Прислухайся: так звучить Київ. Heinali про альбом – присвяту столиці
Колаж: ТиКиїв
Ми продовжуємо знайомити тебе з музикантами, які присвячують пісні Києву.
Столичний композитор і саунд-артист Олег Шпудейко, відомий під псевдонімом Heinali,
створив лонгплей Kyiv Eternal.
Ми поспілкувалися з Олегом про те, як йому вдалося написати альбом зі звуків міста, поговорили про особисту творчу трансформацію, проєкт АШОШ та роботу над альбомом Organa.
Про стилі у музиці
Новий альбом – це крок убік від моєї основної практики, в тому числі від поліфонії, назад до ембієнту. Такий "хід конем" був обумовлений обставинами, що радикально змінилися, тобто повномасштабним вторгненням росії, на яке я не міг не відреагувати.
Щодо поліфонії, то у своїй основній практиці (лінія, яку починає альбом Madrigals, а продовжують мої концерти та нещодавня композиція для MoMA) я звертаюся до старовинної музики загалом і середньовічної поліфонії зокрема, але переосмислюю її в сучасній електроніці.
Що таке поліфонія? Це коли замість мелодії та гармонії, що її підтримує, як ми звикли завдяки класичній традиції та сучасній популярній музиці (де вокал зазвичай вимальовує основну мелодію, а гурт її підтримує), є кілька мелодій, що звучать одночасно. Вони однаково важливі, і жодна з них не домінує. Золотим періодом поліфонії у західній музичній традиції можна вважати час від високого середньовіччя до епохи бароко.
Поліфонія серйозно заявила про себе у Леоніна і Перотина в так званій паризькій школі 12 століття, а зі смертю Баха перетворилася з великого стилю на один із численних композиторських інструментів. Але той ефект, який на мене справляє ця музика, неймовірний, майже містичний. Тому мені давно було цікаво попрацювати з поліфонією як композитору, але розуміння того, як саме я це можу зробити, прийшло тільки, коли в мене з'явився модульний синтезатор.
Про особисту трансформацію за цей рік
У перші місяці повномасштабної війни я, як і багато інших українських музикантів, переживав кризу ідентичності. Трансляції Live from Ukraine, які ми організовували у Львові спочатку з музичної школи Михайла Балоги, а потім із бомбосховища поряд, були не лише активізмом, способом зібрати гроші на Заході на потреби армії та гуманітарної допомоги, а й своєрідною терапією, спробою зберегти свою творчу ідентичність, коли світ навколо руйнується і вимагає переосмислення багатьох речей. Тоді я сформулював для себе умову моєї особистої творчої перемоги.
Ще один важливий аспект, що мене цікавить, – це навколорелігійні або навколомістичні переживання.
Один із найважливіших досвідів у своєму житті я отримав, коли повернувся зі Львова до Києва торік у квітні, після закінчення битви за Київ. Потяг затримався та приїхав після початку комендантської години, тож мені довелося провести ніч у великому, зануреному у темряву залі очікування.
Джерелами світла були лампи на столі волонтера, кавові автомати та вуличне освітлення, що пробивається крізь шибки, що нагадують вітражі собору.
Було таке відчуття, що всі в цій залі, і в цьому місті зберігають у собі причетність до невимовного досвіду. Глибокого травматичного, але, при цьому, трансцендентного, що виходить за межі травми. Начебто всі ці люди, і я разом із ними, зберігаємо деяку таємницю, яку неможливо вимовити, але яку можна відчути.
Пізніше це почуття трансформувалося у відчуття Києва як чогось живого. Живий сутності, яку хотілося обійняти, щоб захистити. Що дивно, це відчував не лише я, а й мої друзі та колеги з Києва. Тільки тоді я не знав, як саме можу працювати із цим новим досвідом як артист. Мені знадобився час, щоб зрозуміти, як це зробити. Kyiv Eternal і є цими обіймами.
Про Kyiv Eternal
Це альбом, що з'явився через травму. Альбом-терапія. Він про моє і наше минуле, і, оскільки кожне минуле має своє майбутнє, він також про майбутнє, якого ми більше не маємо.
Вірю, що є інше. І його треба буде зводити. Я народився і виріс у Києві, провів у ньому майже все своє життя, а місто в мене вросло, стало невіддільною частиною моєї ідентичності, хочу я цього чи ні (у мене, як і деяких інших киян, складні стосунки з Києвом).
Kyiv Eternal я навіть не написав, як композитор, а, швидше, зібрав, зі звуків міста та музичних нарисів, які накопичилися за десятиліття з 2011 по 2021 рік. Всі вони так чи інакше пов'язані з моєю особистою історією в цьому місті. Так звані "польові записи" зі звуками конкретних місць та маршрутів міста були накладені на невеликі музичні фрагменти з архіву моєї невиданої музики.
Там є певні записи як з мого особистого архіву, так і записи, які я робив спеціально для спільних з Олексієм Шмураком проектів із документації акустичної екології міста. Простіше кажучи, ми намагалися ідентифікувати звуки, які роблять Київ Києвом. Наприклад, пищалки на касах Сільпо, оголошення у громадському транспорті.
Я навмисно вибрав ембієнт як жанр та навмисно залишив альбом інструментальним. Я хотів його зробити максимально недоступним для апропріації, недоступним для великих наративів, ефемерним, інтимним. Щоб саме через цю крихкість, через особисті історії мерехтіло щось велике, політичне, а не навпаки.
Чому альбом побачив світ 24 лютого?
Спочатку я не хотів випускати його саме цього дня. Думав про середину-кінець грудня. Але через навантаження на виробників вінілових платівок дату довелося перенести. Обрали річницю. Враховуючи, що основна маса моєї аудиторії, знаходячись за межами України, на Заході, вибір такої дати був ще одним способом чіткого розміщення акцентів.
Про написання музики для комп’ютерних ігор
Я писав для гри Bound. Хоча це й було відносно давно, у 2015-16, це був один із найприємніших композиторських досвідів. У підліткові роки я був затятим геймером, мене неможливо було відірвати від комп'ютера. Тоді я мріяв працювати в ігровій сфері, програмістом чи дизайнером. Але навряд чи уявляв, що потраплю в цю індустрію як композитор.
Найскладніше, як на мене, в ігровій музиці – це звикнути до іншого типу музичного мислення. Не до лінійно-горизонтального, як, наприклад, у кіно, серіалі чи рекламі, де час іде завжди в одному напрямку, а нелінійно-вертикальному.
Це називають динамічною музикою, коли музика реагує на те, що відбувається на екрані і будується з численних нашарувань, кожне з яких не тільки повинно перебувати у згоді з іншими, а й створювати новий настрій. Таке мислення не відразу дається, зате потім відкриває новий устрій простору для творчого вираження. До речі, якщо видавець вирішує випустити саундтрек до гри, як було в моєму випадку, завдання композитора полягає ще й у тому, щоб потім перетворити динамічну музику на звичайну, яку можна послухати на платівці або в інтернеті.
Про подкаст АШОШ
АШОШ, мабуть, найбільш відомий як подкаст, який ми ведемо вже кілька років, починаючи з першого локдауну, з моїм колегою Олексієм Шмураком. У ньому ми розповідаємо про складні речі в музиці доступною мовою. Та намагаємося подолати прірву між українськими дискурсами академічної, аматорсько-електронної музики та візуальним мистецтвом. Наприклад, говоримо про те, що таке грув, чим займається сучасний композитор, як звук та музика пов'язана з насильством та терапією чи як звук та музика впливала на візуальне мистецтво та навпаки.
АШОШ – це не тільки подкаст, а скоріше ціла платформа. Як АШОШ ми робили влог, публікували статті, давали лекції. Але у воєнний час сил і часу вистачає лише на подкаст.
У новому сезоні-перезапуску, який ми тепер ведемо виключно українською, вже чотири епізоди. Останній, наприклад, із Тімуром Джафаровим, артистом електронної сцени України, який уже понад рік служить у ЗСУ. Він розповідає про те, як війна змінила його сприйняття звуку та музики.
Про нові проєкти
Я б хотів знайти час і ресурси, щоб продовжити роботу над альбомом Organa, яку я почав минулого року і яку довелося поставити на паузу після 24 лютого 2022 року.
Альбом продовжує мою основну практику переосмислення старовинної поліфонічної музики в електронній музиці та модульному синтезі. Це прямий ідеологічний послідовник альбому Madrigals.
Якщо Madrigals звертався до мадригалів епохи відродження, то Organa бере за точку відліку органуми 12-го століття паризької школи, і більш ранню середньовічну поліфонію.
