Батько й син: архітектори Беретті
Колишній інститут шляхетних панянок. 1954 р. Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного
Імена Вікентія та Олександра Беретті й досі залишаються чи не найвідомішими на архітектурній мапі Києва. На Троєщині навіть є вулиця, названа на честь академіка архітектури Вікентія Беретті.
Батько
Італієць Вікентій Іванович Беретті (1781-1842) зазнав більшої слави, адже свого часу був автором проєкту Київського університету і його будівельником.
Він прожив в Києві всього кілька років, а його син Олександр — пів століття. При цьому батька й сина часто плутають або взагалі не розрізняють. Часто можна зустріти навіть протиставлення Беретті-батька як більш талановитого митця сину — начебто другорядному архітектору.
1835 року успішний столичний архітектор Вікентій Беретті наказом імператора був відряджений до провінційного тоді міста — він мав здійснити будівництво університету за власним проєктом (який переміг на конкурсі). За висловом архітектора Павла Альошина, на той час у Києві була відсутня будь-яка архітектура. Він мав на увазі не пам'ятки старовини, переважно культові будівлі, а цивільні споруди. Та й житлова забудова Києві була тоді досить скромною.
Величезний університетський будинок у стилі класицизму істотно вплинув на формування в середині 19 століття архітектурного ландшафту Києва, адже тоді вперше було закріплено основи класицистичного архітектурного ансамблю.
Водночас із будівлею Київського університету Вікентій Беретті спланував новий міський район, головними осями якого стали Велика Володимирська вулиця та бульвар, на перетині яких утворилась Університетська площа.
Син
Олександр народився 1816 року в Санкт-Петербурзі й був старшим сином в родині Беретті. Навчався у Петербурзькій академії мистецтв (1827-1837). 1840 року став академіком архітектури. Після смерті батька переїхав до Києва й у віці 26 років обійняв посаду головного архітектора Будівельного комітету зі спорудження університету. З Київським університетом його життя було пов'язано наступні 20 років. Він не тільки успішно завершив будівництво, розпочате батьком, а й став викладачем на кафедрі архітектури — другим у її історії. Він стояв біля початку архітектурної освіти в Києві, хоча в його кар'єрі не все було просто.
Спадщина
Крім університету Олександр Беретті продовжив розпочате батьком будівництво Інституту шляхетних дівчат (нині — алея Героїв Небесної сотні, 1) та астрономічної обсерваторії (вулиця Обсерваторна, 3). За власними проєктами звів комплекс гімназії на бульварі Т. Шевченка, 14 — Терещенківській, 4; університетську метеорологічну станцію (вулиця Павла Скоропадського, 14); оранжерею у Ботанічному саду; анатомічний театр університету (вулиця Б. Хмельницького, 37); пансіон графині Левашової (вулиця Володимирська, 54); кілька приватних маєтків, в тому числі власні будинки на Володимирській, 35 і в садибі на Інститутській. Мав також значну кількість проєктів, що не були реалізованими.
Архівні документи дають змогу окреслити психологічний портрет Беретті-молодшого. Він був людиною з важким характером, його життя супроводжувалося конфліктами з колегами та підлеглими, як багатий домовласник він також мав нелегкі стосунки з сусідами та орендарями.
Володимирський собор
Найскладнішим випробуванням в житті Олександра Беретті стало будівництво Володимирського собору, до якого він долучився 1862 року. Цей, можна сказати, нещасливий для нього об'єкт поставив крапку в успішній кар'єрі архітектора. Другим таким епізодом довжиною майже у 20 років став конфлікт, пов'язаний з побиттям Олександром Беретті своїх учнів — молодих дворян Тустановських. З цього приводу довго тягнувся суд, врешті Беретті було визнано винним.
За чутками, його бурхливе життя обірвалося у 1895 році трагічно — начебто він помер у психіатричній лікарні (але документи про це знайти не вдалося).
Хоча заведено говорити, що Олександр Беретті помер забутим й недооціненим сучасниками, некролог про нього київська преса надрукувала. В ньому було зазначено:
Ім'я покійного тісно пов'язано зі спорудженням видатних творів архітектурного мистецтва.
Маловідомі факти про родину Беретті
Наведемо кілька маловідомих і цікавих фактів про цю визначну для Києва родину.
- Вікентій Беретті — італієць за походженням, син професора механіки Джованні Беретті. Доля його батька невідома, до Петербурга Вікентій переїхав разом зі своєю матір'ю, де вона вийшла заміж за придворного діамантових справ майстра.
- Вікентій Беретті звернувся до Київського дворянського зібрання у 1840 році з проханням бути занесеним до дворян Київської губернії, оскільки постійно мешкав в Києві з родиною і мав тут власний будинок. Ще 1817 року він був пожалуваний орденом Св. Анни III ступеня та отримав разом із нагородою право на спадкове дворянство.
- Олександр Беретті був старшим сином Вікентія Івановича від першого шлюбу з Амалією Федорівною Цинш. Після смерті батька він став опікуном своїх молодших братів і сестер.
- Вдруге Вікентій Беретті взяв шлюб із… Францискою-Фредерікою Цинш — сестрою своєї першої дружини. Але і другу дружину він пережив. Всього у Вікентія було 10 дітей: п'ять у першому шлюбі й п'ять у другому.
- 1841 року, коли 25-річний Олександр Беретті вирішив одружитися з лютеранкою Олександрою Бухгольц, він отримав благословіння на шлюб від свого батька ніжним листом: "Намагайся бути гідним її кохання та поваги, пам'ятати завжди обов'язки вірного чоловіка та приготувати себе до постійного сімейного життя… твій люблячий батько В. Беретті".
- Двоповерхову будівлю ректорату Київського університету по вулиці Володимирській, 64 безпідставно приписують авторству архітектора Олександра Беретті або навіть самого Вікентія Беретті. Але це не так.
- Вікентій Беретті міг стати першим професором кафедри архітектури та накреслювальної геометрії, на цю посаду 1839 року університет оголосив конкурс. Беретті подав свою програму на конкурс, але філософський факультет оцінив її негативно.
- Павло Альошин захоплювався творчістю батька й сина Беретті, збирав про них відомості та колекціонував креслення, спілкувався з нащадками. Завдяки цьому ми маємо великий масив оригінальних проєктів видатних архітекторів.
