що було дуже багато виступів, спільних з іншими артистами. Низький уклін всім благодійникам, всім тим людям по всьому світу, які сьогодні стоять поруч з Україною! Меценатам, керівникам держав, які роблять все для того, щоб світло перемогло. Якщо, не дай Боже, росія переможе Україну — це буде лише початок, і весь світ це усвідомлює. Це означатиме, що інші терористичні держави зможуть досягати своїх цілей силою. Я дуже вірю в Перемогу світла і демократичного устрою. 

Іноді 10 гривень можуть означати набагато більше, ніж 100 тисяч доларів. Можливо, людина, яка задонатила 10 гривень, взагалі віддає останнє. Та й звичайна світла думка і віра в наших бійців — це вже важливо.

Можливо, якась історія тебе особливо зачепила?

Я гастролював в одній з країн Близького Сходу. Мене попереджали перед виступом, що не можна нічого говорити про війну. Але я усвідомлював, що в цій країні все-таки можна щось сказати, та й люди знають, що я з України. Виходжу на сцену і розумію, що це центральна площа, там більш ніж дві тисячі слухачів. І я починаю потроху через свої спічі англійською мовою пропонувати аудиторії, наприклад, заспівати українську пісню. Коли я запитав, скільки українців в цьому натовпі, десь 30 людей підняли руки. І перше моє звернення було таким, що українська пісня лунала і лунатиме від Івано-Франківська до українського Донбасу, від Чернігова й до українського Криму. Потім подумав, що навряд чи всі гості концерту чітко усвідомлюють географію України, але бачив позитивну реакцію на свою музику. Я попросив порахувати кількість нот наступної композиції. І додав, що стільки ж російських окупантів падатимуть щодня на українській землі. Коли я йшов зі сцени, в мене були думки, що зараз для мене буде "джип — пустеля — до побачення", але насправді музика все згладила, й ті міністри, які були на цьому виступі, і дипломатичний корпус позитивно відреагували на мій спіч. Тому іноді потрібно переступати через якісь страхи.

Зараз артисти скаржаться, що їм немає за що жити, бо майже всі виступи благодійні. Чи був у тебе план Б на випадок, якби ти не зміг концертувати та заробляти? 

Війна — найскладніший період життя і для артистів. Під час пандемії ми не думали, що може бути ще гірше. Та 2022 рік став чи не найскрутнішим у моєму житті. Чи думав я змінювати свою професію, чи думав податися в якусь іншу індустрію? Ви знаєте, в індійській культурі є поняття дхарми — призначення людини. І насправді щасливий той, хто може "відбілити" свою карму через улюблену справу. Тобто, це дійсно дуже великий момент, благословіння. Я тішуся, що рухаюся своїм шляхом, пишу ту музику, яка до мене приходить, і роблю ті концерти, які хочу, за своєю концепцією. Я не маю продюсера і, скажімо, людей, які б вказували мені, що робити. І це для мене щастя. Вірю, що музика сьогодні необхідна. І вдячний за те, що при 95% благодійних концертах маю ще ті 5%, коштом яких маю змогу годувати свою вже немаленьку родину.

Сьогодні тобі виповнилося 36. В тебе є традиція підбивати підсумки перед днем народження? З якими думками та почуттями ти підходиш до цієї дати?

Насправді 36 — це особлива дата. Зараз рік Дракона, і я народився у рік Дракона. І це третій 12-річний цикл. Третій — це сонячний цикл за східним календарем. Я дякую долі за те, що живий, я вдячний за творчість, за родину й навіть за всі ті випробування, які в мене є. На цей день народження я однозначно загадую головне бажання — Перемогу для України. І Перемога саме у 2024 році. Є таке поняття, як афірмації. Тож я закликаю до того, щоб люди щодня говорили про Перемогу у 2024 році.

На який подарунок до дня народження ти очікував?

Мої близькі, рідні, друзі чудово знають, що я ніколи не очікую подарунків. І я така людина, що схильна до накопичення якогось ресурсу, щоб взяти щось дійсно класне, щось велике, необхідне для життя і творчості. Тому сенсу в матеріальних подарунках я особливого не бачу. Щось велике я не можу прийняти, а щось маленьке, як розуміють близькі, можливо, мені просто не потрібно. Тому найкращий подарунок, хоча це й прозвучить попсово, — це саме ті люди, які мене оточують.

В одному зі своїх нещодавніх інтерв'ю ти зізнався, що під час війни не станеш випускати альбоми, лише будеш організовувати тури. Яким би міг бути перший післявоєнний альбом? 

Мені здається, що не на часі робити якісь презентації та інформаційні приводи музичного плану. За цей період до мене прийшла неймовірна кількість музики. Приміром, композиція Here we are ("Ми тут"), про яку я б хотів сказати окремо. Вона народилася минулого літа, коли ми з родиною жили в одному зі спальних районів Києва, в будинку на восьмому поверсі. Я ставив свої переносні клавіші, з якими їжджу в госпіталі й на передову, на широке підвіконня і вечорами просто грав для людей. Знизу мене не можна було побачити, і реакція людей на вулиці тішила. Вони одразу розуміли, що це жива музика, здивовано дивилися вгору. І кожна людина видавалася такою, як на панорамній світлині, коли під ногами земна куля стає маленькою…

Переконаний, що саме ця композиція буде однієї з головних у "переможному альбомі". Можливо, це буде колаборація з якимось відомим симфонічним оркестром, приміром, з Лондона чи Італії, — поки не знаю. 

Ти багато виступаєш за кордоном. Чи знає загалом закордонна аудиторія, що в Україні триває війна?

Безумовно, адже майже всі мої концерти — благодійні. Не завжди це концерти, мета яких — збір грошей, часто це нагадування про те, що в найбільшій країні Європи триває боротьба, наймасштабніша після Другої світової війни. І дійсно, я вважаю, що потрібно не просто нагадувати, а кричати вголос про це. Потрібно доносити до аудиторії, показувати світовій пресі всі жахи, які ми нині переживаємо.

Так, всі знають про війну в Україні, але багато хто думає: "Це десь там далеко". Тому головний меседж моїх виступів у тому, що ця війна не "десь там". Тоталітаризм прийшов знищувати демократію, тому ми маємо гуртом виборювати свою свободу. І сьогодні потрібно робити концерти, поширювати нашу культуру і весь час говорити про Україну, бо це теж інструмент. Не люблю формулювання "культурний фронт", бо фронт один, де гинуть наші воїни. А от культурна дипломатія має працювати, і я дуже хочу бути корисним своїй державі. Тож відкритий до презентації України в різних куточках планети, адже інструментальна музика має велике значення.

В Instagram ти часто викладаєш відео, як граєш на роялі чи піаніно в міжнародних аеропортах. Ти так популяризуєш своє мистецтво чи просто не можеш стриматися, щоб не грати, коли бачиш інструмент?       

Це було до повномасштабного вторгнення, коли були активні подорожі, переїзди аеропортами, вокзалами. І всі мої близькі знають, що я не можу спокійно пройти повз інструмент. Навіть якщо там дві нотки, мені треба натиснути. (Посміхається.) Але дійсно це й популяризація моєї творчості, бо перше таке моє відео на сьогодні набрало вже більш ніж 70 чи 80 млн переглядів! І саме завдяки таким відео у мене з'явилися пропозиції від світових концертних агенцій. Потім почалися спонтанні виступи, перформанси, я почав гастролювати за кордоном.

Твоя дружина Дарія — співачка. Чи проявляють ваші діти таланти? Чи хотіли б ви, щоб вони у майбутньому теж вибрали творчі професії?

Моя дружина Дарія має сценічний псевдонім ODARA і зараз працює над дуже цікавими піснями, які незабаром почують українці. Наші діти ростуть у музичній родині, весь час чують і бачать, як я граю, як Даша співає. Ми до війни їздили в концертні тури разом із дітьми. І я щасливий, що діти розуміють, що творча професія — це важка праця, і знають ризики, з якими ми зіштовхуємося. Вони бачать наш ненормований графік без нормального сну, коли йде підготовка до великих проєктів. Бачать складні переїзди, репетиції, коли немає можливості навіть поїсти. Саме так вони усвідомлюють ціну творчості.

Чи хотіли б ми, щоб діти пішли нашим шляхом? У кожної людини своя місія. І завдання батьків — спрямувати й допомогти дітям знайти свій шлях. Тому, яким би не був вибір дітей, ми його підтримаємо.

Троє дітей — це величезне щастя, але й неабияке випробування. Що для тебе найскладніше у батьківстві?

Батьківство — це щастя і водночас велика відповідальність. Найскладніше у батьківстві те, що ти абсолютно не належиш собі й розумієш, що практично не маєш свого часу. Абсолютно! Але також є усвідомлення того, що діти — це гості, які прийшли в наше життя, умовно кажучи, на 18-20 років повної опіки. І завдання батьків — зробити все, щоб вони потім були щасливими. Певним чином ми для дітей — декорація, що впливає на їхнє життя, але все одно вони робитимуть свої помилки й власноруч будуватимуть щастя. І все життя проходить на цих тонких гранях, на цій межі.

Дружина не ревнує тебе до прихильниць? 

По-перше, моя аудиторія знає, що в мене є дружина і троє прекрасних діток. У мене дуже багато прихильниць, і вони фантастичні: чуйні, з повагою ставляться до мене та моєї творчості. Тому немає приводу і сенсу для ревнощів Дарії. Як на мене, вони з'являються там, де є недовіра. А коли в родині довіряють одне одному, ревнощам не може бути місця. Я хочу за це дуже подякувати дружині, віддати їй свою шану.

Про творчих людей часто кажуть, що вони далекі від побутових проблем. Хто у вашій родині розв'язує побутові питання?  

Я б не сказав, що творчі особистості далекі від побуту. Я, може, будинок і не зведу руками, але в побуті роблю багато речей. Радянський Союз нам нав'язав, що чоловік має пахати як кінь на роботі, а жінка — як кінь удома. Це стереотипи. Ми з дружиною — за партнерство. Я спокійно можу вимити посуд чи приготувати їжу дітям. Так само й дружина — може брати на себе різні побутові справи. До того ж завжди є можливість найняти людей, для яких це улюблена справа і при цьому вони роблять те, що я не можу зробити сам. А ще, вочевидь, попереду на нас чекає віртуальне майбутнє, де багато сфер діяльності буде перенесено в онлайн, тому дуже цінуватимуться люди, які володіють якимись ремеслами. Дуже хотів би навчити дітей робити щось власноруч. Я за те, щоб кожен з них умів забити цвях.

Торік ти був суддею Національного журі на Євробаченні-2023. За кого ти вболіваєш цього року? Чи є в тебе фаворити? 

Мій фаворит — це Україна. І так завжди буде. І навіть якщо мені не буде подобатися наш представник, все одно вболіватиму за нашу країну. Я дуже радий, що їдуть Jerry Heil та alyona alyona. З Jerry Heil ми мали не одну спільну колаборацію. І, до речі, надалі теж будемо виступати на одних сценах. Це творчі люди, які живуть та дихають музикою, тож, нумо разом вболівати та вірити, що наші представниці на Євробаченні переможуть!

Скажи нам як митець: чи потрібно взагалі у воєнні часи відправляти наших представників на Євробачення та витрачати на це державні кошти? Бо навіть в мистецьких колах з цього приводу й досі дискутують…

Згадаймо, скільки допомоги зібрала, приміром, співачка Джамала на потреби ЗСУ! Це сотні мільйонів доларів! А Джамала — переможниця Євробачення. Тобто музика може принести дуже багато, а потім ці фінанси конвертуються у зброю, що буде нищити російських окупантів, та інші корисні ресурси. Я вважаю, що культуру не потрібно зупиняти. Пригадаймо слова Вінстона Черчилля, коли під час Другої світової війни один із міністрів запропонував збільшити видатки на оборону шляхом фінансування культури. На це Черчилль відповів: "А за що ми тоді воюємо?" 

Якби нашій культурі приділялося достатньо уваги за весь час незалежності України, так багато суперечливих питань апріорі не виникало б. Але я бачу, що ситуація змінюється на краще кілометровими кроками.

Розкажи про свою програму реабілітації військових. 

Я називаю цю програму музичною терапією і займаюся нею вже протягом 9 років. Починав із концертів та записів для особливих дітей, а з війною у багатьох українців розвинувся посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — порушення психічного стану після травматичної події. Музика допомагає військовим та цивільним проживати ті чи інші моменти, відновлюватися. Музика як сеанс психотерапії здатна відкривати такі потаємні куточки душі, де наш мозок ставить надійний захист… На фізичному рівні музика навіть здатна змінювати структуру води! Дуже радий, що можу зцілювати душі музикою, і хочу, щоб до моїх виступів для військових долучалися й інші музиканти. 

Ти часто наголошуєш на тому, що музика має терапевтичну дію. А яку музику ти слухаєш, коли потрібно морально та фізично відновитися? 

Не секрет, що музиканти часто зосереджені на своїй творчості та слухають небагато іншої музики. Хоч я за своєю природою меломан, але настільки багато музики в моїй роботі, що іноді просто хочеться побути в тиші. Або послухати звук двигуна авто… Але зараз мені дуже імпонує гурт Heaven. А взагалі в моєму плейлисті є все — від класики до важкого року. В різні періоди життя я можу слухати абсолютно різну музику.

Ти киянин. Чи є у столиці твоє місце сили?

Весь Київ був, є і буде моїм місцем сили. Також головне місце сили — це мій дім, моя родина. Ну і ще Поділ, де я народився. Перехрестя вулиць Покровської та Андріївського узвозу — особливе місце для мене.

Чи плануєш виступи у столиці найближчим часом? 

Наприкінці грудня в мене були два масштабні концерти у Києві. Можливо, після Великодня буде сенс повторити це шоу в столиці. Але зараз я схиляюся до думки, що скоро почну підготовку нової програми. Все ж таки я привчив свого глядача до масштабних великих шоу, де на сцені — близько 100 артистів і музикантів… (Усміхається.) Тому наступний такий масштабний перформанс відбудеться у грудні 2024 року.

З якими думками ти зазвичай повертаєшся у воєнний Київ із гастролей з-за кордону? 

Попри обставини війни, Київ — це дім. Я уявляю над ним купол зі світла, що захищає. Це місто з давньою історією у більш ніж півтори тисячі років. Київ стояв задовго до того, як з'явилось інше місто на болотах, що намагається перетягнути якусь славу на себе. Додому я завжди повертаюся з думками про те, що Київ — енергетичний центр слов'янського світу. Гадаю, від того вороги й бісяться, бо вся сила тут. Я щасливий, що народився і живу в Києві. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter