Спецпроєкт "Понаїхали!". Гуморист Іван Люлєнов: "Навіть у найтемніші часи Київ не здається"

Фото: пресслужба Івана Люлєнова

Хтось з нас народився киянином, а хтось став ним. "Бути киянином" — це про стан душі та мислення, а не графа прописки в паспорті. До 1542-го дня народження Києва ми підготували серію інтерв'ю із зірками українського шоубізнесу, які переїхали до столиці з інших міст. Наш наступний герой — Іван Люлєнов (29) — актор та гуморист родом з Молдови, який переїхав до української столиці та підтримує Україну.

"Київ для мене — то любов з першого погляду, максимум, з другого… Спочатку було важко, але потім зрозумів, що це місто, де я хочу жити. Пригадую, як уперше приїхав зі свого рідного села Стоянівка в Молдові. Я пам'ятаю, як вперше потрапив у метро. Це був наче інший світ: ескалатори, підземні переходи, люди, які кудись поспішають... А ще назавжди запам'яталась моя перша поява на телебаченні — це було щось неймовірне для мене, хлопця з маленького села.

Знайомство з українською столицею було стресовим. Ми приїхали на "Лігу Сміху" з командою "Стоянівка", зняли квартиру поблизу КПІ. До нас прийшов Ігор Ласточкін. Того вечора ми всі разом писали сценки та сміялися над жартами Ігоря. Ми не могли повірити, що це був той самий Ігор Ласточкін, якого ми бачили по телебаченню. А тепер він тут, з нами. 

Зізнаюся, що Київ не одразу прийняв мене, але я йому подобався завжди. Якийсь час довелося адаптовуватись. 

Пам'ятаю, як вперше побачив нічний Хрещатик. Я тоді подумав: "Це місто ніколи не спить, тут завжди є чим зайнятися, є куди піти". Відчув себе частиною цього ритму. 

Після того, як закінчилась "Ліга Сміху", мені потрібно було думати, куди рухатися далі. Водночас Київ мене підтримував навіть у найскладніші моменти. Було багато нічних роздумів наодинці, блукань містом у пошуках натхнення. Пам'ятаю, як одного разу гуляв уздовж Дніпра і зрозумів, що навіть у найтемніші часи Київ не здається. А це означало, що і я не маю права здаватися. 

З кожним днем відчував, що Київ поступово стає ближчим. Здавалося, місто випробовувало мене, але водночас підкидало й нові можливості. Адже тут я змінився, набув нових звичок. Хоча я й дотепер вважаю, що хлопець, який колись приїхав із села, досі живе в мені. Коли зранку йду на студію вздовж Андріївського узвозу або сиджу з кавою на Подолі, відчуваю, що в душі я той самий хлопчина з мрійливим поглядом на світ, який приїхав у велике місто у пошуках власної долі.

Зараз я вже можу з упевненістю заявити, що в Києві відчуваю себе як вдома. Якось до мене приїздили друзі з Молдови на матч "Динамо". Дорогою на стадіон ми прогулялися центром, відвідали Лавру. Тоді я й усвідомив, що це місто стало для мене рідним, бо я вже мав, чим поділитися і що показати своїм друзям.

Тут здійснилися мої найбільші мрії: потрапити на телебачення, стати відомим та перемогти у "Лізі Сміху". І хоча це було нелегко, але кожна перемога робила мене сильнішим. Тепер за планом — стати відомим сольним артистом. Я відчуваю, що з Києвом у мене все попереду...".

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter