Михайло Бойко про екстремальний тріатлон KYIVMAN: як подолати 420 км за 20 годин

Фото: Михайло Бойко

Тріатлон — доволі складний і екстремальний вид спорту для звичайної людини. Це — мультиспортивна дисципліна, що поєднує плавання, їзду на велосипеді та біг. Найвідоміша дистанція тріатлону — IRONMAN: 3,8 км вплав, 190 км на байку та 42,2 км бігу. І все це за один день без відпочинку.

Екстремальний тріатлон — це дещо складніше. Він відрізняється або незвичними умовами (високі або низькі температури, складний ландшафт) або довгою дистанцією. Кияни можуть пишатися своїм KYIVMAN — дуже екстремальним змаганням довжиною у 420 км, що поєднує 8 км плавання, 360 км на велосипеді та 52 км бігу. І все це необхідно встигнути за добу!

Наш герой Михайло Бойко подолав цю відстань за менше ніж 20 годин, і ми розпитали його про підготовку до цього змагання, про фініш та про те, навіщо люди йдуть на такі виклики.

Про початок спортивної кар'єри

До спортивного періоду я жив не своїм життям, яке прагнув змінити, але не розумів — як. Спорт мені в цьому допоміг — він відчинив мені двері у новий досвід.

Я почав свій шлях у великий спорт із придбання велосипеда: все життя про це мріяв і у 26 років зробив собі подарунок, купивши найпростіший mountain bike. Спочатку катався з дому на роботу, але згодом почав розширювати горизонти та цікавитися велоспортом детальніше. Так згодом дізнався, що є змагання "для всіх", незалежно від рівня підготовки. З велоспорту це переросло у щось більше, бо я прагнув розвинути себе як особистість. Зрештою маю за плечима дві сотні стартів по всьому світу, є призером екстремального тріатлону в Іспанії, вигравав трейловий забіг на Кіпрі, був учасником Чемпіонату світу з велоспорту (masters) та багато чого ще.

Про досвід попередніх фінішів

Я є фінішером та призером шести екстремальних тріатлонів Європи, які входять до списку найскладніших добових стартів світу. Це: Olympusman на острові Кіпр, PireneXtri в іспанських Піренеях, JanosikXtri в словацьких Татрах із нічним велоетапом, GreekHero Xtri на Корфу та інші. Тож коли з'явився KYIVMAN у 2020 році, я одразу кинув на нього око, а у 2021-му навіть його виграв! З того часу щороку беру участь.

Про підготовку

Підготовка до 420+ км, де тобі потрібно спочатку проплисти 8 км, потім проїхати 360 км та на завершення біговий етап у 52 км, безперечно повинна починатися ще взимку. Але зосереджую увагу саме до KYIVMAN за місяць до змагань.

Тоді збільшую обсяг тренувань у басейні, пересідаю з групового велосипеда на велосипед для тріатлону — роблю брик майже через день. Брик — це зв'язка двох видів: плавання+вело та вело+біг. У середньому в мене йшло по дві години на денне тренування, але не більше за 16 годин на тиждень.

У цей місяць підготовки маю по два тренування на день, інколи — три. Тож в середньому за тиждень виходило 17. Заняття розбивав на ранкові та післяобідні, тож в обід міг навіть годину поспати. Для мене "відновлення" — важливіше за тренування. 

За тиждень до змагань відпочиваю, майже не роблю зайвих рухів. Читаю книжки, щоб відірватися від думок про майбутнє випробування. 

Підготовка до екстремального майже нічим не відрізняється від підготовки до звичайного тріатлону. Різниця лише в тому, що плисти потрібно вночі та бігти по ґрунту. Маючи великий досвід виступів та трансформуючи себе, я знайшов формулу, яка дає мені змогу кожен рік долати цю дистанцію. Вона дуже проста: треба тренуватися в умовах або наближених до них, які тебе чекають на змаганнях. Тож я бігаю в лісі та плаваю вночі.

Про команду підтримки 

Особливість екстремального старту в тому, що в тебе немає пунктів для харчування вздовж дистанції, тому ти повинен мати команду підтримки. Треба розуміти, що 420 км — це відстань, яку самостійно пройти неможливо. Команда повинна слідкувати за твоїм харчуванням та самопочуттям, допомагати тобі здолати цей шлях у будь-який незаборонений регламентом спосіб.

Команду ти збираєш сам: хтось бере жінку, хтось друзів, а хтось незнайомих людей. Я дуже прискіпливий — потрібно розуміти, що спортсмен знаходиться майже добу в режимі виживання, його дратує все на світі, тож він з радістю виллє трохи поганих слів. Тож команда повинна бути стійкою й відповідати згодою на все, що б я не казав, та реагувати швидко: знати, як із сокири зварити борщ, і бути фізично витривалою, бо висидіти в машині довше за 10 годин (саме стільки часу триває велоетап), а після цього бігти, повірте, складно. 

Я зазвичай просто роблю запит в Instagram та запрошую долучитися до моєї команди, а потім фільтрую людей в особистому листуванні. 

Про маршрут KYIVMAN

Маршрут майже незмінний з початку існування цього старту у 2020 році. Змінилися лише умови проведення — війна. Перші чотири роки він тривав два дні, ділячи дистанцію так: перший день — плавання, 8 км бігу та 220 км на велосипеді, другий день — 145 км крутиш педалі та біжиш 52 км. Це давало змогу залучити до змагань більше учасників. П'ятий рік, ювілейний, захотілося чогось особливого, тож вирішили спробувати подолати цю дистанцію за один день.

Маршрут починається біля Блакитних озер у селі Підгірці та далі прямує на Одеську трасу майже до міста Умань, де ми розвертаємося та їдемо до селища Круглик. Там вздовж озер бігаємо 52 км. Відрізок продуманий ідеально.

Плавання розраховане на п'ять кіл з "австралійським виходом", що дає змогу годувати та поїти свого спортсмена під час запливу, не заважаючи іншим. Велоетап у 360 км вздовж Одеської траси має вдосталь заправок, якщо вашій групі підтримки треба щось негайно купити для спортсмена.

Біговий етап — це вісім кіл довжиною 6500 метрів. Він дає змогу годувати вашого спортсмена кожні 30 хвилин, навіть не біжучи з ним поруч.

Як на мене, то організація KYIVMAN не поступається закордонним івентам, ба більше — перемагає щодо мерчу та фінішних медалей. Сам маю чотири брендовані футболки в гардеробі, які вдягаю майже щодня. 

Про фініш

Перше враження після фінішу: "Я це подолав, зміг завершити перегони за один день"! Бо коли мова йде про ультраперегонів на велику відстань, то перш за все треба думати не про фізичну витривалість, а про психологічну, та про сторонні фактори, наприклад, погодні умови. Фізично та психологічно я готовий до будь-яких викликів, але погода — це завжди лотерея. Цього разу вона була не на нашому боці: у день старту температура в затінку піднялась до 32+ градусів — їхати в таку спеку складно. Асфальт нагрівається настільки, що ти відчуваєш як від нього відбивається тепло. Про біг взагалі мовчу, бо мало знаю спортсменів, яким комфортно бігати у спеку.

Найлегше — плавання, бо ти ще повний сил, сонце "спить" і це найкоротший етап.

Найскладніший — біг, бо це останній етап перегонів: ти вже виснажений як фізично, так і ментально, твій шлунок вже не сприймає їжу, тебе бісить все, навіть support team.

Цікавого для учасника в цих перегонах мало, точніше нічого цікавого немає, бо ти рухаєшся на межі своїх можливостей. Це випробування сили та духу. Ти вийшов на старт одним, а повернувся іншим. Це — переродження.

Все цікаве відбувається на наступний день — день нагородження. Тоді всі збираються в одному місці, щоб поділитися своїми враженнями, одягнути футболку того, хто фінішував, та отримати найкрасивішу медаль у світі! 

Після фінішу

Наступного ранку перш за все стаю на ваги: показують 61,9 кг, хоча я важу на шість кілограмів більше. Тож за ці двадцять годин перегонів я втратив їх. Це дуже багато: тіло було зневоднене, відчував себе дуже кепсько, не міг ні їсти, ні пити. Вперше в житті після перегонів мені ставили крапельницю з натрієм та глюкозою. Наступного дня ваги вже повернулися в норму. Ще через день я вийшов на тренування.

Фізично можна відновитися швидко, якщо робити усе правильно. Звісно, ти втрачаєш швидкість на певний час, але кріпатури в мене навіть не було, а ось опіки від сонця та рани від укусів комарів нагадують мені, що таки це був не сон. Але психологічно перегони "тримають" тебе ще довго — через тиждень-другий ти більше емоцій пропускаєш через себе, ніж у перший день після завершення перегонів. Бо після фінішу ти настільки виснажений, що не можеш навіть думки зібрати до купи. Мені здається, що я навіть не усміхався, перетинаючи фінішну лінію. 

Про перегони тривалістю 20 годин

Перед початком велоетапу мене змастили сонцезахисним кремом, а в машині лежав лід про всяк випадок. Бо прогнозували +32 градуси, а під прямими променями могли бути всі 45. Тож їхав та контролював гідратацію й кількість натрію, яку поглинав. Час від часу рукою перевіряв, наскільки нагрівся шолом, дивно, але він здавався холодним.

Трапилося те, чого навіть не очікував — отримав сонячний удар (не тепловий). Десь після 260 кілометрів в очах потемніло, почало нудити, стало дуже холодно. В той момент перегони для мене завершилися, й почалося буквально виживання. Я зміг доїхати ще 100 кілометрів до бігового етапу, а от бігти — тіло відмовлялося. Було настільки гаряче, що лід перетворювався на воду за лічені хвилини. В такі моменти ти питаєш себе: "Наскільки далеко я готовий зайти заради перемоги над собою?"

Поки долав ті 52 кілометри навколо озер Круглика, почув фразу від людей, які відпочивали на пляжі: "Навіщо вони бігають?" Це неприємно чути, бо ти розумієш, наскільки люди далекі від спорту та близькі до своєї ліні, їм легше випити оковитої та відростити пузо ніж зрозуміти нас — спортсменів.

Про плани на майбутнє

У дуже складний час живемо, тому далеких планів не будую. Але хочу поки що відійти від спорту та присвятити цей місяць мандрівкам на велосипеді. Наприклад, в Україні нарешті офіційно відкрили "Подільський шлях святого Якова" — це маршрут на 252 кілометри між Вінницею та Кам'янець-Подільським, який можна здолати як на байку, так і пішки.

Вважаю, що такі проєкти треба підтримувати, тому шукаю тих, хто хоче до мене долучитися в цій пригоді. Пишіть мені в інстаграм.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter