Учасники проєкту МУР: "Сучасні поети талановитіші за Розстріляне відродження"

Фото: пресслужба МУР

Гурт МУР, що виник на початку повномасштабного вторгнення як культурна відповідь російській агресії, швидко завоював серця прихильників і не збавляє обертів: хлопці випустили новий альбом, готують сольний концерт, фільм і новий мюзикл... Ми поговорили з учасниками гурту про творчість та особисте...  

Хлопці, 15 лютого у клубі Stereo Plaza МУР дасть, як ви зазначили у своєму Instagram, найбільший концерт. Чим вражатимете глядачів?

Олександр Заїка: Ми постійно жартуємо, що це буде наш "звітний концерт", тому готуємось до нього з усією серйозністю. Хочемо, щоб кожен у залі відчув, як ми за цей рік виросли. Виконаємо пісні з усіх наших альбомів та декілька цікавинок, які можна буде почути лише на цьому концерті.

Віктор Ткаченко: Цього разу виступатимемо з живою музикою. Буде багато пісень, які ми ніколи не грали й зіграємо, ймовірніше, вперше і востаннє. (Усміхається.) Тож готуємо багато сюрпризів.

Олександр Хоменко: Ми гратимемо з живою музикою вперше з часів вистави "Ти [Романтика]". Жива музика — це абсолютно інша специфіка. Тому ми вже другий тиждень проводимо на репетиціях: це дає певну гнучкість і енергію створення. Плюс ми підготували декілька сюрпризів: почнемо й завершимо концерт треками, які ще ніхто не чув. Я б сказав, що найголовнішим аспектом цього виступу буде те, що ми щиро не знаємо, коли наступного разу вийдемо на сцену. Ми не плануємо надалі концертів, жодних корпоративів, виступів, бо готуємо новий мюзикл. Це вже налаштовує на 150-відсоткову віддачу. Плюс у нас є багато технічних нововведень.

Микола Шмундир: А ще будуть бенд, запрошені гості, костюми, світлове шоу — ця комбінація точно зможе здивувати.

В інтро альбому "Ти [Романтика]" ви кажете, що "В минуле можна дивитися, як у дзеркало…" А що кожен з вас особисто в ньому бачить?

Микола Шмундир: Те, що я бачу в дзеркалі з минулого, мене абсолютно влаштовує. Я бачу там хлопця-студента з очима, що палають, та бажанням творити, з розумінням того, як працювати з командою. Це не тільки про МУР, це також про знімальну діяльність, яку я трошки закинув. У цьому дзеркалі я бачу людину, яка багато в чому змінилась — мені здається, на краще.

Віктор Ткаченко: Я бачу історію, яку ніколи не хочеться повторити.

Олександр Заїка: А я бачу втрачені можливості та купу оманливих думок. Час, за який соромно. Той час, що штовхає змінювати себе щоденно, щоб зробити свій внесок в історію і залишити фразу "історія циклічна" позаду.

Нерон чи Хвильовий?

У грудні ви випустили новий альбом PAX ROMANA. "МУР написали альбом про Римську імперію… Але чи дійсно про неї?" — йдеться в описі до нього. Чому ви обрали мову метафор?

Олександр Хоменко: Тому що будь-яке мистецтво — так чи інакше метафора, певний суб’єктивний погляд. Чому він саме про Римську імперію? Бо це основа основ. Ми хотіли показати, що всі імперії насправді однакові, незалежно від того, наскільки імперія велика чи видатна. І з приходом до влади в США Трампа і певного фашизму, який поступово завойовує Америку, ми бачимо, що дух імперіалізму, на жаль, оживає у XXI столітті. Тому цей альбом, як ніколи, актуальний.

На ваш погляд, які теми з історії та культури України погано висвітлюють у сучасному інфопросторі? На чому зараз варто робити акценти?

Микола Шмундир: Найперше, що приходить в голову, — потрібно навчитися проводити паралелі між історичними подіями й сьогоденням, бо історія циклічна. Мені здається, що краще акцентувати саме на людському факторі. Будь-яку країну, будь-яку імперію та будь-яку історичну епоху роблять люди, і сучасна людина може відповісти собі, ким вона хоче бути в тій чи іншій ситуації: умовним Нероном, який спалює Рим, щоб почитати вірші, чи Хвильовим, який вбиває себе задля того, щоб попередити друзів про наближення величезної біди.

Віктор Ткаченко: Багато на чому треба акцентувати. Загалом, що більше контенту на теми, про які ніхто не говорив, то краще. Писати потрібно не лише про Шевченка, а й про Зерова. Не лише про Івасюка, а й про Барвінського... Згадувати про наших художників Бойчука, Горську, Мурашко… Якщо казати про шістдесятників, то точно не обмежуватися Стусом та Симоненком. Одним словом, багато чого, про що роблять контент, стає популярним. Але ще більше залишається в тіні.

Олександр Хоменко: Коли освітній український контент набирає 100 тис. переглядів у соцмережах, попри те, що наш ринок дуже маленький, я б сказав, що справа не в темах, які висвітлюються погано чи добре, а в кількості освітян, які цим займаються. Я б сказав, що якщо людину дивляться багато, значить їй вдається знаходити підхід, який зацікавлює. Тому я думаю, що справа не в темах, а в тому, що треба збільшувати кількість людей, які займаються промотуванням української культури.

Гроші для освітян

МУР вже залучав до своїх мюзиклів деяких українських зірок. Хто буде наступним? З ким би ви хотіли попрацювати?

Олександр Хоменко: З репером YARMAK: Сашко дуже надихає і мене, і Віктора. І коли ми з ним бачилися особисто на одному дні народженні, в мене тряслися коліна, як у 12-річної дівчинки. Я так захоплююсь цією особистістю! Тому попрацювати з ним було б класно.

Віктор Ткаченко: "Бумбокс", DakhaBrakha, ONUKA, YARMAK — це артисти-кумири, і з ними попрацювати було б дійсно неймовірно. Є безліч інших артистів, яких ми дуже любимо, з якими можна вийти на звʼязок у будь-який момент. Тому подивимось.

Ви пишете музику, знімаєте документальні відео, виступаєте з концертами та виставами. Чи варто нам чекати від МУР ще якихось нових форматів?

Віктор Ткаченко: Думаю, нових форматів поки досить, краще фокусуватись на покращенні того що вже є. (Усміхається.)

Гурт став засновником освітньої премії ім. Павла Тичини. Розкажіть про неї докладніше — як вона народилась?

Олександр Хоменко: Я протягом всього життя бачив дуже цікавих лекторів, людей, які розповідають про історію, культуру, науку, при цьому не обов’язково викладачів з дипломами — і часто вони розповідали навіть цікавіше за професіоналів. Тому ми зробили премію, результати якої визначають не кількість наукових робіт, дипломів і вік. Нашому наймолодшому номінанту 11 років, найстаршому — близько 70. Головний критерій премії — те, наскільки лекція може вразити. Тих, хто пройшов у гранд-фінал, судили діти. Якщо ти можеш зацікавити дітей, підлітків, то з людьми старшими буде набагато легше. Переможці отримують гроші — зважаючи на нашу ситуацію із зарплатою освітянам, я думаю, це дуже класний приз. Наприклад, Антон Столяров, наш фіналіст, отримав 250 тис. грн. Це дуже круто — давати такі гроші освітянам!

Ваші документальні відео присвячені Павлу Тичині, Івану Багряному, Василю Стусу, Василю Симоненку… Як думаєте, сучасні українські поети можуть конкурувати з цими геніями?

Олександр Хоменко: Я вважаю, що наші сучасники — Юрій Іздрик, наприклад, — талановитіші за Василя Симоненка. Просто Симоненко як особистість є частиною нашої історії. А зараз можна писати жорсткіше. Скажімо, поетична збірка Валерія Пузика про війну "Три медалі в шухляді" актуальніша й жорсткіша за те, що писали, наприклад, Сосюра чи Плужник. Тому кожному часу свої поети. І за 100 років, я думаю, якісь молоді українчики робитимуть вистави, мюзикли вже про Сергія Жадана, Пузика і наше сьогодення.

Шукайте на Золотих воротах

Де в Києві вас найчастіше можна зустріти?

Олександр Заїка: Наш головний спот — студія, де народжуються та реалізовуються наші ідеї.

Віктор Ткаченко: В "Сільпо" біля Цирку.

Олександр Хоменко: Мене найчастіше можна зустріти на Золотих воротах. Я обожнюю це місце, і кожного другого вечора я там — біля книгарень, кав’ярень, вуличних музикантів. Тому якщо хочете зі мною зустрітися, я завжди буду дуже радий — можете підходити, обійматися, поговорити. Жодного разу ще нікому не сказав: "Сорі, зараз не чіпай мене". Шукайте мене на Золотих!

Микола Шмундир: Мій друг — це моя машина, бо в мене щодня величезна кількість справ, і всі — в різних частинах Києва. Тож найчастіше ви зустрінете мене на дорогах Києва.

А куди ви поведете друга, який вперше приїхав до столиці? Що обов’язково йому покажете в Києві?

Олександр Заїка: Обожнюю вечірній Поділ! З початку повномасштабного вторгнення почав цінувати щасливі миті вечірнього Києва.

Віктор Ткаченко: Залежить від пори року. Якщо це буде не взимку, підемо моїм улюбленим маршрутом: парк Шевченка, Хрещатик, скляний міст, Володимирська гірка, Андріївський узвіз, Поділ, Пішохідний міст, Фунікулер, Золоті ворота і коктейль в "Лунці" або піца в Pie Spot.

Олександр Хоменко: Влітку я поведу цю людину на метро "Лісова", на Лівий берег — там є дуже милий район з маленькими будиночками. Потім до скверика на Володимирській гірці. І візьму із собою роман "Місто" Підмогильного, бо там є рядки про те, як на цьому місці сидів і курив Степан Радченко. І обов’язково поведу на Софійську площу — розкажу про мітинг за участі Петлюри.

Ну, й питання від ваших прихильниць з нашої редакції: чи є в МУР вільні хлопці? Чи, може, хтось вже одружений або в стосунках?  

Віктор Ткаченко: Всі, окрім Заїки, з дівчатами. А я, на жаль, одружений зі своєю студією.

Олександр Хоменко: "Російську більше не сприймаю"

Олександре, в деяких інтерв’ю ти зазначав, що до повномасштабного вторгнення захоплювався російською літературою та культурою. Як ставишся до них зараз?

Достатньо категорично. Не пам’ятаю, коли востаннє брав у руки російську книжку — напевно, два роки тому. І дуже-дуже категорично сприймаю російську мову на вулицях. Особливо після смерті Вероніки Кожушко (18-річна харківська художниця й поетка, що загинула у вересні від російської бомби — Прим. Ред.). До її смерті я трохи спілкувався російською. Після — тільки українською. Але не прибираю з Instagram дописи, що є певною плямою на мені, частиною моєї історії — це було б нечесно.

До повномасштабного вторгнення ти знімав кліпи для Kalush Orchestra, NAZVA, "Хейтспіч" та інших виконавців. А зараз вистачає часу на якусь іншу творчість, окрім роботи в МУР?

Не дуже, бо МУР дає можливість працювати і над документальним кіно, і над кліпами, і над фільмами, і над розповідями, і над постановками. Але я відкритий до пропозицій. Декілька разів мені писали різні артисти з проханням зняти їм кліп. Я відмовлявся, бо мені не подобалась пісня, але ніколи тому, що не подобався артист.

Ні, ок, було таке кілька разів. Але я можу дозволити собі розкіш не знімати кліп, якщо мені не подобається композиція. Бо багато молодих режисерів змушені знімати кліпи на кальянний реп, слухаючи при цьому хард-рок — просто тому, що треба зробити ім’я. Я знімаю документальний фільм для декількох американських організацій і співпрацюю зі Сполученими Штатами, коли їм потрібні мої послуги. А так ні на що більше немає часу.

Олександр Заїка: "Готовий позбутися вусів заради мистецтва!"

Ти граєш у рок-гурті "Теорія розбитих вікон", а в МУРі в тебе зовсім інший стиль. Чи не "ревнують" проєкти один до одного?

Гурт — це справа всього мого життя. Ми з хлопцями зібралися, коли були ще зовсім дітлахами й марили про сцену та можливість транслювати внутрішні переживання через пісні. Тому як МУР, так і ТРВ для мене — сім’ї. Різні творчі осередки, де кожен — важлива частина мого життя. Сподіваюся, що й кожному з них зі мною комфортно. Важливо ще розуміти, що ми всі між собою дружимо, і між проєктами завжди є взаємна підтримка.

Зараз прихильниці тебе впізнають за твоїми фірмовими вусами, в соцмережах їм роблять компліменти... Що має статися, щоб ти їх позбувся?

Якщо для перевтілення в персонажа мені необхідно буде їх зголити — я з легкістю їх позбудуся. Обов’язково знайдеться новий ключик до впізнаваності!

 Віктор Ткаченко: "На сцені віддаю всього себе!"

Під одним зі своїх фото в Instagram ти написав: "Хай йому грець, цей альбом висмоктав усю душу… Можливо, це й означає, коли ти в щось свою душу вкладаєш". А як з концертами? Там ти більше віддаєш енергії чи отримуєш її від глядачів?

Це на сто відсотків також підпадає під визначення "вкласти душу". З концертами інакше: це можливість і виплеснути увесь негатив, і набрати позитивної енергії. Ти втомлюєшся фізично, але емоційно це тебе зцілює.

Як би ти описав цільову аудиторію МУРа в трьох словах?

Розумні, свідомі, щирі люди. Різного віку, різних інтересів, професій, які живуть дуже різним життям. І дивує й захоплює, що їх обʼєднує наша творчість. Тому нашим поціновувачам хочеться передати величезне "дякую" за те, що вони є!

Микола Шмундир: "Не бачу себе актором поза МУР"

Ти — оператор за професією, проте зараз граєш досить непрості ролі, а ще озвучуєш деяких історичних постатей, однією з яких є Василь Стус. Чи є в тебе акторські амбіції?

Справді, певні персонажі, яких мені доводиться грати, такі багатогранні! Але акторських амбіцій у мене абсолютно немає. Я не бачу себе актором, скажімо, у Театрі ім. Франка або в Молодому. Якщо, не дай Боже, МУР припинить своє існування або якщо ми просто вирішимо більше ніколи в житті не робити "Ти [Романтика]" чи інші наші сценічні проєкти — це все. Я — актор, так би мовити, ситуативний: якщо потрібно для проєкту — я це зроблю і зроблю якісно. Поза МУРом не бачу себе в жодному з проєктів.

Ти народився в Донецьку і 2014 року звідти виїхав. Можливо, у тебе там залишилися родичі чи друзі. Чи підтримуєш ти з ними зв’язок?

Всі люди з Донецька, з якими я вчився, дружив, просто жив поряд, і які залишились на тій території, мені, якщо бути чесним, не цікаві. Тому зв’язок з ними не підтримую. У мене багато друзів із Донецька, які переїхали до Києва.

Беззаперечно, багато хто перебуває в Донецьку проти своєї волі, бо з різних причин не може виїхати. Я просто чекаю на зустріч із ними, хочу вірити, що вони зможуть прийти на "Ти [Романтика]" в Донецький драматичний театр.

Але є й інші люди, яких я знаю: вони залишилися в Донецьку, бо їм імпонує "руський мір". Їм, у принципі, байдуже, що відбувається з нашим рідним містом, і ці люди для мене мертві. Я не хочу їх знати, бачити, і коли ми повернемося, а ми обов’язково повернемося до Донецька, я не хочу мати з ними жодного контакту. Деякі з них потребують перевірки СБУ, тому я думаю, що ми не зможемо з ними контактувати хоча б тому, що вони сидітимуть за ґратами. Мені б цього дуже хотілося. Але є люди в Донецьку, які не можуть виїхати й допомагають ЗСУ. До них у мене немає жодних питань: тільки очікування зустрічі.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter