Іван Шмуратко: “У фігурному катанні головне — це ти і лід. Насолоджуйся!”

Фото: Getty Images

Пам'ятаєте українського фігуриста Івана Шмуратка, який виступав із "плямою крові" у довільній програмі на Євро-2024 з фігурного катання та сколихнув соцмережі своїм зворушливим виступом? Так, того самого 22-річного парубка, який нагадав світу, що в Україні люди продовжують вмирати від російських ракет. Ми пройшлися з Іваном його улюбленими місцями в Києві та поговорили не тільки про спорт…    

Іване, ти готуєшся зараз до якихось змагань? 

Так, наприкінці березня відбудеться Чемпіонат світу. У нас відбір був по початковим турнірам сезону. І одразу був відбір на Чемпіонат Європи та на Чемпіонат світу. 

В Україні з національною збірною тренуємось зараз тільки я та пара фігуристів у Дніпрі — Софія Голіченко та Артем Даренський. І ще фігуристка Анастасія Гожва. Ми з Артемом найстарші, нам по 22 роки. Це велика відповідальність, бо ми провідні спортсмени країни в досить молодому віці. І я пишаюся цим!

Відео з твоїм виступом у довільній програмі на Чемпіонаті Європи-2024 з фігурного катання в литовському Каунасі сколихнуло соцмережі. Ти очікував такого успіху?

Я націлився на виконання номера та не очікував такого резонансу. Мені приємно, що був такий відгук у серцях глядачів, що вони розповсюдили відео з виступом  соцмережами, та вдячний українським і міжнародним ЗМІ за таку увагу до мого виступу. Для мене важливо, щоб люди відчували емоції через мої виступи, давати їм імпульс. А от що вони відчувають, це вже індивідуально… Мистецтво не повинно буквально відповідати на питання, воно може їх ставити.    

У Литві, де відбувався Чемпіонат Європи-2024 з фігурного катання відчувалася найбільша підтримка українців, порівняно з іншими країнами, в яких я виступав після повномасштабного вторгнення.  

Чи треба було затверджувати з організаторами Чемпіонату Європи твій костюм, на сорочці якого червона фарба символізувала рану? 

Ні, не затверджував, я просто виступив у короткій програмі в сорочці, а в довільній додав червону пляму, щоб нагадати європейцям, що в Україні йде війна, що в нас гинуть діти від ракет, що в українців стріляють, але ми боремося. Цей сенс я вкладав у виступи в обох програмах, це важливі меседжі для українців та для міжнародної спільноти. До речі, ми цю програму створили з моїм другом хореографом Михайлом Лейбою буквально за два тижні до турніру. 

Чи змінилася за два роки повномасштабного вторгнення реакція на міжнародних змаганнях на нашу збірну і чи доводилося тобі перетинатися з російськими спортсменами?

Наразі російські та білоруські фігуристи відсторонені від міжнародних змагань. Але вони знаходять обхідні шляхи, виступають як представники інших країн. І на цьому Чемпіонаті Європи було більш як 20 осіб з російськими паспортами, просто вони виступали за збірні інших країн. Я б на це додатково звернув увагу Міжнародного союзу ковзанярів! А українську збірну спортивні вболівальники завжди привітно приймають, відчувається підтримка, що тішить мене як спортсмена та як громадянина України. Хоч, звичайно, люди з інших країн повною мірою не можуть відчути те, що відчувають українці, і, приміром, зрозуміти, чому не існує "хороших русских".

Ти тренер за освітою, розкажи докладніше, чи ти плануєш присвятити своє життя фігурному катанню, чи в тебе є й інші амбіції?

У мене диплом бакалавра, який я отримав влітку минулого року. Однак, на мою думку, система тренерської освіти в Україні потребує змін. Нам ще є куди рухатись, потрібно запозичувати досвід закордонних колег. Але десь у Європі я не відчуваю себе як вдома. Фігурне катання — мій спосіб спілкування з людьми через мистецтво, спосіб донести свої думки публіці. Можливо я міг би ще займатись футболом, чи піти в ІТ, але я пишаюся тим, що я фігурист. 

Ти об'їздив пів світу, виступаючи на змаганнях. Чи пропонували тобі колись залишитись в іншій країні та виступати за її прапор? 

Я з дитинства в фігурному катанні, пам'ятаю, ще юнаком давав інтерв'ю і казав, що це не мій варіант, я українець, і я не буду представляти іншу країну. Я просто втрачу свою ідентичність. Моя позиція не змінилася ані після 2014 року, ані після повномасштабного вторгнення. Торік після виступу на Чемпіонаті світу з фігурного катання я продовжив тренуватися за кордоном, але потім повернувся, бо вирішив, що для мене буде краще тут, в Україні, тут мої рідні місця. І я хочу розвивати фігурне катання в Україні та прославляти нашу державу на весь світ.

Місця сили 

Ми гуляємо в Києві Пейзажною Алеєю, чому ти запросив нас саме сюди?

Я люблю це місце, часто тут буваю. Тут відчувається мікс давньої історії Києва з чимось модерновим. І гарний вайб. (Посміхається.) Люблю іноді приходити сюди та слухати місто, пригадувати, як ми тут із сім'єю зустрічалися у перші тижні війни… Пейзажка — це одне з моїх місць сили, в різну погоду і в різну пору року вона завжди по-різному відгукується, і це дуже цікаво. 

Ти — киянин, в якому поколінні? 

У першому. Мої батьки — одесити. Я дуже люблю Київ і вивчаю його історію. Також мрію, щоб в Києві з'явилася спеціальна ковзанка для тренування професійних спортсменів, щоб місто стало своєрідним спортивним хабом для підготовки до міжнародних змагань. Я спілкуюся з різними людьми з різних сфер, які можуть в цьому допомогти…

Тобто зараз професійним фігуристам немає, де в Києві тренуватися?

Так, і це головна проблема. Є ковзанка в Палаці спорту, там грають в хокей, але фігуристи там не тренуються, є льодова арена на Дарниці, вона умовно підходить для тренувань, також я катався на ковзанці на Шулявці в ТРЦ "Космополіт", але її створено для розваг і там великі чотири стовпи, що заважають руху. Тобто усі ці майданчики не окей для підготовки для професійних турнірів. Тому ми з друзями-фігуристами написали лист до КМДА з проханням використовувати для тренувань ковзанку в Палаці спорту.

Є якийсь фігурний елемент, який тобі все ще важко дається?

У фігурному катанні найскладнішими вважаються стрибки. Я щоденно працюю над стрибками в чотири оберти. Буває, що на тренуваннях елемент гарно виходить, а на змаганнях дається в знаки напруга… Але для мене фігурне катання — це не лише виконання складних елементів на льоду, це справжній перформанс, який потребує артистизму та театральної майстерності. Ці вміння можна вдосконалювати вічно. Тож мистецтво фігурного катання — це не лише виконання складних елементів та демонстрація фізичних можливостей людського тіла, для мене це спосіб вираження мого ставлення до життя — через рух, через танець.  

Особисте життя не заважає кар'єрі

Чому ти обрав одиночну програму?

Мені змалечку хотілося кататися самому. В парі фігуристи відповідають один за одного, відточують техніку, механіку руху, парні елементи…Щоб стати в пару, потрібно займатися фігурним катанням з 5-7 років самому і ще років 10 кататися в парі, тоді будуть результати. Мені ж подобається відповідати за себе, я бачу в цьому виклик і розвиток.

Ходять чутки, що зі спортсменами важко побудувати стосунки, бо на першому місці в них завжди тренування та змагання. Це правда?

Зовсім ні! (Посміхається.) Особисте життя не заважає будувати спортивну кар'єру. А якщо мені щось заважає, то розставляю пріоритети. Я щаслива людина! 

Чи були в тебе спортивні травми, як ти відновлювався?

Рік тому у мене були проблеми із сухожиллям гомілкостому. На відновлення пішло пів року. Я не припиняв тренувань. Відновитися не тільки фізично, а й психологічно мені допомогло те, що в березні минулого року я повернувся в рідний Київ і почав реабілітацію тут.  

Чи побільшало в тебе підписників у соцмережах та прихильників після твого гучного виступу?

Трошки додалося. (Посміхається.) Ми ще, до речі, створили колаборацію перед новим роком зі скрипалем та військовослужбовцем ЗСУ Мойсеєм Бондаренком: він грав на скрипці, а я катався під "Щедрик" у Львові. Також на шоу ми збирали гроші на ЗСУ. Так відео цього виступу за місяць в Instagram подивилися понад 1 млн 200 тис. глядачів! Тішуся, що люди дізнаються більше про фігурне катання. Прихильники мене впізнають на вулицях чи на ковзанці, куди я приходжу в Києві потренуватися, часто просять з ними сфотографуватися, це дуже приємно.  

Що б ти порадив тим, хто мріє стати фігуристами?

Моя задача — зробити так, аби в наступних поколінь українських фігуристів не було проблем з пошуком ковзанок, якихось інших організаційних питань, а щоб вони могли присвячувати себе роботі на льоду. Я б хотів, щоб фігурне катання стало стилем життя для тих, хто обрав цей чудовий вид спорту. Звичайно, не всі стануть спортсменами-олімпійцями або чемпіонами, але це й не головне в фігурному катанні. Головне — це ти і лід. Насолоджуйся! Зараз бачу знайомих, які приходять на ковзанку після 20, 30, 40 років… І просто катаються. Мене це дуже надихає! 

Текст: Олександра Панченко, Дмитро Конько, Ольга Безсонова, Михайло Пилипчук 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter