Прогулянка районами Києва: Святошин

Прогулянка районами Києва: Святошин Колаж: ТиКиїв

У XII столітті ця територія на "крайньому заході" сучасної столиці була маєтністю князя Святослава Давидовича, який прийняв чернецтво та став відомим як Микола Святоша.

Тиха лісова місцевість отримала поштовх у розвитку з кінця 1890-х, коли її розподілили на понад три сотні дачних ділянок — навколо Києва розпочався "дачний бум"ще до появи Пущі-Водиці, Бучі, Ворзеля, Дарниці та Святошина.

Фото: з вільних джерел

Притому святошинське дачне поселення стрімко набрало елітарності — не тільки завдяки близькості до мегаполіса та відсутності побутових та транспортних проблем, що вирішувалися максимально швидко. Тут відпочивала та постійно мешкала верхівка київського середнього класу та чиновництва, включно з двома міськими головами — Василем Проценком та Іполитом Дьяковим, які обіймали посади послідовно у 1900-1916 роках.

На жаль, радянський період з його тенденцією нівелювати особливості міських районів Києва типовими багатоповерхівками був невблаганним і до Святошина, що особливо прикро: з близько 500 (!) дач залишилося менше десятка.

Фото: з вільних джерел

Деякі вулиці тут ще не так давно звалися "просіками", "надзірні сосни" Святошина увічнив в поезіях Василь Стус (1938-1985) — "найбільш святошинський" з поетів. І навіть зараз, примруживши очі та увімкнувши уяву, можна відчути себе серед соснового бору.

Святошинський вокзал

Фото: з вільних джерел

Типовий "дачний" вокзал лінії Київ-Коростень, прокладеної в 1900-1902 роках саме в новомодні західні та північно-західні передмістя Києва. Аналогічні можна побачити на станціях Коцюбинське, Буча, Ірпінь та ще декількох цього напрямку.

Архітекторами були два Олександри — Кривошеєв та Хойнацький. Власне, за їхніми проєктами забудовувалися і згадані дачні місцевості — не тільки Святошин, а й Пуща-Водиця, Буча тощо. В наш час будівля використовується не за прямим призначенням, хоча і належить Укрзалізниці.

  • ДЕ? Вул. Святошинська, 13а.

Старі дачі

Фото: Олександр Панченко

Власне, саме вони — ті лічені "щасливиці", яких не знесли за останні півсотні років — і є головною принадою та характерною рисою старого Святошина.

Найбільша кількість дач збереглася вздовж чи поруч з вулицею Львівською, яка проходить кварталом південніше Берестейського проспекту. 
Перша з них, якщо йти від Святошинської вулиці, з непарного боку — все ще доволі міцна, двоповерхова, цегляна — та... найбільш закинута з усіх, прихисток осіб сумнівного вигляду та поведінки.

Фото: з вільних джерел

Але і раніше репутація в неї була не найкраща, адже тут був дитячий тубдиспансер. Щодо "першого життя", найщасливішого в історії цього будинку, то він зведений або представником купецького роду Бахарєвих, або інженером-путійцем Анічковим (дослідники наводять різні дані). 

У наступному кварталі розташована доступна для огляду "дача з каріатидами", збудована для баронеси Віри Гудшон.

Дачі Святошин
Фото: Олександр Панченко

Її сини були відомими фотографами, які тримали своє ательє на вул. Прорізній, 23. Незвичні обличчя каріатид — вони явно нагадують даму не молодого, а радше середнього віку. Можливо, це зображення самої пані Гудшон — але в цьому разі занадто сміливі, адже обидві скульптури мають… оголену грудь та коліна.

Фото: Олександр Панченко

Ще одна дача родини Гудшонів (так сталося, що з лічених дачних будинків Святошина збереглося дві, які належали саме цій родині) стоїть на поперечній до Львівської вулиці Крамського.

Це найбільша за площею з тутешніх дач, що існує нині.  Була зведена 1908 року та куплена Гудшонами для здачі в найми декільком родинам, тому спроєктована так, що має п'ять окремих виходів. Відомий і архітектор цієї цікавої споруди в стилі модерн — Зіновій Журавський (автор вокзалу в Жмеринці).

Фото: Наталі Казакова

Єдина стара дача, що збереглася по інший бік Берестейського проспекту, тобто у північному Святошині, належала родині Сергієнків.

Фото: з вільних джерел

До 2020 року її можна було бачити з проспекту та відвідати будь-кому — адже в ній розташовувалось районне БТІ. Продана в приватні руки, вона була досить швидко оточена двома парканами — живим, із щільно посаджених туй та ялин, та залізним. При цьому зовнішній вигляд дачі було змінено не на краще: до прикладу, засклили імпозантну веранду, яка свого часу приваблювала кіношників — у 1980-х тут знімався фільм "Ведмежатко".

Чи не найкраще збереженим дачним будинком імперського періоду на Святошині є дача міського голови Іполита Дьякова (1865-1934) — і вона  розташована в найвіддаленішій частині сучасного житломасиву, яка в 1970-х була як би "відрізана" Окружною трасою.

Фото: Олександр Панченко

Дьяков керував Києвом у "золоту добу" його пізньоімперського розквіту — з 1906 по 1916 роки та ще трохи при денікінцях, та трохи 1918-го. На зовнішній стіні будинку можна побачити дві тендітні скульптури дівчат — навіть дивно, що такий "елемент буржуазного несмаку" протримався усе це надбурхливе століття.

Фото: Олександр Панченко
  • ДЕ? Дача Бахарєва-Анічкова (вул. Львівська, 3), дачі Гудшонів (вул. Львівська, 18 — з каріатидами, та вул. Крамського, 10); дача Сергієнко (просп. Берестейський, 130), дача Дьякова (вул. Львівська, 80), а також дачі по вул. Львівській, 19, 23, 36, вул. Котельникова, 82, вул. Верховинна, 22.

Командний бункер Київського укріпрайону

Наприкінці 1920-х найзахіднішу частину Святошина зробили секретною — тут будувався командний пункт Київського укріпрайону.

Напрямок цілком зрозумілий — біля головного в'їзду-виїзду з міста у бік потенційного ворога (чи об'єкта завоювання) — західного світу, а конкретніше — спочатку "панської Польщі", а потім "фашистських агресорів".

Від останніх, щоправда, бункер не вберіг: "повоював" він один місяць — липень 1941-го, а вже в серпні командний пункт перенесли ближче до центру Києва. Німці одразу дослідили його, щойно увійшовши до міста, і навіть видали брошуру з повним описом бункера.

Окрім власне "секретного об'єкта першої категорії", на цій території були й наземні будівлі. На місці них збудували школу № 140, з якої, як розповідають місцеві, колись можна було попасти у верхні яруси бункера.

Фото: Наталі Козакова

Безпосередньо над букером поступово зводили житлові будинки, а сам об'єкт продовжував бути секретним ще 40 років після Другої Світової. Тільки 1985-го було вирішено поставити пам'ятний знак на приблизному місці бункера. Притому на ньому написали, що командний пункт побудували 1930 року, хоча насправді сталося це пізніше.

У наш час бункер, принаймні нижні його яруси, вважаються затопленими.

  • ДЕ? Вул. Верховинна, 80.

Сквер та пам’ятний знак Василеві Стусу

Василь Стус. Фото: з вільних джерел

Великий поет та мученик режиму усе своє київське життя (1963-72; жовтень 1979-го — травень 1980-го) до  та між арештами прожив на Святошині.

На жаль, найцікавіша з цих адрес — будинок, в якому він мешкав з 1965-го до середини січня 1972-го, якраз і не зберігся: за час першого ув'язнення поета його, як і десяток таких самих поруч, знесли при розширенні Окружної дороги та створенні кільцевої розв'язки з Брест-Литовським проспектом. На умовному місці цього будинку 2009 року був встановлений пам'ятний знак. 

Фото: Наталі Козакова

На той час забудовники хотіли звести на ділянці поруч черговий хмарочос, і вже частково знищили "надзірні сосни", які Стус згадував у ностальгійних табірних віршах. Після цього пам'ятний знак декілька разів намагалися знести. Територія біля нього і досі не доглянута: понівечені забудовниками соснові стовбури та вирослі за ці роки кущі-бур'яни ніяк не відповідають місцю пам'яті видатного сина України. 

  • ДЕ? Берестейський просп., 119, біля розвилки з просп. Палладіна.
     
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Відкриваю Київ щодня, бо навіть знайомі місця приховують безліч цікавинок!

Може бути цікаво

Знайшли друкарську помилку?

Роботу над знаковим проєктом для виликого стримінгового сервісу не зупинила навіть війна.

Цей сайт використовує cookie-файли
Більше інформації