Культові споруди. Головна синагога Києва
Фото: робота художника Олега Литвиненка
Чесно кажучи, в мене були деякі побоювання щодо візиту до синагоги на Щекавицькій, 29. Такий собі комплекс самозванця — адже я йшов туди не з релігійних причин, а суто із цікавості та любові до історичної архітектури.
Проте мені гостинно дозволили все роздивитися і навіть розповіли дещо цікаве. Тож — головна синагога Києва, що на Подолі.
Синагогу було збудовано у 1894-1895 роках. Проєкт споруди розробив досвідчений архітектор Михайло Гарденін. Кияни пречудово знають й інші його роботи. Наприклад, будинок за адресою: Андрієвський узвіз, 13. Так, той самий, де музей Булгакова.
Проте Михайло Миколайович будував не тільки у Києві, а й на Київщині. Це і Свято-Михайлівська церква у Бортничах, і церква Покрови Богородиці у Нових Петрівцях.
Проте повернемось до синагоги. Побудовано її було на кошти купця та почесного наглядача Фундуклеївської жіночої гімназії у Києві Габриеля-Якова Розенберга.
Що цікаво, коли будівлю вже активно будували, вийшов царський указ, який офіційно забороняв будівництво капітальних синагог у Києві.
Тож хитромудрому купцю довелося оформлювати будинок як житловий особняк. Після чого окремо погоджувати із місцевими чиновниками його пристосування під єврейський молитовний будинок.
Хай там як, проте синагогу було таки відкрито.
Свої прямі функції синагога безперебійно виконувала до 1929 року. Після чого, за традиційними вже кляузами "нєравнодушних трудящіхся мас" її було урочисто (з обов'язковим мітингом та антирелігійними гаслами) закрито.
Оскільки кращого місця для робітничого клубу й годі було шукати (це, звісно, сарказм), то аж до 1941-го року тут крутили кіно, проходили лекції та відбувалися пролетарські танці. Під час німецької окупації, подейкують, у синагозі облаштували... стайні. Але це, скоріше, схоже на міф.
Фото: з архіву автора
Бо складно уявити, щоб практичні німці настільки непрактично використовували капітальне приміщення, яке до того ж не дуже підходило для подібних цілей чисто функціонально (зазвичай стайні "відкривали" у... школах).
І от найцікавіше: майже одразу після звільнення Києва (з 1945 року) синагога знову почала працювати "за фахом" — і робить це по сьогодні. Тобто вже 78 років поспіль!
Промовистий факт: за словами головного рабина Києва та України Яківа Дов Блайха, колись на Подолі одночасно існувало 55 (!) синагог. Сьогодні — лише одна.
Синагогу прикрашають майстерно зроблені вітражі (а я ще той фанат цього виду монументального мистецтва). Як мені підказали, то роботи художників Єлени та Євгена Котляр. Саме Євген Олександрович займався оформлюванням Музею Голокосту у Харкові.
І не можу тут не згадати свою улюблену київську художницю Евеліну Бекетову. Вона неодноразово зображувала подільську синагогу на своїх чудових полотнах.
