Нові вулиці Києва. Частина друга

Колаж: "ТиКиїв"

Наступна історія прокладання вулиць приваблює насамперед колоритною постаттю домовласника, по землі якого вони пройшли.

Ім'я дворянина Пилипа Ясногурського можна віднести до того типу "київських антиків", про яких писав ще Олексій Лєсков у середині ХІХ століття і продовжував розповідати сучасний дослідник Анатолій Макаров.

Первісно територія на Лук’янівці була великим позаміським хутором, що простягався від  вулиці Пимоненка до Глибочицької, вздовж Львівської (Січових Стрільців)). Ця земля перейшла до губернського секретаря Пилипа Норбертовича Ясногурського та його дружини Ганни Іванівни у 1871 та 1872 роках.  

Дотепний домовласник

Домовласник був автором кількох книжок, але найцікавішими його літературними творами здалися нам численні ділові листи, написані живою дотепною мовою людини, що знає ціну собі та владі. Ще одним "витвором" Ясногурського стало розпланування власної садиби. Тут проявився дієвий характер людини, що жила в епоху господарчих зрушень і змогла, попри немолодий вік, зробити корисну справу собі і місту.

Першою на теренах колишнього хутора була розпланована вулиця Монастирська (сучасна Пимоненка) біля Києво-Покровського жіночого монастиря.  При її проведені у 1901 році у домовласника виник конфлікт з монастирем, під огорожу якого Ясногурський  підкопався, роблячи трасу.

Незабаром з’явилася і вулиці Дика. Сам Ясногурський чудово розумів всю користь від прокладки вулиці крізь свою садибу, навіть перебільшуючи її значення. У 1909 році він звернувся до Київського товариства взаємного кредиту за підвищенням кредиту на своє майно, мотивуючи це високою його прибутковістю.

Звернення домовласника відрізняється  дотепністю мови та оригінальністю стилю:

По-перше, в Товаристві багато грошей і Банк наш стоїть так солідно і на таких твердих ногах, що нехай інші ховаються…

Далі Пилип Норбертович вів у тому ж дусі: "По-друге, що стосується мене, я теж ніби твердо стою. Нікому не повинен, не п'ю, не курю, не розбещуюся як інші, живу скромно, та тихо турбуюся про покращення мого матеріального стану. По-третє, майно моє, яким володію нині, значно піднялося в ціні…

На проведених мною вулицях місто влаштувало освітлення, провело магістральну водопровідну трубу, навіть камінь на мостові, а на Дикій влаштовує каналізацію. Така розкіш, яку я ніколи не очікував!

А ціна землі по Глибочиці зростає не по днях, а по годинах, як то кажуть. Трамвайне сполучення з Подолу на вокзал — і з вокзалу на Поділ влаштовано на моїх навіть тротуарах подвійними шляхами; нарешті, не сьогодні завтра, піде вантажний рух до вокзалу через мій двір, лише у Петербурзі зупинка. Тоді тільки сідай і загрібай лопатою грошики!.. ".

Дика вулиця

Домовласники Дикої вулиці звернулися 1909 року до Київської міської управи з проханням нанести її на план Києва. Невдовзі, у 1915 році, мешканці вулиці зіткнулися з проблемою:

Уклінно просимо… перейменувати "Дику" вулицю іншою, більш примітною назвою, яка відповідає культурності Києва...

Насправді ця назва походила від імені одного з попередніх домовласників — Диковського. А про Пилипа (Филипа) Ясногурського нагадувала маленька вуличка Пилипівська (Филипівська), чию історичну назву повернули у 2023 році.

Влада не встигла зреагувати на звернення. А невдовзі і часи прийшли інші, Київ навряд чи став більш розвинутим містом. Але з 1938 року вулиця вже могла пишатися своєю новою культурною назвою — Студентська, яка походить від гуртожитків студентів, що містилися тут.

Перетворення на Татарці

Інша "вулична" історія відбулася неподалік, в історичній місцевості Татарка. Тлом для цих перетворень стали садиби на схилах в районі вулиць Кирилівської та Нагірної.

Чималими домовласниками на згаданій території були титулярний радник Дзегановський, родина Баллаш та дворянин Федоров. В нього у 1902 році і придбала володіння дружина відставного поручника Марія Олександрівна Саханська, яка почала скуповувати майно з 1893 року.

За 10 років Саханська стає власницею величезного домоволодіння близько 20 десятин, що дозволило їй звернутися у 1909 році за дозволом на розподіл всієї садиби на невеликі ділянки з подальшим їх продажем. Зрозуміло, вже за вищими цінами.

На плані Саханської  можна побачити величезну садибу з нанесеними двома вулицями з попередніми назвами Некрасівська та Ломоносівська. Цей розподіл лишився тільки на плані, а садиба 1911 року переходить у власність до Іполіта Миколайовича Дьякова — одного з найбагатших людей Києва, дійсного статського радника, який у 1906-1917 роках був міським головою.

Гориста місцевість ділянки була прорізана ярами, тут існували окремі дерев’яні будинки, фруктовий сад, сінокоси. План впорядкування території Дьякова був реалізований лише частково. У 1912 році був прокладений Смородинський узвіз, а  свій маєток Дьяков розподілив на 67 садиб, як і планувалося.

До південної межі садиби Дьякова прилягала ще одна велика ділянка удови колезького радника Ольги Семенівни Святославської або Свєтославської (у тодішніх документах зустрічаємо обидва варіанти). Здається, знайоме прізвище? Дійсно, це була мати відомого художника Сергія Світославського, який деякий час мешкав в родовій садибі на Куренівці (тодішня адреса — вул. Кирилівська, 77). 

Святославська теж вирішила збільшити цінність свого майна, проклавши від вулиці Нагірної до Кирилівської нову вулицю під "скромною" назвою Святославська. Не дивлячись, що така вулиця вже існувала в центрі Києва (сучасна Липинського).

Паралельно вулиці в садибі провели ще невеликий провулок — теж Святославський (донедавна — Шишкінській, нині — Іллі Рєпіна).  Землю, що залишилася, поділили на невеликі ділянки для продажу. Але розпродати встигли лише найбільш зручні.   

Трохи раніше, у 1891 році,  через садибу (дачу) удови надвірного радника Олександри Дмитрівни Зейферт по вулиці Баггаутівській (Загорівська) продовжили вулицю Овруцьку. В акті Комісії з оцінки цінності землі 1889 року вказувалося, що трасування вулиці вигідно для міста. Домовласниця погодилися віддати місту понад 13 десятин своєї землі по 50 копійок за 1 кв. сажень.

Крізь садибу В. Лесника (Лесникова) по вулиці Глибочицькій також планувалося провести продовження цієї вулиці. З заявою про це звернулися до міської Думи самі домовласники — мешканці Лук'янівки. За відчуження частини садиби Лесник просив надати йому в оренду  крамниці в Гостинному дворі. Прибуток від крамниці в центрі Подолу був дещо більшим, ніж вартість землі на брудній, погано впорядкованій вулиці, по якій проходила відкрита стічна канава.

Нова забудова

Останні приклади належать до іншої частини Києва — району "Нової Забудови", що почав заселятися у 1830-х роках. Однією з головних трас місцевості була Жандармська, пізніше Маріїнсько-Благовіщенська вулиця (Саксаганського). У кварталі між вулицями Паньківською і Тарасівською існувала садиба І. Краснокутського. Вона розділяла  з 1830-х до 1881 року Велику і Малу Жандармську вулиці. Як це водилося, домовласник купив майно значно дешевше, ніж потім продав місту для об’єднання вулиць в єдину Жандармську. 

Наприкінці ХІХ ст. відбулася ще одна спроба трасування вулиці. Граф О. Колонно-Чосновський володів великою садибою по Жилянській вулиці біля річки Либідь. Домовласник впорядкував свою територію і хотів провести по ній вулицю до самої річки, а потім продовжити її до вулиці Степанівської (сучасна Старовокзальна).  

Крім вулиці запланував провулок — щоб з‘єднати його з Безаківською (Петлюри). Міський землемір Таїров підтвердив корисність появи вулиці для публіки, що прибуває на вокзал. Але київська влада занадто довго розглядала це питання. Тому на початку 1896 року міська дума отримала листа про продаж ділянки по вулиці Жилянській, 107 Південно-Російському машинобудівному заводу. Так місцевість залишилася промисловою околицею міста.

Як бачимо, наведені приклади свідчать про конструктивну співпрацю міського керівництва та домовласників Києва. Власники великих приватних домоволодінь найчастіше погоджувалися  віддати (продати) частину своїх земель для трасування нових вулиць. Це були вигідно і самим домовласникам, покращувало благоустрій міста і добробут мешканців, сприяло формуванню цікавих архітектурних осередків. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter