Як марафонський біг реабілітував киянина від важкої хвороби та змінив життя після ув'язнення
Юрій Кіслов
Юрій Кіслов — киянин, успішний підприємець, батько та 54-разовий марафонець у свої 40 років. Розмовляючи з ним та спостерігаючи за його образом життя, складно уявити, що йому довелось провести чотири роки у колонії, куди він потрапив у свої 18. Або те, що у 30 років його паралізувало та лікарі прогнозували інвалідність до кінця життя. Зараз усі знають Юрія як активну та цілеспрямовану людину та завзятого бігуна.
Фініш марафону дає особисту перемогу, впевненість у собі та позитивну енергію, стверджує Юрій. Життя — це марафон, а не спринт, з перешкодами, непередбачуваними обставинами, втомою, ризиками та, звичайно, радістю перемоги.
Юрій ніколи не займався спортом та почав бігати у 33 роки. За 18 місяців, починаючи з 2020 року, він фінішував 50 марафонів і поставив тим самим рекорд України. Як це вплинуло на його життя та бізнес, розповідає Кіслов в інтерв'ю.
ДИТИНСТВО ТА ПІДЛІТКОВИЙ ВІК
Я народився 1983 року в Києві. У голодні 1990-ті батькам було непросто, їжі вдома не вистачало і я часто жив у бабусі. Я ходив із нею на базар продавати овочі та зелень: ми викопували на городі необхідне, пакували все в красиві пучки і швидко продавали.
Незабаром я почав продавати морозиво в Києві: на нього був великий попит влітку, але місцевий "рекет" не давав мені розвинутися — треба було їм платити частку. Потім мив машини за гроші, але мені знову сказали платити частку "криші" і я припинив цим займатися.
З 13 років я вранці їздив закуповувати газети в редакцію "Київські відомості", а потім все це продавав. У мене виходило непогано заробляти і я полюбив продажі.
У школі я вчився погано, бо не розумів навіщо взагалі вчитися: адже мої батьки були дуже освіченими, а грошей все одно не було. З дитинства я сильно зненавидів злидні: не міг зрозуміти, чому я не можу нормально харчуватися, одягатися і жити нормальним життям. Три рази я був у 10 класі. Тоді в мене була одна мета — вибратися зі злиднів. Я втомився доношувати чиїсь речі і мріяв про кросівки Reebok. У 2016 році, коли я пробіг свій перший марафон, то купив собі 4 пари топових кросівок.
УВ'ЯЗНЕННЯ І КОЛОНІЯ
У свої 15 років я зв'язався зі старшокласниками, які займалися крадіжками та здирництвом, але я того спочатку не розумів, адже з ними завжди весело, були вечірки та багато друзів.
2002 року після випускного о 6 ранку, коли я спав удома, пролунав дзвінок у двері: це був кримінальний розшук.
Пам'ятаю, мама всім запропонувала випити чаю, однак панове відповіли, що не варто, оскільки вони мене скоро відпустять і я прийду додому снідати. Снідати додому я не прийшов.
Мене пристебнули кайданками до батареї і ногами отримували свідчення. Я не розумів, у чому справа і що я там роблю. Доказів не було, але провів я там не один день. Як виявилося, так звані друзі вирішили мене посадити, щоб їх самих не чіпали. Винесли вирок: "чотири з половиною роки колонії посиленого режиму". Мені щойно виповнилося 18 років і я розумів, що життя більше ніколи не буде як раніше.
Відбуваючи покарання, я багато читав. Моя любов до книжок у в'язниці дуже знадобилася. Я розумів, що раз вже опинився тут, то немає сенсу гаяти час.
Час у колонії був непростим: я навчився спати з розплющеними очима, бути завжди напоготові, жити в умовах антисанітарії та відсутності нормальної їжі. Здоров'я погіршувалося, вітамінів не було, годували відходами, що призвело до сильних хвороб. Ліків теж не було, я просто лежав і згнивав у пекельних болях. Але вийшов.
2006 рік, ранній ранок, легкий холод, я стою в спеціальному одязі, в якому ходять у колоніях.
"Засуджений за статтею такою-то, на вихід, ви вільні".
Мені видають довідку про звільнення, дають 20 грн на маршрутку додому. Під'їжджаючи до Києва, я побачив безліч нових будинків, усе навколо змінилося. Перехожі, дивлячись на мене, оберталися, і щось між собою говорили. Мій зовнішній вигляд розбурхував мозок оточуючих. На грудях була бирка з написом мого прізвища, імені та номер загону.
ЖИТТЯ З ЧИСТОГО АРКУША
За статистикою, переважна більшість людей у в'язниці не змінюються і скоро повертаються за нові злочини. Вони стають злі на весь світ, адже їм доводиться виживати в нелюдських умовах, — як результат, у "нормальному" світі їм важко вижити. Я знав це і дуже хотів по-іншому.
Після звільнення деякий час мені доводилося приходити в міліцію для спілкування з дільничним, щоб він, спостерігаючи за мною, ухвалив рішення про мою поведінку на волі. Час від часу він ставив мені запитання:
"Юра, коли наступного разу до в'язниці плануєш?".
Я завжди відповідав: "Я там уже був, більше не планую, свій урок життя я виніс, ціну заплатив".
Перші дні мого нового сценарію життя були у пошуках роботи. Я влаштувався в компанію металопластикових вікон різноробочим, а через рік став начальником виробництва. Вивчив усі процеси і працював більше за всіх.
Я усвідомлював, що у мене є вибір: спілкуватися зі старим колом друзів і продовжувати вільне падіння, або докласти максимум зусиль і змінити своє життя.
Коли я став начальником виробництва, мені пощастило познайомитися з бізнесменами зі спільними цінностями. Згодом ми разом відкрили два великих бізнес-проєкти — побудували велику мережу магазинів масажного обладнання, що давало хороший прибуток. Я почав вкладати у свою освіту: тренінги у різних країнах світу, закінчив університет та бізнес-школу.
Стів Джобс у своїй легендарній промові перед випускниками Стенфордського університету говорив про те, що ми ніколи не зрозуміємо у моменті, чому нам доводиться проходити важкий шлях і болі. Часом ліки гіркі на смак, але для лікування пацієнта вони були йому необхідні. Я розумію, що якби я не пройшов увесь той біль, перешкоди і важке дитинство, то не став би тим, ким став.
ХВОРОБА
Бізнес продовжував зростати, ми відкривали по чотири магазини на тиждень, вийшли на нові країни. Моє бажання змінити життя на краще, захоплення "успішним успіхом" у гонитві за мільйонами, два роки сну по чотири години на добу і десятки тисяч кілометрів по Україні позначилися на здоров'ї.
У 2013 році за день до свого 30-річчя, перебуваючи у відрядженні, розплющивши вранці очі, я зрозумів, що частково паралізований. Зрив нервової системи, занепад імунітету, печінка — все відразу дало про себе знати. Сказали, що мені залишилося жити кілька днів, але ми першим рейсом вирушили в Ізраїль, і після пів року реабілітації я знову почав нормально розмовляти.
БІГ ТА ПЕРШИЙ МАРАФОН
У 2015 році я і біг були взагалі несумісними: я цілодобово працював, але спортом не займався. Мені порекомендували почати бігати по 5-10 хв на день, і поступово збільшувати кілометраж, а через місяць я вже міг пробігти 15 км. Тоді це було забагато!
На роботі був період стагнації: все працювало злагоджено, але я приходив в офіс без енергії. Хтось із компанії сказав: "пробіжи марафон і твоє життя зміниться". Тоді я знайшов тренера з бігу, щоб підготуватися до свого першого марафону, він був колишнім чемпіоном Європи з марафонського бігу.
Тоді у мене було одне завдання — вибігти з 4 годин! Настав день Х — весняний Київський марафон, не можна сказати, що я тоді був на 100% готовий до нього, але ідея стати марафонцем мене поглинула з головою.
На 32 км прийшла "стіна", сил більше не було: озираючись, я побачив бігунів, мої рідні вулиці Києва. Через місяць у мене мав народитись син і я дуже хотів, щоб до його народження його батько був марафонцем.
На фініші були мої рідні, друзі, вагітна дружина, яка переживала, щоб я дорогою не помер. Я фінішував за 3 години 59 хвилин, отримав медаль марафонця і зрозумів, що все неможливе — можливе! Що якщо дуже чогось хотіти, то за правильної підготовки можна досягти будь-якої мети.
Після першого марафону я два роки не бігав більш як 10 км. Я не розумів, навіщо, адже я вже марафонець. Собі довів, іншим показав, медаль отримав, що ще треба? Але через кілька років я познайомився з унікальною людиною — Геннадієм Чижиковим, який поставив перед собою мету — пробігти 60 марафонів до 60 років (бігати він почав у 50). Я вирішив вивчити це питання і зрозуміти, як людина у такому віці після збирається давати таке навантаження на організм, адже це просто небезпечно.
Перше, що мене запитав Геннадій на нашій спільній пробіжці: "Юро, а ти в Європі бігав марафони? Пробіжи, а потім поспілкуємось".
Через 3,5 місяця після його слів я пробіг свій другий марафон у Ризі. Потім був третій марафон у Берліні…
КОВІД ТА МАРАФОНИ
За кілька тижнів після початку локдауну я вирішив, що поки весь світ планує божеволіти, я кину виклик і зроблю челендж, пробігши 50 марафонів за півтора року. Звичайно, мене надихнув мій новий друг Геннадій — організованих забігів не було, кордони були закриті, тому разом з ним ми вирушили в подорож під назвою Труханів острів, де пробігли десятки марафонів за наступний рік.
Ми почали у травні 2020 року: 3 марафони на тиждень, 2 марафони за 2 дні, 100 км — ультрамарафон за ніч. Життя набуло інших барв, з'явилася мета, пристрасть зробити неможливе!
Бізнес того року просів, але я зрозумів, що найголовніше — це внутрішній настрій, позитивна енергія. Багато років навчаючи персонал продажам і сервісу, я повторював, що якщо у продавця немає ентузіазму, у покупця його теж не буде. Настрій надзвичайно важливий, а біг і марафони дають енергію у великому обсязі. Як наслідок мого заряду енергії, — бізнес знову ожив!
За рік у мене вийшло пробігти 36 марафонів та нічний забіг — ультрамарафон на 100 км. Тоді я був першим в Україні, хто так зробив.
Після ультри на черговому марафоні мені стало погано, сильно ломило кістки, але дивом я фінішував. На ранок виявилось, що у мене ковід. Два місяці я відновлювався, але я не міг зупинятися, адже у мене було завдання — 50 марафонів. Один із головних принципів успіху — завжди доводити все до кінця. І я знову побіг.
Почали відкривати країни, я продовжив літати. Кожен марафон унікальний по-своєму — вони не стільки про біг, як про філософію життя: подолання стін, перешкод, робота над собою, вміти грати по життю в довгу. Життя — це не спринт, а марафон. Потрібні особисті перемоги, тим паче, коли проходиш труднощі, а пробігши марафон, ти отримуєш усе комплектом.
Найбільше серед офіційних марафонів мені сподобався Париж, Берлін і Порту. Афіни — історичний марафон, адже біжиш за маршрутом першого марафонця Фіддіпіда, з міста Марафон в Афіни, фінішуючи на стадіоні.
НАЙВАЖЧИЙ МАРАФОН
У 2021 році ми полетіли з другом на Кіпр, щоб пробігти свої ювілейні марафони. Але прилетівши туди, ми зрозуміли, що там ще ковід і локдаун, все зачинено.
Однак ми взяли рюкзаки, воду у пляшках, і вирушили на світанку в дорогу.
На 25-му км нас накривало спекою, гірська траса знищила ноги, вода закінчувалась і спокуса зійти з траси була великою. Температура підіймалась, і на 36-му км я отримав сонячний удар і впав посеред траси. Друг сильно злякався, не міг зрозуміти, чи живий я. Але поруч була церква, там лежав шланг для поливу газонів — мене повернули до життя водою з того шлангу і я оговтався. Було вже зрозуміло, що ми сходимо з траси, адже обидва були схожі на чоловіків напідпитку, нас хитало в сторони. Я запропонував йти трасою, а якщо з'являться сили, то бігти. Потроху мені почало ставати краще і ми побігли.
Це була наша спільна перемога і пам'ять на все життя. Ми зробили це, фінішувавши 42 км 195 метрів!
Я вже бігав до цього і у +36 і в -24, але Кіпр мені запам'ятався найбільше: ми вдвох у місті, у горах, а навколо — нікого.
ЩО ДАЛІ
Для мене марафон — це сенс життя, подолання перешкод, робота над собою, енергія, позитивні знайомства, подорожі світом, дисципліна, досягнення цілей. Я більше не ставлю цілей за кількістю: вже пробіг 54 марафони і ультрамарафон. Таких людей, як я, на планеті небагато.
Планую продовжувати бігати марафони в задоволення: фінішувати шість World Majors, продовжувати літати, колекціонувати медалі, знайомитися з позитивно мислячими, цілеспрямованими людьми і насолоджуватися життям.
