Прогулянки Києвом: Солдатська слобідка
Колаж: "ТиКиїв"
Солдатських слобідок — поселень відставних вояк царської доби, що виникали на околицях Києва з 1840-х — у місті колись було декілька. Ті, що існували на Звіринці та Клові, зникли ще у 19 столітті, проте найбільший та найвідоміший район під такою назвою уцілів і зберіг свою топографію.
Коли на вулицях Дмитрівській, Тургенєвській (нині Кониського), Павлівський, Золотоустівській, Річковій, Гоголівській почали в кінці 1970-х масово зносити старі будинки, люди переселилися в нові райони, зберігаючи пам'ять про ці довгі тінисті вулиці з трамвайними коліями та строкатою забудовою хіба що у своїй пам'яті.
Назва "Солдатська слобідка", на відміну від інших топонімів Києва, ніколи не була на слуху. І навіть доба інтернету та регулярних екскурсій Києвом мало що змінила — ці квартали, околиці старого центру, вперто залишаються terra incognita навіть для тих, хто нині тут мешкає.
Фабрика Карла Бульона та його прибутковий будинок
Дві адреси району пов'язані з одним із "ковбасних королів" старого Києва — Карлом Бульоном (1851-1906).
Незважаючи на французьке прізвище, він був німецьким підданим, а бізнес у місті на Дніпрі розпочав 1872 року. З часом Бульону вдалося стати першим серед інших ковбасників міста, та й ще закріпити це депутатством у Міській думі.
Тогочасні конкуренти розпочали роздмухування "народних балачок" про сосиски з котячого м'яса, перемолоті хрящі та брудні обрізки в елітних сортах тощо, а в радянський період всі ці "старі легенди Євбазу" доповнилися, звичайно ж, розповідями про людський палець, знайдений у ковбасі. Однак фабрика саме тоді якраз вважалася виробником м'ясної продукції для партійної верхівки.
Бульйон прикупив ділянку на розі вулиць Дмитрівської та Павлівської у 1880-х, а 1896 року архітектор Олександр Кривошеєв збудував кутовий корпус (будівля збереглася донині), де розташовувалися адміністрація, дев'ятикімнатна квартира власника та один із м'ясних магазинів. По смерті Бульона-старшого підприємство успадкував його син Маркс Карлович, який залишився у пам'яті киян не тільки фактом свого імені, а й тим, що розсікав містом на червоному кабріолеті.
Переживши всю добу соціалізму, новітнього капіталізму фабрика не пережила: після закриття наприкінці 1990-х її територію згодом забудували житлом, серед яких — оригінальний за своєю формою хмарочос, єдиний подібний у Києві. У наші дні тут лишився стояти тільки згаданий адмінкорпус, в якому, за іронією історії, розташовані ветеринарна клініка та аювердична кав'ярня.
- ДЕ? Колишня фабрика — вулиця Дмитрівська, 37; будинок — вулиця Бульварно-Кудрявська, 51
Панно на готелі для артистів цирку
Серед строкатої забудови Дмитрівської стоїть типовий радянський готель 1970-х років, призначений для артистів цирку. В ті роки архітектори та художники зазвичай намагалися "оживити" будівлі суспільного призначення мозаїками, горельєфами, панно тощо.
Ця будівля не виняток — на ній можна побачити керамічне панно авторства Володимира Федька (1940-2006), автора художнього рішення станції метро "Золоті ворота".
Мотиви панно більш ніж дивні — на ньому не стільки циркова, скільки народна українська тематика, причому в карпатсько-гуцульських мотивах. Фантастичні звірі на панно, крім досить дивного лева та шаленого кролика поруч, ніяк не стосуються циркових вистав — тут ми можемо побачити оленя, леопарда і навіть сову.
Цікаво, що на вулиці ми бачимо тільки частину панно. Інша робота такого ж розміру є у фоє приміщення.
- ДЕ? Вулиця Дмитрівська, 27
Маєток з політичними таємницями
Невеличка Павловська вулиця, що єднає Солдатську слобідку з Кудрявцем, зберігає — хоча й у значно перебудованому вигляді — багато декорований маєток з не менш багатою історією.
Збудована почесним громадянином міста Василем Удовенком, ця кам'яниця належала до арешту у 1929-му його сину, лікарю Володимиру Удовенку, репресованому за націоналістичні погляди та роботу на Центральну Раду. Будиночок передали під комунальні квартири, і в 1941-1943 роках тут створили один із конспіративних осередків більшовицьких підпільників, а в листопаді 1943-го саме в цьому особняку, подалі від центру та зайвих очей, тимчасово оселили першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова.
Однак німців все одно якось "навели" на будинок, і вони наприкінці того ж листопада 1943-го намагалися його розбомбити. Хрущов після того переїхав на Лук'янівку, але насичене життя будиночка тривало: 1946-го тут розмістилася київська місія ЮНРРА — міжнародної організації при ООН, створеній перш за все США та Канадою для допомоги країнам, що постраждали від війни.
Звісно ж, американці під прикриттям цієї місії відправили до Києва шпигунів, а всі будинки навколо були заселені представниками численних аналогічних відомств сталінського СРСР. Однак мешканцям Києва будинок в ті роки запам'ятався тим, що тут роздавали "гуманітарну допомогу" — передусім одяг.
Звичайно, навколо цієї допомоги сформувався вир спекуляцій, підробних довідок тощо. У 1948-му місія з будиночка виїхала: американці згорнули її, замінивши на "план Маршалла", в якому СРСР вже з політичних мотивів участь брати відмовився.
- ДЕ? Вулиця Павлівська, 9
Будинок з павичами
Паралельна Дмитрівській Тургенєвська (нагадаю, нині — Кониського) вулиця так само має у забудові будинки царського часу, радянські багатоповерхівки та сучасні "елітники".
Серед архітектурно та історично значущих будинків відзначимо один, меморіальна дошка на якому свідчить про проживання тут у 1915-1953 роках Софії Тобілевич (1860-1953), другої дружини драматурга, режисера та актора Івана Тобілевича (Карпенка-Карого). Оселилась вона тут через сім років після смерті чоловіка. Софія Тобілевич до кінця свого життя займалася упорядкуванням його творчого доробку і водночас грала у виставах. Мешкала вона у квартирі № 8 на другому поверсі.
Архітектурно ж будинок привабливий тим, що містить на рівні центральної осі верхнього поверху скульптурні зображення павичів — єдиних таких у столиці. Та і сам він являє собою шедевр модерну, на жаль, достатньо спаплюжений недбальством та несмаком мешканців та комунальних служб.
- ДЕ? Вулиця О. Кониського, 41
Посольство Ватикану
Цей будинок углибині ділянки належав такому собі пану Івану Гусєву. На початок 1990-х будівля стояла відселеною, але 1995-го була передана під Апостольську Нунціатуру Ватикану (офіційна назва папських посольств).
2008 року територію в 0,23 га навколо будинку Ватикан викупив у власність. Саме тут у червні 2001 року зупинявся Іоанн Павло II (1920-2005) під час свого візиту до Києва. Наступного року на подвір'ї відкрили йому пам'ятник роботи відомих українських авторів (скульптор Борис Довгань, архітектор Флоріан Юр'єв). На жаль, щільно засаджена ялинами алея, що веде до посольства, не дозволяє нормально розглянути Папу.
- ДЕ? Вулиця О. Кониського, 40
Каплиця Святого Марка
Є, мабуть, іронія в тому, що за пів кварталу від посольства Ватикану з 2016 року стоїть лютеранська каплиця Святого Марка.
Незвичність каплички робить її привабливим об'єктом споглядання та запрошує до відвідування. У молитовній залі другого поверху на відвідувачів очікує сюрприз — виставка моделей дерев'яних храмів України всіх конфесій, створених майстром В'ячеславом Коломійцем (нар. 1948).
Пастор також розповість про історію лютеранської громади "волинських німців", які з середини 19 століття оселилися на Волині, зокрема в Житомирській області — цілком забутий донедавна факт нашої спільної історії.
- ДЕ? Вулиця О. Кониського, 24а
Будинок з котами
2009 року письменник Олесь Ільченко написав книгу "Місто з химерами", чим зробив внесок у сучасну версію міфу про містичні адреси Києва. В ньому цей будинок на Гоголівській вулиці показаний одним із кутів "трикутника зла", нібито створеного видатними київськими архітекторами через нашіптування Змія — уособлення злої сили, що хоче оточити "диявольськи оздобленими" будинками святу Софію Київську.
Але і до того будинок роботи архітектора Володимира Безсмертного (1863-1940) вирізнявся навіть на тлі інших численних витворів періоду модерну та "будівельної лихоманки".
Належав він відставному генералу Фердинанду Ягімовському. Декор фасаду з фігурою чорта під дахом, совами та примітними котами обабіч вікна однієї з квартир першого поверху деякі дослідники київської архітектури відносять до романтичної стилізації під французький ренесанс.
Крім привабливого декору, будинок відомий своїми видатними мешканцями, особливо ж у квартирі № 5. У 1917-1919 роках у ній жив Степан Тимошенко (1878-1972), всесвітньо відомий механік у галузі теорії пружності, опору матеріалів та будівельної механіки, академік УАН (з 1918), а в еміграції — професор Стенфордського та Мічиганського університетів. У ті роки він викладав у Політехнічному інституті. На жаль, встановлене ще у 1990-х на фасаді будинку погруддя Тимошенка було вкрадено в середині 2010-х.
Після Тимошенка в цій квартирі оселився Микола Левченко (1900-1934) — історик, етнограф та секретар академіка А. Кримського. Він був репресований 1929-го і збожеволів на засланні. Молодий вчений вкоротив собі віку, коли вже був звільнений від покарання. Тож із цим будинок дійсно пов'язані трагічні історії. Щоправда, містики у цьому ніякої немає.
- ДЕ? Вулиця Гоголівська, 23
